ШТЕРЕНБЕРГ Давид Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Художник.
З родини підприємця.
Народився 14 (26) липня 1881 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 1 травня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Ваганьківському
цвинтарі.
Навчався в одній з одеських приватних художніх студій (1905-1906), віденській академії мистецтв
(1906-1907), паризькій академії Вітті (1907-1917).
Працював завідуючим відділом образотворчих мистецтв Наркомосвіти (1918-1920), викладачем
Московських державних Вільних художніх майстерень, Вищого державного художньо-технічного
інституту (усе – 1920-1930).
Один з організаторів і голова Товариства художників-станковістів (1925-1930).
Серед найвідоміших доробків: «Бал в Бюїллє» (1913-1914), «Оселедці» (1917-1918), «Натюрморт
із лампою» (1920), «Ониська» (1926), «Агітатор» (1927), «Старе» (1927), «Трави» (1929), серія
дитячих книжок-картинок (1930–1931), ілюстрації до «Одеських розповідей» І. Е. Бабеля (1932), серія «Біблійні сюжети» (1947-1948).
Ш. оформляв спектаклі: «Груди Тірезія» (1917), «Ділова людина» (1922), «Людина повітря»
(1928), ілюстрував дитячі книжки «Мої іграшки», «Посуд», «Візерунки», «Фізкультура», «Квіти»
(1928-1931).
Твори нашого земляка зберігаються в Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), Російському
державному музеї (м. Санкт-Петербург, РФ), приватних зібраннях.
Ш. – яскравий представник постфутуристичноого образотворчого мистецтва, перехідного від
авангарду до «тихого мистецтва» середини 20 ст. Полотнам притаманні загострена експресивність
образів, лаконічна композиція, чіткість і узагальненість малюнка, підкреслена площинна побудова
простору.
Після ранніх помірно-абстракціоністських експериментів розробив особливий тип площинного
натюрморту, часом декоративного, часом гостро драматичного.
Нині створено Міжнародний фонд Давида Штеренберга.
В московському Центрі мистецтв пройшла виставка натюрмортів нашого земляка (2000).
Видавництво «Мости культури» випустило альбом «Символ і метафора в творчості художника»
(2005).
Серед друзів та близьких знайомих Ш. – П. Пікассо, К. Малевич, А. Озанфан, М. Шагал, В.
Лебедєв, Ж. Брак, В. Кандинський, А. Матіс, А. Мартен, В. Татлін, М. Утрілло, К. ван Донген, Е.
Англад, А. Луначарський, Р. Фальк, А. Камароз, М. Ларіонов, А. Лентулов, Л. Попов та ін.
***
НЕ ВСЕ – ПОГАНЕ, з творчого кредо Д. Штеренберга
Не все, що буржуазно, – те погано.
РОБОТИ НАДІСЛАВ З ПАРИЖА, зі спогадів Д. Штеренберга
Справжню школу мистецтва я пройшов у Парижі з 1906 по 1912 рік під керівництвом професора
Анрі Мартена й іспанця Англада Камароза. У 1912 році представив на журі Весняного
національного салону портрет. Він був прийнятий і отримав гарні відгуки.
…У 1917 році був запрошений для участі у виставці в Бернгейма в групі кращих художників
Франції. У тому ж році мене запросили оформити п’єсу Гійома Аполлінера – сатиру на
імперіалістичну війну. Працював разом з художником Сера й Ірен Лягу. П’єса й оформлення мали
великий успіх.
…Після Лютневої революції вирішив повернутися до Росії. …З перших днів став працювати в
Московській Раді у Малиновської. Потім був призначений комісаром Петровського палацу і
членом комісії з охорони пам’ятників старовини. Але незабаром Луначарський викликав мене до
Петрограду, де я був призначений і затверджений урядовим комісаром у справах мистецтв.
Справ було по горло: охорона пам’ятників, організація на нових початках художніх шкіл – від
вищої до нижчої. Я начисто позбавлений був можливості займатися живописом.
У 1917 році брав участь у виставці в галереї Добичіної своїми колишніми роботами.
Перша виставка в Росії відбулася не то в 1915, не то в 1916 році. Там було три речі – портрет і дві
композиції. Їх виставили в Союзі російських художників. Роботи я надіслав з Парижа.
НЕ ВСЕ, ЩО БУРЖУАЗНО, – ПОГАНО, з виступу Д. Штеренберга перед московськими
художниками
Ми створимо нове пролетарське мистецтво. Яким воно буде – ми ще не знаємо. Подивимося...
Демократичні елементи брали участь у створенні художніх цінностей, велику участь. Ми бачимо
цю участь широких народних мас у мистецтві Єгипту, Греції, у мистецтві Древньої Русі, нарешті, у тих художніх пам’ятниках, які були створені в епохи великих старих комун Італії, Франції,
Фландрії.
ДЕРЕВО ДИВНО ПАХНЕ, з листа Д. Штеренберга дружині
Мила, тільки що повернувся із синема. Як завжди, дуже нецікаво. Знаєш заздалегідь і йдеш. А в
нас в ательє прекрасно і солодко пахне медом, у мене вікно виходить на галявину і воно
відчинене.
Це дерево біля вікна так дивно пахне. Ось десь потяг пройшов.
Тужливо стало, свічка горить.
НАТЮРМОРТИ НАСИЧЕНІ ДРАМАТИЗМОМ, з інтернет-сайту forum.staratel.com
Середовище, у якому він починав життя, не сприяло творчості, тому вчитися він почав пізно.
