роботи, а також і після того я ставився з недовірою до всіх існуючих на той час теорій розвитку
первісного суспільства.
ВДАЛИНІ ВІД ТРИВОГИ ЛЮДСЬКОЇ, вірш В. Богораза «Триклятий цвинтар»
У края столицы широкой,
За шумной чертой городской,
Кладбище стоит одиноко,
Вдали от тревоги людской.
В стенах его мрачно-унылых
Не видно ни плит, ни крестов,
И только стоят на могилах
Ряды захиревших кустов.
Оплакивать милые кости
Родные не ходят сюда,
И к другу уснувшему в гости
Друзья не зайдут никогда.
Лишь ветер осенний вздымает
Поблекшие листья горой
Да шумно метель завывает
Холодною зимней порой.
И только что полночь настанет,
Торжественный час мертвецов,
Ужасные призраки встанут
Из темных, холодных гробов.
На шее худой и бессильной
Обрывок веревки висит,
И черной землею могильной
Их саван истлевший покрыт.
Не сгладился с лиц исхудалых
Предсмертной агонии след,
И только во взорах их впалых
Сияет таинственный свет.
И, мрачные кинув жилища,
Свой тесный посмертный приют,
Они на средину кладбища
Размеренным шагом идут.
И там, на прогалине, тесно
Усевшись замкнутым кружком,
Заводят печальную песню
В угрюмом безмолвье ночном...
НЕ ОБІЙТИСЯ І СЬОГОДНІ, з оцінки діяльності В. Богораза І. Вдовіним
І в наш час праці Богораза з етнографії чукчів не втратили свого наукового значення. Вони
важливі як докладний і переконливий, глибокий і всеохоплюючий опис життя чукчів, їхньої
культури й побуту кінця XIX – початку ХХ в.
Ці праці є також досить цінним, часом єдиним, джерелом при вивченні історії й етнографії чукчів
взагалі. Жоден дослідник минулого й сьогодення Північного сходу Сибіру не може обійтися без
цих капітальних праць.
ВІДКРИВ ПАЛЕОАЗІЙСЬКУ МІФОЛОГІЮ, з книги В. Дьоміна «У пошуках витоків Русі»
Серед різноманітних заклинань і обрядів, описаних Володимиром Германовичем Богораз-Таном, мабуть, який глибше інших проник в первісні прошарки палеоазіатської міфології, є й такий. Для
надання своїм магічним діям особливої сили й невідворотності шаман повинен був роздягнутися
голим, вийти з яранги вночі при місячному світлі й звернутися до нічного світила з наступними
словами:
– О, Місяце! Я демонструю тобі таємні частини свого тіла. Вияви жалість до моїх гнівних думок.
Я не маю від тебе таємниць. Допоможи мені.
Заклинання супроводжувалися експресивною жестикуляцією. Приводиться й чукотський
малюнок голого шамана, що молиться Місяцю.
СВІТОВЕ ВИЗНАННЯ, з розвідки С. Слободіна «Джезапівська експедиція 1900-1901 рр.»
Вони покинули Владивосток 14 червня 1900 р. на пароплаві «Байкал», котрий ходив туди раз на
рік. У дорозі вони пробули п’ять тижнів, зупинившись ненадовго в Петропавловську-
Камчатському й затоці барона Корфа. ...Далі Богораз подорожував майже винятково на собаках, отриманих від аборигенів.
Через епідемію корі, котра поширилася чукотськими селищами, Богораз не зміг найняти байдару з
командою для того, щоб відправитися, як він планував, на північ. Тому перші чотири місяці
польової роботи у витоках Анадиру він провів, відвідуючи табори чукчів-оленярів, розкидані
влітку морським узбережжям. Він зібрав етнографічну колекцію, зробив серію фотографій і
антропометричних вимірів. Одночасно вивчав мову племені айван – основної групи азійських
ескімосів.
Зима випала в Анадиру суворою. Вона почалася із сильних снігопадів, за яких пішли відлиги. Мох
покрився кіркою льоду, і через цього оленячі череди наполовину вимерли від голоду, тому що
тварини не могли розбити кригу копитами.
Більшу частину походу в Марково група йшла на лижах, допомагаючи запряжкам тягти сани.
Наприкінці грудня після чотиритижневої зупинки Богораз рушив через плато Парапольський Діл
до перших селищ камчатських коряків і відтіля в поселення камчадалів на західному березі
півострова Камчатка. Там в 8 поселеннях він з’ясував, що камчадальською мовою все ще
розмовляють, хоча швидко переходять на російську.
Загін Богораза перетнув кордон між коряками й чукчами-оленярами, які за старих часів
ворогували, а далі просувався до лінії керекських селищ. Останні були
