СЛАВСЬКИЙ Юхим Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч. Міністр середнього машинобудування СРСР.
З міщанської родини. Батько, Славський П., – селянин.
Народився 26 жовтня (7 листопада) 1898 р. в с. Макіївка Таганрозького округу Війська Донського (нині –
місто Донецької області України).
Помер 28 листопада 1991 р. в м. Москві РРСФР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.
Закінчив Московський інститут кольорових металів і золота (1933).
Був ливарем (1912-1918), червоноармійцем, командиром взводу, комісаром ескадрону і полку (1918-1928), інженером, начальником цеху, головним інженером, директором Орджонікідзевського заводу
«Електроцинк» (1933-1940), директором запорізького Дніпровського (1940-1941), Уральського (1941-1945) алюмінієвих заводів, заступником наркома кольорової металургії СРСР (1945-1946), заступником
начальника 1-го Головного управління при РМ СРСР (1946-1953), начальником Головного управління,
першим заступником міністра (1953-1957), міністром (1957-1963) середнього машинобудування СРСР,
головою Державного виробничого комітету з середнього машинобудуванню СРСР – міністром СРСР (1963-1965), міністром середнього машинобудування СРСР (1965-1986).
Депутат Верховної Ради СРСР (1958-1989).
Двічі лауреат Державної премії СРСР (1949; 1951).
Лауреат Ленінської премії (1980).
Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949; 1954; 1962).
Перу С. належить розвідка «Коли країна стояла на плечах ядерних титанів» (1993).
Почесний громадянин міст Зеленогорська Красноярського краю і Озерська Челябінської області
(обидва – РФ).
Серед друзів та близьких знайомих C. – І. Курчатов, Ю. Кузнєцов, А. Олександров, П. Ломако, П.
Андропов, А. Бріш, Б. Ванніков, Ю. Харитон, І. Семикін, Є. Веліхов, Б. Музруков, В. Хлопін та ін.
***
ВІРЮ У МИР
, з життєвого кредо Ю. Славського
Я завжди вірив у мир і завжди на нього працював.
РІШУЧИЙ ПРАГМАТИК, зі спогадів А. Сахарова
Людина він, поза сумнівом, великих здібностей і працездатності, рішучий і сміливий, досить
вдумливий, розумний і прагнучий скласти собі чітку думку з будь-якого предмету, в той же час
упертий, часто нетерпимий до чужої думки; людина, яка може бути і м’якою, ввічливою, і дуже
грубою.
За політичними і моральними установками – прагматик, щиро захоплений тією справою, на чолі
якої він поставлений, – і військовими її аспектами, і різноманітними мирними застосуваннями,
...глибоко любить техніку, машини, будівництво...
Відповідає характеру Славського його зовнішність – висока потужна фігура, сильні руки і широкі
похилі плечі, крупні риси бронзово-червоного обличчя, гучний, упевнений голос.
МАВ ФЕНОМЕНАЛЬНУ ПАМ’ЯТЬ, з статті Ю. Сафонова «Система Славського»
Його неможливо було уявити в міністерському кабінеті. Він увесь – рух. Любив сам усе побачити,
помацати, запам’ятати. До речі, про пам’ять. Вона у нього була феноменальною. Можливо, саме
завдяки ній він і став тим, яким ми його знали.
Юхим Павлович ніколи не вів ніяких записів. Варто йому раз поспілкуватися з людиною – і він на
все життя її запам’ятовував. Під його керівництвом перебувало 470 величезних комбінатів,
копалень, заводів, і куди б він не приїхав, він пам’ятав кожного – і не лише керівництво. Понад те, міг процитувати будь-кого, що той говорив або обіцяв в останню зустріч. Інших ця здатність
лякала, інших захоплювала, проте усіх підтягувала і дисциплінувала. Знали: йому вже не скажеш,
мовляв, я цього не міг обіцяти. І, що називається, лізли з шкіри, робили неможливе, аби
...виправдати довіру.
Останні два роки життя він провів в самоті і тузі за справжньою справою в Опалисі –
підмосковному будинку відпочинку. У цієї людини, що побудувала по всій країні десятки
сучасних міст і селищ, ніколи не було навіть маленького садового будиночка – не те що дачі. У
Опалисі виділили йому кімнатку, де він і приймав своїх друзів та учнів, які його відвідували.
«НЕ ВПІЗНАЮ», зі спогадів В. Багрянського
З 1975 року я працював головним інженером на будівництві Ігналинської атомної станції.
...Заходжу до його кабінету. Юхим Павлович сидить похмурий. Рука тіпається... Подивився він на
мене і говорить: «Щось я тебе не пригадую». У вустах Славського подібне було вищою образою.
Усі знали, якою феноменальною пам’яттю відрізняється міністр: по імені і по-батькові знав тисячі
людей з усіх підприємств Союзу. І раптом