Крестовский Всеволод (fb2)


Настройки текста:





ХРЕСТОВСЬКИЙ Всеволод Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач. Автор першого словника кримінального жаргону на теренах Російської

імперії.

З дворянської родини.

Народився 10 (22) березня 1839 р. в с. Малій Березянці Таращанського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Ружинський район Житомирської області України).

Помер 18 (30) січня 1895 р. в м. Варшаві (Польща). Похований в петербурзькій Олександро-

Невській лаврі; перепохований на Літературних містках Волкового цвинтаря.

Навчався в першій Петербурзькій гімназії (1850-1857), на юридичному факультеті Петербурзького

університету (1857-1861).

Служив в Ямбурзькому уланському полку (1868-1874), на Тихоокеанській ескадрі (1880-1881),

чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторові (1882-1884),

Міністерства внутрішніх справ (1884-1887), редактором газети «Варшавський щоденник» (1892-

1895).

Кавалер: російських орденів св. Ганни 3 ступеня з мечами, св. Станіслава 2 ступеня з мечами, св.

Володимира 4 ступеня з мечами і бантом; сербського Таківського хреста 4 ступеня; румунського

ордена «Fraceria Dunari», Чорногорського ордена князя Данила 3 степеня.

Друкувався в газетах «Урядовий вісник», «Московські відомості», «Громадянин», «Петербурзький

аркуш», журналах «Нива», «Лелітка», «Гудок», «Всесвітня ілюстрація», «Російське слово»,

«Кругозір», «бібліотека для читання», «Модний магазин», «Оса», «Колючка», «Загальноцікавий

вісник», «Світоч», «Вітчизняні нотатки», «Епоха», «Морський збірник», «Зоря», «Всесвітня

праця», «Час», «Історичний вісник», «Російський світ».

Як літератор дебютував в журналі «Загальноцікавий вісник» перекладом оди Горація «До Хлори»

(1857).

Потім настала черга оповідань і повістей «Офіцерша», «Листування двох повітових панянок»

(обидва – 1857), «Поспіль і поруч», «Кохання дворових» (обидва – 1859), «Сфінкс», «Не перший і

не останній», «Бісеня», «Пропаще, але миле створіння» (усі – 1861), «Бджолярник» (1862),

«Буянов – мій сусід» (1869), «Діди» (1875), «На траві» (1876), «В гостях у еміра Бухарського»

(1887).

Наш земляк – автор романів «Петербурзькі нетрі» (1864), «Панургова отара» (1869), «Поза

законом» (1872), «Дві сили» (1874), «Темрява єгипетська» (1888), «Тамара Бендавід» (1889-1890),

«Торжество Ваала» (1891).

Перу К. також належать книги «Вірші» (1862), «Петербурзькі типи», «Петербурзькі

золотопромисловці», «Фотокартки петербурзького життя» (усі – 1865), «Нариси кавалерійського

життя» (1892).

К. – автор лібрето опер М. Римського-Корсакова «Псковитянка».

Вірші поета «Під запашною гілкою бузку», «Пробач, на вічну розлуку» стали популярними

романсами, а балада «Ванька-ключник» – відомою народною піснею.

Перекладав Т. Шевченко, Алкея, Анакреона, Горація, Сапфо, І. Гете, Г. Гейне.

Що стосується особистого життя, то письменник з гучним скандалом розлучився з дружиною,

відомою актрисою В. Гриньовою (1876). Під час шлюборозлучного процесу його образив

присяжний повірений. Наш земляк викликав того на дуель, а коли той відмовився, кинув боягузу

рукавичку в обличчя, що викликало новий судовий процес, який К. все-таки виграв. А ось напади

преси з цього приводу гостро переживав.

Після смерті його звинуватили в тому, що роман «Петербурзькі нетрі» він вкрав у М.

Пом’яловського (1895). З цього приводу на прохання сина нашого земляка збирався навіть

третейський суд.

У Росії впродовж останніх років перевидана ціла низка доробків К., а за романом «Петербурзькі

нетрі» знято багатосерійний телевізійний художній фільм «Петербурзькі таємниці».

Серед друзів та близьких знайомих Х. – М. Лєсков, Ф. і М. Достоєвські, В. Водовозов, М.

Скобелєв, С. Лісовський, Л. Мей, І. Гурко, Д. Писарєв, К. Галахов, М. Черняєв, В. Ратч, С.

Шубінський, Є. Єрмолова, А. Григор’єв, Ф. Берг, К. Вільбоа, М. Пом’яловський, І. Путілін та ін.


***

ДІЛЮ НА СИТИХ І ГОЛОДНИХ

, з творчого кредо В. Хрестовського

Я беру тільки те, що мені дає життя. Страва, що смачно підноситься ним, – я відзначаю, що воно

смачне; огидне – так і говорю, що огидне. Для мене в цьому відношенні не існує ніяких каст і

станів – письменник-романіст повинен стояти зовні гуртових пристрастей...

Для мене немає ні аристократів, ні плебеїв, ні панів, ні міщан – для мене існують одні лише люди

– людина існує. І цих людей замість всяких каст я ділю на ситих і голодних, мабуть, на добрих і

злих, на чесних і безчесних.

ТАК БОЖЕВІЛЬНО І ШАЛЕНО, романс В. Хрестовського «Під запашною гілкою бузку»

Под душистою ветвью сирени

С ней сидел я над сонной рекой,

И, припав перед ней на колени,

Ее стан обвивал я рукой...

Проносилися дымные тучки.

На лице ее месяц играл,

А ее трепетавшие ручки

Я так долго, так страстно лобзал...

Погребальные свечи мерцали,

В мрачных сводах была тишина,

Над усопшей обряд совершали –

Вся в цветах почивала она...

Со слезой