Усанович Михаил (fb2)


Настройки текста:



УСАНОВИЧ Михайло Ілліч


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-казахський.

Фізико-хімік. Автор узагальненої теорії кислот і основ (1938). У хімії існує науковий термін

«рівняння Усановича».

З міщанської родини.

Народився 16 червня 1894 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 15 червня 1981 р. в м. Алма-Аті Казахської РСР СРСР (нині – м. Алмати Республіки

Казахстан). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира (1917).

Працював науковим співробітником хімічної лабораторії АН України (1919-1920), викладачем

Київського політехнічного інституту (1924-1929), Томського (1930-1934), Середньоазіатського

(1935-1944), Казахського (1944-1981) університетів.

Академік академії наук Казахської РСР (1962).

Заслужений діяч науки Казахської РСР.

Спеціалізувався з проблем розчинів.

Наш земляк розробив кількісну теорію розчинів; довів, що т. зв. аномальна електропровідність –

не виключення, а правило; спростував застосування закону розбавлення Оствальда до більшості

розчинів.

Встановив, що системи, в яких відбувається хімічна взаємодія, підкоряються законам ідеальних

розчинів лише за умови виразу складу через рівноважні концентрації.

У. – автор рівняння залежності неколігативних властивостей розчинів (щільність, в’язкість) від їх

складу.

Перу нашого земляка належать книги «Теорія кислот і основ» (1953), «Дослідження в області

розчинів і теорії кислот і основ» (1970).

Ім’я У. занесено до виданої в Берліні енциклопедії «Біографії великих хіміків».

Життю нашого земляка присвячено документальний фільм режисера В. Татенка за сценарієм Н.

Жармагамбетова «Хімік М. Усанович» із серії «Люди казахстанської науки» (2004).

Серед друзів та близьких знайомих У. – К. Мінбаєв, В. Вернадський, А. Бектуров, П.

Тартаковський, Р. Флід, Д. Сокольський, О. Тьомкін, Б. Беремжанов, Л. Корсунський та ін.


***

СУСПІЛЬСТВО НЕ ДОСКОНАЛЕ,

з життєвого кредо М. Усановича

Ось діалектика: живучи в суспільстві, страждаєш від його недоліків, проте без нього обійтися, ой,

як тяжко!


ДО ДІДЬКА, з наукового кредо М. Усановича

Ой, як було б добре, якби можна було займатися наукою. І як легко жилося б, якби від цього

відмовитися! Але до всіх чортів таке легке життя!


«КРАЩЕ КИНЬТЕ ЦЮ СПРАВУ», з запису М. Усановича в щоденнику 24 листопада 1951 р.

У середу 28-го роблю доповідь про метод моделей, який продовжує хвилювати Єфімова (секретар

партійної організації). Він мені якось сказав: «Ви читали статтю Кедрова в «Більшовику» про

теорію резонансу? Якщо Ваші моделі в такому ж роді, то краще кинемо цю справу і відмовимося

від цього методу, доки зверху не нагоріло?!


МАЛО ХТО ПРИГАДАЄ, з статті К. Кусаїнової «Немає кислот, немає основ!»

Запитайте хіміка, хто автор кислотно-основної теорії, і почуєте у відповідь прізвища Ареніуса,

Лоурі, Бренстеда, Л’юїса...

Мало хто пригадає Михайла Ілліча Усановича. А саме його узагальнена теорія кислот і основ

застосовується при теоретичній інтерпретації хімічних процесів.


«ЖЕБРАК ПРИЙШОВ БИТИ ТОБІ МОРДУ ТВОЇМ СИРОМ», зі спогадів Н. Кудрявцевої

«Черепична, 5»

Професор Михайло Ілліч Усанович працював на стику фізики і хімії, здається, все-таки ближче до

хімії. Був він по-панському ставним, визнавав єдино і лише розумову діяльність і від дружини

своїй Броніслави Наумівни, Бронечки вимагав повного побутового забезпечення. Бронечка була

пані палкою, заполошною, господинею невмілою і безперспективною. Чим нерідко заробляла

єхидне підструнчування свого високовченого і високоерудованого чоловіка.

Давали якось в кооперативі науковців сир. Не першої, зрозуміло, свіжості, точніше сказати, –

радикально зіпсований. Брали його, проте, охоче, бо після тривалої термічної обробки виходив

цілком їстівний плавлений сир. Щоправда, під час варива, всі, хто міг, з дому линяли – такий

крутий стояв аромат.

Піддавшись загальній пошесті, зварила сир і Бронечка. Зрозуміло, стояти біля каструлі і вдихати

неймовірне її не радувало. В результаті продукція підгоріла, смерділа ще крутіше, хоч і по-новому,

і була визнана неїстівною. Довелося брачок сунути якомусь жебракові, котрий забрів зовсім не на

запах.

Пізно увечері, коли всі вже були удома, пролунав наполегливий стукіт у двері. Сполохалися, хто б

міг бути о такій порі? Усанович ліниво прорік:

– Це той жебрак, Броне, прийшов бити тобі морду твоїм сиром.

...Сам Усанович був небайдужий до моєї мами, навіть натякав на можливість розлучення з

дружиною, якщо... Бронечка ніби відкрито погрожувала випалити очі розлучниці сірчаною

кислотою. Проте, куди як більше сірчаної кислоти маму страхала перспектива побутового

обслуговування високовченої безпорадності. Спокушав її такий хрест, як собаку на хвості

лампочка.

