КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Амалицкий Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АМАЛИЦЬКИЙ Володимир Прохорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Геолог, палеонтолог. Відкривач динозаврів Півночі.

З дворянської родини.

Народився 1 (2) липня 1860 р. в с. Стариках Житомирського повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Коростенський район Житомирської області України).

Помер 15 грудня 1917 р. в м. Кисловодську Росії (нині – місто Ставропольського краю РФ).

Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив 3-ю Санкт-Петербурзьку гімназію, фізико-математичний факультет Санкт-

Петербурзького університету (1883).

Працював консерватором геологічного кабінету (1886-1889), викладачем Петербурзького

університету (1889-1890), Варшавського університету (1890-1904), Варшавського політехнічного

інституту (1904-1908), директором Варшавського політехнічного інституту (з 1908), Ростовського

університету.

Друкувався в «Працях Імператорського Санкт-Петербурзького товариства дослідників природи».

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Горбатовський повіт у геологічному й

ґрунтовому відношенні» (1885), «Про вік ярусу строкатих порід в Оксько-Волзькому басейні»,

«Кам’яновугільна й пермська системи Нижньогородської губернії», «Геологічний опис

Нижньогородської губернії з нарисом корисних копалин і геологічною картою»,

«Геологічна карта Нижегородської губернії» (усі – 1886), «Відкладення Пермської системи

Оксько-Волзького басейну» (1887), «Кам’яновугільна й пермська системи Нижньогородської

губернії», «Матеріали до пізнання фауни Пермської системи Росії (Мергелисто-піщані породи

Оксько-Волзького басейну)», «Про російські пермські антракозиди» (обидва – 1892), «Щоденник

спостережень на Малій Північній Двіні», «Геологічна екскурсія на північ Росії» (1897), «Значення

праць Ломоносова з мінералогії, геології» (1912), «Північно-Двінські розкопки професора В. П.

Амалицького» (1921-1931).

Всього А. опублікував понад 40 наукових праць.

Брав участь у вивченні Донбасу, Нижегородської губернії, рік Сухона і Північна Двіна.

Досліджуючи пермські відкладення останніх, відкрив звіроподібних ящерів, які чудово

збереглися (1898). Численні залишки цієї фауни (кістяки, черепи, окремі кістки) складають

північнодвінську галерею Палеонтологічного музею в Москві, яка є найбагатшим і найкращим

аналогічним зібранням у світі. За це відкриття вченого удостоїли пам’ятника, на якому вибито

напис «В 1899 році тут проводив розкопки видатний геолог і палеонтолог Володимир Прохорович

Амалицький.1860 -1917 рр.» (м. Котлас, РФ, 2005).

Серед друзів та близьких знайомих А. – В. Докучаєв, Е. Незнамов, П. Барков, О. Іностранцев, П.

Земятченський, М. Ушинський та ін.


***

ПІВДЕННА АФРИКА – В ЄВРОПІ

, з наукового кредо В. Амалицького

У пізньо-пермський час флора і фауна Південної Африки і Європи були однаковими.

СИСТЕМАТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ, з розвідки О. Хлюпіна «Вивчення фауни Котельницького

місцезнаходження»

Світ древніх ящерів був великий і різноманітний. Він цікавив людину за всіх часів. Як тільки люди

стикнулися з незаперечними слідами існуючого на планеті Земля доісторичного життя, – а

відбулося це дуже давно, – вони намагалися знайти пояснення своїм незрозумілим знахідкам:

скам’янілим раковинам молюсків, кісткам невідомих їм тварин, відбиткам дивних рослин...

Задовго до появи на планеті динозаврів існувала епоха панування ящерів – тварин, які не були у

повній мірі ні рептиліями, ні ссавцями.

У Центральній Росії вперше велике місцезнаходження пермських ящерів було виявлено на

околицях міста Котласа, на ріці Мала Північна Двіна наприкінці XIX – початку XX сторіччя

професором Варшавського університету В. П. Амалицьким. Тамтешня фауна виявилася дуже

схожої за складом на південноафриканську фауною плато Карру. Це дозволило провести ряд

серйозних спостережень над поширенням пізньопермських фаун на різних материках, котрі

колись складали єдине ціле – суперконтинент Пангею, процес становлення якого завершився на

самому початку мезозойської ери, у тріасовому періоді.

Слідом за відкриттям професора Амалицького почалося систематичне дослідження пермських

континентальних відкладень Росії, відбулася серія відкриттів нових великих місцезнаходжень

залишків древніх чотириногих – амфібій, парарептилій (сполучають у своїй будові ознаки і

земноводних, і плазуючих) і рептилій.


НА ВЛАСНІ КОШТИ, з книги «Нариси про видатних діячів природознавства і техніки» за

редакцією С. Вавилова

Не бентежачись відсутністю підтримки, В. П. Амалицький складає програму досліджень, подає її у

Варшавське товариство природодослідників і негайно приступає до виконання власними

засобами. Дітей в сім’ї не було; весь вільний від викладання канікулярний час він разом з

дружиною проводить у дослідженнях континентальних пермських відкладень північного сходу

Європейської Росії.

У невеликому човні з двома веслярями В. П. Амалицький плавав Сухоною, Пів. Двіні і Витегрі,

ретельно обстежуючи всі виходи пермських порід. Починаючи з 1895 по 1898 р., кожне літо

вчений проводить просто неба, ночує під нехитрим навісом в човні, крок за кроком проходячи

сотні кілометрів берегових оголень. Результати сезонних спостережень публікує щорічно під

загальним заголовком «Геологічна екскурсія на північ Росії».

