Богораз Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БОГОРАЗ Володимир Германович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, етнограф, публіцист. Псевдоніми – Н. А. Тан, Вас. Чужий, В. Г. Тан.

З міщанської родини.

Народився 15 (27) квітня 1865 р. в м. Овручі Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Житомирської області України).

Помер 10 травня 1936 р. у потязі дорогою до м. Ростов-на-Дону СРСР. Похований на Волковому

цвинтарі в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Таганрозьку гімназію (1880), навчався на фізико-математичному та юридичному

факультетах Петербурзького університету (1880-1882).

Був членом російсько-американської Північно-Тихоокеанської полярної експедиції (1900-1902), займався обробкою її матеріалів у Нью-Йорку (1902-1903), відвідав з пізнавальною метою Канаду, Францію та Італію (1903-1905), редагував збірник творів Г. Уельса (1909), виконував обов’язки

керівника-добровольця санітарного потягу під час першої світової війни (1914-1918), хранителя

Музею антропології та етнографії (1918-1921), викладача низки ленінградських вузів (1921-1931), директора Музеї історії релігії (1932-1936).

Друкувався в газетах «Російські відомості», «Північний кур’єр», «Життя», «Біржові відомості»,

«Початок», журналах «Російське багатство», «Науковий огляд», «Сучасний світ», «Журнал для

всіх», «Російська думка», «Колишнє», «Світ божий», «Вісник Європи».

Як поет дебютував віршами в нелегальних виданнях «Народної волі» (1885), а як прозаїк –

оповіданням «Клишоногий» в журналі «Російське багатство» (1896).

Потім настала черга збірників «Чукотські оповідання» (1899), нарисів «Золоті качки», «На півночі

далекій» (обидва – 1901), «Додому» (1902), повістей «Ожив» (1903), «Розв’язка» (1905),

«Коронація в Колимську» (1906), романів «Явдоха й Рівка» (1902), «Вісім племен» (1903), «За

океаном», «Ялинка в Америці» (обидва – 1904), «Амністія» (1908), «Жертви дракона» (1909),

«Думки в’язня» (1911).

Б. – автор серйозних наукових досліджень: «Чукчі» (1934-1939), «Луораветлансько-російський

словник» (1937), «Матеріали з мови азійських ескімосів» (1949).

Наш земляк видрукував англійською мовою монографію «Ескімоси Сибіру» (1913), яка так ніколи

і не вийшла російською чи українською.

Перу Б. також належать фантастичні повісті «Вісім племен» (1902), «Жертви дракона» (1909),

«Крилоносний Ікар» (1914).

За життя Б. мав 6-томне (1904) 1 12-томне (1910-1911) видання оповідань і начерків.

Наш земляк зазнав політичних переслідувань з боку царського режиму. Принаймні тричі

наражався на адміністративне заслання (1882-1883; 1885). За участь у студентських заворушеннях

був виключений з університету й відправлений в таганрозьку буцегарню (1883-1884). Знову

заарештований й на два роки запроторений до одиночної камери Петропавловської фортеці (1886-1888). Після чого отримав десять років заслання в сибірське м. Середньоколимськ (нині –

Республіка Саха Якутія РФ).

Прихід більшовиків сприйняв нейтрально. В пізніх творах намагався аналізувати зрушення, які

відбулися на теренах колишньої імперії.

Про подорож Б. північним Сходом Російської імперії Б. Карташов написав книгу «Країною

оленячих людей».

Ім’я нашого земляка присвоєно Чукотській окружній бібліотеці (1990).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Короленко, С. Бутурлін, В. Іохельсон, С. Керцеллі, Н.

Гаген-Торн, Ф. Боас, Л. Толстой, Л. Штернберг, А. Чехов, К. Чуковський, М. Некрасов та ін.


***

КУЛЬТУРА ЗАХИЩАЄТЬСЯ

, з наукового кредо В. Богораза

Досягнувши відомого географічного об’єму, накопичивши певну масу багатства і знання, культура

даної народної одиниці, даної держави має тенденцію мовби замкнутися в собі, оточити себе

захисною стіною від зарубіжного хаосу і варварства для того, щоб спокійно нагромаджувати

подальше багатство, матеріальне і духовне, в межах своєї власної огорожі.

РОБОТА МАЄ ЕМПІРИЧНИЙ ХАРАКТЕР, з передмови В. Богораза до американського

видання «Чукчів»

Моя монографія про чукчів мені здається в багатьох місцях застарілою, і я міг би тепер змінити

сам метод аналізу. Проте волію надрукувати основний текст без усяких змін як історичний

матеріал, написаний і виданий тридцять років тому.

…Переходячи до перегляду всього матеріалу моєї монографії з нової точки зору, я повинен

насамперед відзначити її емпіричний характер. Я намагався іти за фактами й з великими

ваганнями зважувався на узагальнення. Тому я повинен сказати взагалі, що під час моєї польової

роботи, а також і після того я ставився з недовірою до всіх існуючих на той час теорій розвитку

первісного суспільства.


ВДАЛИНІ ВІД ТРИВОГИ ЛЮДСЬКОЇ, вірш В. Богораза «Триклятий цвинтар»

У края столицы широкой,

За шумной чертой городской,

Кладбище стоит одиноко,

Вдали от тревоги людской.

