СТЕПАНОВ Володимир Євгенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Астрофізик, фізик. Відкрив низькі температури окремих сонячних плям. У фізиці існує науковий
термін «Теорія Уно – Степанова».
З шахтарської родини. Батько, Степанов Є., – штейгер.
Народився 14 грудня 1913 р. в с. Щоглівці Катеринославської губернії Російської імперії (нині – в
межах м. Макіївка Донецької області України).
Помер 6 серпня 1986 р. в м. Іркутську СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області
РФ).
Закінчив робітничий факультет (1931), навчався в Дніпропетровському гірничому інституті (1931-
1933), закінчив Московський університет (1933-1937).
Працював слюсарем, вагранником на металургійному заводі (1928-1931), астрономом
Ташкентської обсерваторії (1937-1941), викладачем Томського артилерійського училища (1941-
1942), співробітником астрономічної обсерваторії Львівського університету (1946-1953),
викладачем Московського університету (1953-1955), астрономом Кримської астрофізичної
обсерваторії (1955-1962), завідуючим відділом Сибірського інституту земного магнетизму,
іоносфери і розповсюдження радіохвиль» (1962-1979).
Учасник Другої світової війни (1942-1946).
Член-кореспондент АН СРСР (1968).
Голова наукової Ради академіх наук СРСР з проблеми «Фізика сонячно-земних зв’язків» (1982).
Член Міжнародного астрономічного союзу.
Фундатор сибірської школи сонячної астрофізики.
Кавалер орденів «Червоної зірки», «Вітчизняної війни», медалей «За відвагу», «За оборону
Ленінграда».
Сфера наукових інтересів – диференційне обертання сонячної корони і визначенню її фізичних
параметрів; зональні течії в сонячній короні; застосування методів фізики плазми для
дослідження Сонця; теорія утворення спектральних ліній поглинання при наявності магнітного
поля; перенесення випромінювання за наявності магнітного поля; будова і динаміка магнітного
поля і плазми на різних рівнях атмосфери активної області; існування вихрової структури поля;
механізм нагріву плазми в збуреній хромосфері.
Друкувався в журналах «Кримської астрономічної обсерваторії», «Solar Physics», «Вчені записки
Львівського державного університету», «Астрономічний журнал», «Природа».
Як вчений дебютував доробком «Про електромагнітну природу сонячних плям» (1949).
Потім настала черга наступних праць: «Утворення ліній поглинання в магнітному полі і
магнітогідродинамічні явища в атмосфері Сонця» (1961), «On the Development of Magnetic Fields
in Active Regions» (1968), «Сонячний магнітограф Кримської астрофізичної обсерваторії» (1958),
«Коефіцієнт поглинання в зворотному ефекті Зеємана для довільного мультиплетного
розщеплювання і рівняння перенесення в світлі з взаємно-ортогональною поляризацією» (1960),
«Міжнародна програма «Рік сонячного максимуму» – основні результати» (1983).
Нині регулярними стали Всеросійські Степанівські конференції.
Меморіальна дошка С. прикрашає будівлю Іркутського інституту сонячної і земної фізики (2002).
Іменем нашого земляка також названа мала планета № 3493.
Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Фесенков, В. Касинський, В. Томозов, В.
Скоморовський, Г. Смольков, В. Григор’єв, А. Сєвєрний, M. Баппу, М. Нікулін та ін.
***
УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОЧКИ ЗОРУ
, з житєвого кредо В. Степанова
На речі треба дивитися з державної точки зору.
НАДЗВИЧАЙНО ЧУДОВА ЛЮДИНА, з інтерв’ю В. Григор’єва Р. Нотману «Сонце і Земля –
одна сім’я»
– У 1962 р. до нас в Іркутськ був запрошений доктор фізико-математичних наук Володимир
Євгенович Степанов – засновник наукової школи з сонячної фізики. Коли він відвідав Тункінську
долину, побачив гори і багатозоряне небо, він промовив: «Я ваш».
Познайомився я з Степановим ще в студентські роки, коли проходив практику в Криму. І
горджусь тим, що був його учнем. Як тільки дізнався, щ він очолює інститут і Іркутську, відразу ж
до нього заспішив. Тоді ми були ще дуже молодими спеціалістами. Проте Степанова це ніскільки
не бентежило. Він поставив перед нами близько двадцяти завдань, котрі ще й сьогодні не всі
вирішені.
В науковому світі він був широко відомий своїми методами вимірювання сонячних магнітних
полів. Адже Сонце – це газова куля, плазма, надзвичайно «шалене» утворення. І якщо б в Космосі
працювали лише гравітаційні та ядерні сили, то все було б
