Синайский Виктор (fb2)




СИНАЙСЬКИЙ Віктор Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Скульптор.

З міщанської родини.

Народився 21 жовтня (2 листопада) 1893 р. в м. Маріуполі Катеринославської губернії Російської

імперії (нині – місто обласного підпорядкування Донецької області України).

Помер 27 січня 1968 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Великоохтинському цвинтарі.

Навчався в Одеському художньому училищі (1913-1916), скульптурних класах Вищого

художнього училища при Петербурзькій академії мистецтв (1917-1921), майстерні О. Матвєєва (з

1921-1922).

Працював викладачем Ленінградської академії мистецтв (1921-1951, з перервами),

Ленінградського вищого художньо-промислового училища (1951-1965).

Серед найвідоміших творінь С. – бюст Ф. Лассалю, пам’ятник Г. Гейне (обидва – 1918), статуя

«Молодий робітник» (1937), пам’ятник-бюст В. Рентгену (1927-1928), статуя «Осоавіахімовець»

(1932), пам’ятники М. Арінкіну (1947), П. Чебишеву ( 1953-1955), М. Добролюбову, Ф. Шубіну

(обидва – 1959).

Доробки нашого земляка прикрашають Російський державний музей, Михайлівський сад,

проспекти, вулиці (усі – м. Санкт-Петербург, РФ), Третьяковську галерею (м. Москва, РФ).

У мистецтві С. традиції високої класики здобули сучасне звучання. Пластичні образи, знайдені в

реальності, у процесі узагальнення поетично ідеалізувалися. У задумах сполучалися правда життя, гармонія природних форм і класично ясна завершеність композицій. До того ж, наш земляк виявив

себе і як блискучий майстер декоративного рельєфу.

Серед друзів та близьких знайомих С. – К. Констанді, Г. Залеман, С. Сперанський, М. Кочуков, І.

Вєнкова, В. Рибаков, П. Бучкін, В. Мухіна, К. Рудаков, М. Габеїдр, В. Беклемішев, М. Анікушін та

ін.


***

У КУЛІНАРИ

, з професійного кредо В. Синайського

Людині, яка з першого разу не здатна намалювати череп, шлях один – у кулінари.


ГОТОВИЙ ЗНЯТИ ЯНГОЛА З НЕБА, з розвідки Н. Лебіної «Вертикаль, яка не відбулася»

У березні 1925 року з’явилася ще одна комісія. У її завдання входила організація конкурсу на

кращий проект пам’ятника червоноармійцеві «в ампірному одязі» на вершині Олександрівської

колони! До комісії увійшли відомі скульптори: В. О. Синайський, Л. В. Шервуд, М. Г. Манізер, Є.

Є. Лансере та ін. Численні комісії, так чи інакше пов’язані з проектом «Ленін в тозі» або

«Червоноармієць в ампірі», зав’язнули в розгляді не тільки абсурдних проектів пам’ятників, але й

сумнівних пропозицій з техніки зняття ангела з вершини колони. Для ілюстрації варто навести

хоча б один приклад.

21 липня 1925 року комісія розглядала лист наступного змісту: «Прошу по можливості дати мені

роботу по зняттю ангела з Олександрівської колони і установки на колону В. І. Леніна. Разом

можу зняти і з Петропавловської фортеці з шпиля ангела також. Взагалі зі всіх висот, де тільки

буде необхідно. Працюю сам особисто і знайомий з такими роботами, виконую всю роботу

сумлінно і в найкоротші терміни. Будівельний десятник з практики Ісакатін Іван Петрович».

Ставитися серйозно до подібного роду пропозицій навряд чи було можливо. А відповідати на них

було необхідно. На це і витратили основний запал численні комісії із зведення фундаментальної

вертикалі влади більшовиків в Ленінграді в 1925 році. І трапилося це на велику радість всіх

розумних людей, які цінують архітектуру Петербургу.


ОПОРТУНІСТА СХОВАЛИ ДО ПІДВАЛУ, з статті «Ганебний стовп» на nv.vspb.ru

У вересні 1918 року перед входом до будинку колишньої Міської встановили пам’ятник

публіцистові і політичному діячеві Фердинанду Лассалю, який заснував 1863 року Загальний

німецький робочий союз – першу соціалістичну робочу організацію. Він повинен був стати одним

із зримих символів нової «революційної» ери. Поставили його відповідно до відомого

«ленінського плану монументальної пропаганди». Авторами його – талановитий молодий

скульптор В. О. Синайський і архітектор Л. В. Руднєв, одні з творців меморіалу Жертвам

революції на Марсовому полі. Пам’ятник спочатку був виконаний з дерева, а потім повторений в

рожевому граніті і простояв на Невському проспекті до його реконструкції в 1938 році.

У перші післяреволюційні роки ім’я Лассаля було одним з культових в Радянській країні:

недаремно, окрім пам’ятника Лассалю, в нашому місті були площа Лассаля, вулиця Лассаля, а зал

Міської думи був перейменований в Зал Лассаля.

В кінці 1930-х рр. його ім’я зникло з карти міста, і виною тому неабиякою мірою стали причини

ідеологічного характеру – Лассаль своїм «дрібнобуржуазним опортунізмом» абсолютно перестав

вписуватися в радянську дійсність. Пам’ятник зняли і передали на зберігання в Російський музей.


ВЧИТЕЛЬ І УЧНІ – НЕРОЗРИВНІ, з виступу Н. Сидорової на VI Боголюбівських читаннях

Деякі переклики в роботах вчителя й учнів були закономірні, сама творча атмосфера