Степанов Владимир (fb2)





СТЕПАНОВ Володимир Євгенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Астрофізик, фізик. Відкрив низькі температури окремих сонячних плям. У фізиці існує науковий

термін «Теорія Уно – Степанова».

З шахтарської родини. Батько, Степанов Є., – штейгер.

Народився 14 грудня 1913 р. в с. Щоглівці Катеринославської губернії Російської імперії (нині – в

межах м. Макіївка Донецької області України).

Помер 6 серпня 1986 р. в м. Іркутську СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області

РФ).

Закінчив робітничий факультет (1931), навчався в Дніпропетровському гірничому інституті (1931-

1933), закінчив Московський університет (1933-1937).

Працював слюсарем, вагранником на металургійному заводі (1928-1931), астрономом

Ташкентської обсерваторії (1937-1941), викладачем Томського артилерійського училища (1941-

1942), співробітником астрономічної обсерваторії Львівського університету (1946-1953),

викладачем Московського університету (1953-1955), астрономом Кримської астрофізичної

обсерваторії (1955-1962), завідуючим відділом Сибірського інституту земного магнетизму,

іоносфери і розповсюдження радіохвиль» (1962-1979).

Учасник Другої світової війни (1942-1946).

Член-кореспондент АН СРСР (1968).

Голова наукової Ради академіх наук СРСР з проблеми «Фізика сонячно-земних зв’язків» (1982).

Член Міжнародного астрономічного союзу.

Фундатор сибірської школи сонячної астрофізики.

Кавалер орденів «Червоної зірки», «Вітчизняної війни», медалей «За відвагу», «За оборону

Ленінграда».

Сфера наукових інтересів – диференційне обертання сонячної корони і визначенню її фізичних

параметрів; зональні течії в сонячній короні; застосування методів фізики плазми для

дослідження Сонця; теорія утворення спектральних ліній поглинання при наявності магнітного

поля; перенесення випромінювання за наявності магнітного поля; будова і динаміка магнітного

поля і плазми на різних рівнях атмосфери активної області; існування вихрової структури поля;

механізм нагріву плазми в збуреній хромосфері.

Друкувався в журналах «Кримської астрономічної обсерваторії», «Solar Physics», «Вчені записки

Львівського державного університету», «Астрономічний журнал», «Природа».

Як вчений дебютував доробком «Про електромагнітну природу сонячних плям» (1949).

Потім настала черга наступних праць: «Утворення ліній поглинання в магнітному полі і

магнітогідродинамічні явища в атмосфері Сонця» (1961), «On the Development of Magnetic Fields

in Active Regions» (1968), «Сонячний магнітограф Кримської астрофізичної обсерваторії» (1958),

«Коефіцієнт поглинання в зворотному ефекті Зеємана для довільного мультиплетного

розщеплювання і рівняння перенесення в світлі з взаємно-ортогональною поляризацією» (1960),

«Міжнародна програма «Рік сонячного максимуму» – основні результати» (1983).

Нині регулярними стали Всеросійські Степанівські конференції.

Меморіальна дошка С. прикрашає будівлю Іркутського інституту сонячної і земної фізики (2002).

Іменем нашого земляка також названа мала планета № 3493.

Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Фесенков, В. Касинський, В. Томозов, В.

Скоморовський, Г. Смольков, В. Григор’єв, А. Сєвєрний, M. Баппу, М. Нікулін та ін.


***

УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОЧКИ ЗОРУ

, з житєвого кредо В. Степанова

На речі треба дивитися з державної точки зору.

НАДЗВИЧАЙНО ЧУДОВА ЛЮДИНА, з інтерв’ю В. Григор’єва Р. Нотману «Сонце і Земля –

одна сім’я»

– У 1962 р. до нас в Іркутськ був запрошений доктор фізико-математичних наук Володимир

Євгенович Степанов – засновник наукової школи з сонячної фізики. Коли він відвідав Тункінську

долину, побачив гори і багатозоряне небо, він промовив: «Я ваш».

Познайомився я з Степановим ще в студентські роки, коли проходив практику в Криму. І

горджусь тим, що був його учнем. Як тільки дізнався, щ він очолює інститут і Іркутську, відразу ж

до нього заспішив. Тоді ми були ще дуже молодими спеціалістами. Проте Степанова це ніскільки

не бентежило. Він поставив перед нами близько двадцяти завдань, котрі ще й сьогодні не всі

вирішені.

В науковому світі він був широко відомий своїми методами вимірювання сонячних магнітних

полів. Адже Сонце – це газова куля, плазма, надзвичайно «шалене» утворення. І якщо б в Космосі

працювали лише гравітаційні та ядерні сили, то все було б відносно спокійно. А збурювач спокою

в космічних масштабах – магнітне поле. Воно перебуває в основі нестаціонарних процесів –

спалахів, викидів, пришвидшення частинок тощо. Ось чому основний напрямок досліджень в цій

науковій школі інституту – вивчення сонячних магнітних полів.

Степанов був винахідником першого сонячного магнітографа, який вимірював не тільки величину

магнітного поля, а й його напрямок, або, як ми його називаємо, вектор магнітного поля на Сонці.

Він же – автор теорії, котра дає змогу на численні процеси подивитися