Перший рік (1895) не приніс вирішальних доказів його правоти, хоча і були знайдені залишки

кісток якихось наземних хребетних на р. Сухоні. Проте вони були такими невеликими уламками,

що навіть найгарячіше бажання добитися їх визначення виявилося безсилим. Повертаючись з

експедиції, В. П. Амалиький затримався на два дні в Нижньому Новгороді, аби оглянути ще раз

вже вивчені ним раніше виходи пермських порід на р. Ока біля її впадіння у Волгу. В одному з

ярів, котрий врізався в береговий обрив, учений помітив виступ твердого пісковика з дрібною

рінню. Уважно придивившись до породи, він несподівано виявив, що, окрім ріні, пісковик містить

ще й щільні уламки кісток такого ж темно-коричневого кольору.

Старанні пошуки дали обнадійливий результат: було зібрано декілька хребців, уламків черепів і

зубів. Залишки виявилися схожими з особливими представниками звіроподібних плазунів –

дицинодонтами, дуже поширеними в пермі Південної Африки.

Ця знахідка підбадьорила В. П. Амалицького. Він повернувся до Варшави і з нетерпінням став

чекати наступного літа, щоб знову відправитися на пошуки дорогоцінних залишків стародавнього

життя, загублених в масах «німих» порід на берегах річок Півночі.


ВИЖИЛИ НАЙВИТРИВАЛІШІ, з дисертації М. Романова «Надра і геологічне минуле

Нижньогородської області»

В Академії наук Росії є так звана «Північнодвінська колекція» пермських наземних тварин, котра

користується всесвітньою славою. Колекція складається з кістяків рідкісних тварин, знайдених

проф. В. П. Амалицьким на берегових масивах р. Північна Двіна. Знахідки являють винятковий

науковий інтерес, вони склали епоху в науці про вимерлі організми (палеонтологія).

Цікаво простежити, яким шляхом прийшов проф. Амалицький до своєї знахідки. Досліджуючи

Оку, він звернув увагу на те, що прісноводні раковини, які зустрічаються в шарах татарського

ярусу, подібні до південно-африканських, де в шарах того ж віку були знайдені плазуючі. Він і

став шукати їх на берегах П. Двіни, де розвинені верхньо-пермські породи, і в шарах, що містять

черепашок, виявив цілий цвинтар величезних плазуючих.

Повинен відзначити, що розрізнені частини кістяків тих же тварин зустрічаються й у шарах по

правому березі рік Ока й Волга, зокрема в м. Нижній Новгород; не виключена можливість

знахідок тут повних кістяків.

«Глибоководне кам’яновугільне море на території Нижньогородської області змінилося

безпосередньо на таке ж глибоке пермське» (Амалицький В. П., «Кам’яновугільна й пермська

системи»), так що немає можливості провести чітку межу між верхньо-кам’яновугільними й

нижньо-пермськими відкладеннями. Найнижчий обрій пермських відкладень виражений

вапняками, котрі містять залишки організмів, винятково характерних для глибокого дна морського

басейну. У наступному обрії, який лежить вище, з’являється змішана фауна, що складається з

форм глибоководних і форм мілкішого моря, причому перші відверто поступаються новим

прибульцям, краще пристосованим до змінених умов життя. Нарешті, вимерли всі організми, які

наповнювали моря попереднього часу, і залишилися тільки істоти найбільш витривалі.


ЯЩУРИ ВРАЖАЮТЬ, з нарису П. Чудинової «До портрету сучасника»

Про існування захоплюючої науки про вимерлих тварин юнак (Єфремов І. – палеонтолог,

письменник – авт.) знав з дитинства, пройшовши через «Втрачений світ» Конан Дойля й

«Подорож до центра Землі» Жуля Верна. Пізніше, у школі й гімназії їм на зміну прийшли книги Е.

Ланкестера «Вимерлі тварини» і Ш. Депере «Перетворення тваринного миру». У книзі

Ланкестера, прекрасно ілюстрованій, згадувалося про розкопки професора В. П. Амалицького на

півночі Росії й уперше публікувалися зображення черепів і кістяків вимерлих тварин з Північної

Двіни. Друга книга розповідала про перетворення органічного миру, розвиток еволюційних

поглядів і про значення палеонтології в історії еволюційного вчення.

…П. П. Сушкін після смерті В. П. Амалицького обійняв посаду директора Північнодвінської

галереї ящерів, яка тоді розміщалася в Геологічному музеї. Він прекрасно знав цю фауну й у

статті, котра зацікавила Єфремова, розкрив наукове значення палеонтологічних розкопок В. П.

Амалицького й зобразив картину життя вимерлих ящерів.

Іван Антонович написав листа Петрові Петровичеві й незабаром одержав запрошення відвідати

музей. Зустріч відбулася 18 березня 1923 р. Сушкін провів Єфремова залами музею, показав

гігантські кістяки диплодока й індрикотерія й особливо детально Північнодвінську галерею

кістяків дивних пермських ящерів з розкопок Амалицького.


РОЗКОПКИ СВІТОВОГО ЗНАЧЕННЯ, з кореспонденції В. Титова «Тут були динозаври»

Знайдено безліч залишків древніх рептилій, земноводних тварин пермського періоду, що жили

близько 240 млн. років тому. Деякі з них названі: двінозавр, котласія.

На старих картах це містечко біля колишнього села Єфимівське називалося Соколки. Колекція

знаменитого професора В. Амалицького склала двадцять особин. Між іншим, відомий учений

багато подорожував Північчю й залишив про це дуже цікавий щоденник.

…Легкий морозець не перешкодив палкій дискусії учасників події (відкриття пам’ятника В.

Амалицькому – авт.). З подачі члена Європейської академії мистецтв Станіслава Бородіна

виникла цілком реальна ідея поновлення розкопок і встановлення пам’ятного обеліска з граніту з

відповідним написом.


Document Outline

#вверх