В стенах его мрачно-унылых

Не видно ни плит, ни крестов,

И только стоят на могилах

Ряды захиревших кустов.

Оплакивать милые кости

Родные не ходят сюда,

И к другу уснувшему в гости

Друзья не зайдут никогда.

Лишь ветер осенний вздымает

Поблекшие листья горой

Да шумно метель завывает

Холодною зимней порой.

И только что полночь настанет,

Торжественный час мертвецов,

Ужасные призраки встанут

Из темных, холодных гробов.

На шее худой и бессильной

Обрывок веревки висит,

И черной землею могильной

Их саван истлевший покрыт.

Не сгладился с лиц исхудалых

Предсмертной агонии след,

И только во взорах их впалых

Сияет таинственный свет.

И, мрачные кинув жилища,

Свой тесный посмертный приют,

Они на средину кладбища

Размеренным шагом идут.

И там, на прогалине, тесно

Усевшись замкнутым кружком,

Заводят печальную песню

В угрюмом безмолвье ночном...


НЕ ОБІЙТИСЯ І СЬОГОДНІ, з оцінки діяльності В. Богораза І. Вдовіним

І в наш час праці Богораза з етнографії чукчів не втратили свого наукового значення. Вони

важливі як докладний і переконливий, глибокий і всеохоплюючий опис життя чукчів, їхньої

культури й побуту кінця XIX – початку ХХ в.

Ці праці є також досить цінним, часом єдиним, джерелом при вивченні історії й етнографії чукчів

взагалі. Жоден дослідник минулого й сьогодення Північного сходу Сибіру не може обійтися без

цих капітальних праць.

ВІДКРИВ ПАЛЕОАЗІЙСЬКУ МІФОЛОГІЮ, з книги В. Дьоміна «У пошуках витоків Русі»

Серед різноманітних заклинань і обрядів, описаних Володимиром Германовичем Богораз-Таном, мабуть, який глибше інших проник в первісні прошарки палеоазіатської міфології, є й такий. Для

надання своїм магічним діям особливої сили й невідворотності шаман повинен був роздягнутися

голим, вийти з яранги вночі при місячному світлі й звернутися до нічного світила з наступними

словами:

– О, Місяце! Я демонструю тобі таємні частини свого тіла. Вияви жалість до моїх гнівних думок.

Я не маю від тебе таємниць. Допоможи мені.

Заклинання супроводжувалися експресивною жестикуляцією. Приводиться й чукотський

малюнок голого шамана, що молиться Місяцю.


СВІТОВЕ ВИЗНАННЯ, з розвідки С. Слободіна «Джезапівська експедиція 1900-1901 рр.»

Вони покинули Владивосток 14 червня 1900 р. на пароплаві «Байкал», котрий ходив туди раз на

рік. У дорозі вони пробули п’ять тижнів, зупинившись ненадовго в Петропавловську-

Камчатському й затоці барона Корфа. ...Далі Богораз подорожував майже винятково на собаках, отриманих від аборигенів.

Через епідемію корі, котра поширилася чукотськими селищами, Богораз не зміг найняти байдару з

командою для того, щоб відправитися, як він планував, на північ. Тому перші чотири місяці

польової роботи у витоках Анадиру він провів, відвідуючи табори чукчів-оленярів, розкидані

влітку морським узбережжям. Він зібрав етнографічну колекцію, зробив серію фотографій і

антропометричних вимірів. Одночасно вивчав мову племені айван – основної групи азійських

ескімосів.

Зима випала в Анадиру суворою. Вона почалася із сильних снігопадів, за яких пішли відлиги. Мох

покрився кіркою льоду, і через цього оленячі череди наполовину вимерли від голоду, тому що

тварини не могли розбити кригу копитами.

Більшу частину походу в Марково група йшла на лижах, допомагаючи запряжкам тягти сани.

Наприкінці грудня після чотиритижневої зупинки Богораз рушив через плато Парапольський Діл

до перших селищ камчатських коряків і відтіля в поселення камчадалів на західному березі

півострова Камчатка. Там в 8 поселеннях він з’ясував, що камчадальською мовою все ще

розмовляють, хоча швидко переходять на російську.

Загін Богораза перетнув кордон між коряками й чукчами-оленярами, які за старих часів

ворогували, а далі просувався до лінії керекських селищ. Останні були відгалуженням

приморських коряків, які мешкали на бідних природними ресурсами територіях. За старих часів

вони виживали завдяки полюванню на моржів, але протягом останніх десятиліть, тобто з появою

американських китобоїв, які відігнали моржів далі на північ, вони швидко вимирали від частих

голодувань.

У результаті роботи чукотського загону були вивчені етнографія й антропологія чукчів, азіатських

ескімосів, частково камчадалів і камчатських коряків. Зібрано колекцію, що складалася з 5000

етнографічних предметів, 33 гіпсових копій осіб, 75 черепів і археологічних матеріалів з

покинутих поселень і могильників. Було записано 300 казок і традицій, 150 текстів чукотською, коряцькою, камчадальською і ескімоською мовами, зроблені описи й граматичні начерки цих мов, 95 фонографічних записів чукотської мови, 860 антропометричних вимірів, зібрана невелика

зоологічна колекція. Також було зроблено близько тисячі фотографій, які відбивали різні аспекти

життя аборигенів Чукотки й учасників експедиції.

Ці результати одержали визнання в усьому світові.

Document Outline

0

1