Емігрував до Відня, у 1907-му – до Парижу. Злидар-художник оселився на околиці, у круглій вежі, прозваній «Вуликом» і населеній такими ж бідними молодими художниками. Незабаром багато
хто з них стане знаменитими.
Їхнє товариство було не менш важливою школою, ніж студії.
…Штеренберг теж новатор, – картини, що він починає виставляти, не схожі на звичний старий
живопис. Але вони строго зображувальні і дуже конкретні. Майже завжди це натюрморти, прості
речі. Нічого спеціально красивого: губка і мило. Гасова лампа. Ніж. Пляшка. Два оселедці на
блюді і пів чорної хлібини...
… Художник прибігає навіть до рельєфу – деякі зображення виступають з поверхні полотна.
Найпростіший натюрморт, насичений драматичною напругою, нагадує нам про елементарні, проте
необхідні людські цінності.
ПРОСТОТА РОБІТ – ВРАЖАЄ, з дослідження Ю. Герчука «ХХ століття саме про себе»
У блискучій плеяді майстрів російського художнього авангарду 1910–20-х років роль Давида
Штеренберга могла б, на перший погляд, здатися дещо скромною. Йому не властиві були руйнівні
крайності інших великих новаторів, він не відкидав зображальність, не відмовлявся від станкових
видів мистецтва, не виражав різкими деформаціями чи бурхливою експресією. І світової слави
Малевича чи Кандинського він не досяг.
А тим часом його творча позиція аж ніяк не була половинчатою, недостатньо принциповою. Це
був художник ХХ століття, котрий цілеспрямовано й активно брав участь у формуванні художньої
мови нової епохи.
…Дивна простота його робіт – результат строгого добору художніх засобів, математично точного
композиційного розрахунку і послідовного видалення всього зайвого. Нітрохи не втрачаючи
конкретності, не стаючи відверненим символом, вони ніби концентрують в собі драматизм
людського існування.
…Утім, Штеренберг звертався не так вже й рідко і до живої натури. Причому у портреті він
прагнув з’єднати конкретність образу з максимальним узагальненням, послідовно уникав
побутового жесту, міміки, психологічних нюансів, подавав свої моделі крупно і чітко, майже
ізольованими від середовища, на гладкому, але не позбавленому фактурної визначеності тлі.
Поряд з портретами дружини, доньки, людей свого кола Штеренберг створив у другій половині
20-х років також значну кількість селянських образів.
БАГАТО ПИСАВ В КИЄВІ І ЖИТОМИРІ, з начерку П. Бoгдaнoва і Г. Бoгдaнoвої «Втілив цілу
епоху»
Він будував простір, як площину. Він узагальнював малюнок, домагаючись незвичайної
експресивності. Він розумів і конструктивістів, котрі зневажали станковий живопис, і живописців, що виступали проти опромисловлювання мистецтва. Він умів в усьому залишатися собою. І в
цьому йому допомагали його записні книжки.
В одній з них залишилися такі записи. «Слова Гогена: «Якщо ви бачите дерево, беріть
найкрасивіший зелений колір, що є у вас на палітрі». «Слова Сезанна: «У природі домінують
форми циліндра, кулі і конуса». «Матісс любив природу, цей строкатий і яскравий килим,
витканий із дзвінких зелених, експресивних синіх і малинових плям». Він прислухався до слів
великих і не втомлювався розгадувати таємниці навколишніх предметів.
Перші роботи Штеренберга – пейзажі й, особливо, натюрморти, написані в 1908-1910 роках
«Іриси», «Квіти і гіпс», «Натюрморт із папугою», свідчили про те, що художник прагнув до
незвичайних, іноді парадоксальних мальовничо-просторових рішень. Поступово він почав
фетишизувати речі і гранично спрощувати те, що малює.
Він практичні ніколи не писав багатофігурних композицій. І в створених у 1910-х роках портретах
друзів –поета Едгара і Мадзіна, і в натюрмортах, наприклад, такому, як «Квітка біля вікна», він
основну увагу зосереджував або на людині, або на предметі.
Напередодні Першої світової війни Штеренберг багато картин написав у Києві і Житомирі, куди
приїжджав відвідати сестру і батьків. Повернувшись до Парижу, знову почав брати участь у
виставках.
У Росії в цей час уже з’явилися перші безпредметні і супрематичні композиції. А Штеренберг… не
хотів остаточно рвати з реалізмом. Навіть використання елементів кубізму в його «Етюді в
жовтому» сприймається усього як декоративний прийом.
Пластичні основи штеренбергівського натюрморту склалися в 1915-1916 роки. Він, на відміну від
футуристів, для яких головним завданням залишалося передавання руху, прагнув показати
абсолютну статику, спокій. Він відмовився від світлотіні і повітряного середовища і максимально
наблизився до речі.
…У Москві художник зблизився з представниками старої інтелігенції. І почав писати, як
стверджує багато критиків, «ремінісценції голодного часу»: «Тістечко», «Кисляк» і ін. На
порожній поверхні столів речі здобувають особливу значимість і навіть велич. За натюрмортами
Штеренберга можна читати час. Голодні післяреволюційні роки –»Оселедці». Прихід непу –
«Натюрморт із кавуном і булкою».
У 30-і роки Штеренберг здійснив подорож на Північний Кавказ, відкіля привіз багато натурних
малюнків, які стали основою серії літографій. Спостережливість, точність деталей і в той же час
фантазійність переплітаються в його ілюстраціях до книг В. Гюго, І. Бабеля, П. Меріме, В.
Маяковського.
…У його натюрмортах, котрі інтригують, змушують вдивлятися і вдумуватися, таємничим чином
утілилася ціла епоха.