...Може бути, гучні переживання Бронечки і мамина незговірливість прискорили від’їзд

Усановичів. Правда, Бронечку ця акція від розлучення не врятувала. Звільнившись від стервозної

дурки, Усанович, будучи під час війни в Ташкенті, одружився по новій на своїй аспірантці Тетяні

Несторівні Сумароковій, дівчинці милій в усіх відношеннях. І хоч волочила вона мужньо і віддано

віз життєвого сервісу, все-таки досягла, не без допомоги чоловіка-академіка, і ступеня доктора

наук, і звання професора.

А ось від материнства довелося відмовитися.


ОДРУЖИТИСЯ ВДРУГЕ ДОПОМІГ... СТАЛІН, з статті Н. Тодорової «Романтик хімії,

романтик життя»

Сьогодні в тихій професорській квартирі в центрі Алмати знову буде повно гостей, стане незвичне

гамірно і багатолюдно. Гостями вдови Усановича, професора, доктора хімічних наук Тетяни

Несторівни Сумарокової, стануть численні учні ученого, його послідовники, діти та онуки його

друзів.

Тетяна Несторівна до зустрічі готується і чекає її з хвилюванням. Клопотати на кухні, як бувало,

коли хлібосольний будинок Усановичів ставав притулком для всіх співробітників і аспірантів,

вона вже не може – все-таки 89 років. Проте ювілей улюбленої людини, соратника по улюбленій

науці – привід ще раз

поритися в ретельно систематизованому величезному архіві ученого. Залишені Михайлом Іллічем

записи – криниця мудрості і якогось непереможного жадання життя.

... Сорокатрирічний Михайло Ілліч Усанович вже п’ять років як доктор наук (вчений ступінь йому

присудили без захисту дисертації, за сукупністю опублікованих наукових робіт), працює над

відповідальними завданнями військового часу – виробництвом наркозного ефіру, хлороформу,

забарвленого залізного порошку для магнітної дефектоскопії. А за його дослідженнями в області

кислот і основ з напругою стежить весь науковий світ планети.

...Багато хто вважав Михайла Ілліча природженим дипломатом. Однак коли потрібно було заявити

про свої переконання, розповідають його колеги, він ніколи не думав, чого це може коштувати.

Всього лише один епізод, але дуже характерний.

На засіданні вченої ради йде захист дисертації одного фізика. Пам’ятаючи, як багато чого в кар’єрі

ученого означає прихильність до «лінії партії», той кілька разів повторює, що «вивчення

акомодації сонячної енергії ведеться згідно спеціальній ухвалі партії і уряду». Коли дисертант

закінчує представлення своєї роботи, професор М. Усанович ставить йому запитання: «Скажіть, а

за кордоном ведуться аналогічні дослідження? І якщо ведуться, то учені цих країн теж керуються

ухвалами партії і уряду?».

Зал завмирає. Кожен розуміє, чим це може закінчитися для професора Усановича, і після засідання

ніхто з соратників не підходить до нього. Окрім Каріма Мінбаєва, на той час президента Академії

сільськогосподарських наук – філіалу НАН республіки. Той прямо сказав: «Ну, легіню!».

Так народилася багаторічна дружба між будинками Усановичів і Мінбаєвих, яку сьогодні

підтримують діти і внуки безстрашного президента.

А Михайла Ілліча того разу в черговий раз звинуватили в космополітизмі, ярлик якого він, до

речі, привіз з собою ще з України, де народився і яку нескінченно любив.

...Наука наукою, але не витримую і ставлю Тетяні Несторівні чисто жіноче запитання:

– А як Ви познайомилися з Михайлом Іллічем ?

– Сталін допоміг! – говорить вона.

– ?!

Коли Таня Сумарокова закінчила школу в Ташкенті, в інститут її не прийняли, поставивши на

заяві візу «Відмовити за малоліттям». І саме в цей час Сталін виступив з промовою, якою закликав

старих фахівців більше уваги приділяти підготовці молодих кадрів. На виконання вказівки вождя

була прийнята ухвала про прийом в учбові заклади Середньої Азії 300 студентів. І 16-річній

претендентці Т. Сумароковій вручили направлення до Середньоазіатського університету.

Кафедрою хімії в університеті, розповідає Тетяна Несторівна, завідував професор Колосовський,

але в 1935 році він несподівано помер. І на цю посаду запросили М. Усановича, професора з

університету Томська.

У тому ж році Тетяна вперше побачила Михайла Ілліча: він читав лекцію і був неповторний і

величний. Але, вихована в строгих правилах, дівчина і думати, звичайно, не могла, що між

викладачем і нею, студенткою 4-го курсу, може бути щось більше, ніж звичайне обожнювання

ученого-кумира.

Випускниця Т. Сумарокова, одержавши направлення, відправилася на роботу до Москви, і відразу

ж, услід, пошта понесла листи від закоханого професора...

Це листування, а також щоденники, які Михайло Ілліч віддав їй, вже коли вони жили разом в цій

алматинській квартирі, зберігаються у Тетяни Несторівни в окремій стопці. Це – не для широкої

публіки, не для державного архіву, куди вона періодично передає на зберігання важливі

документи, пов’язані з життям і науковою діяльністю чоловіка.

Природжена інтелігентність і вірність тому високому почуттю, яке з’єднало цих людей, не

дозволяють їй цього робити...