КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Прокофьев Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПРОКОФ’ЄВ Сергій Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Композитор.

З родини службовців. Батько, Прокоф’єв С., – управляючий маєтком.

Народився 11 (23) квітня 1891 р. в маєтку Сонцівці Бахмуцького повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – с. Красне Красноармійського району Донецької області

України).

Помер 5 березня 1953 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в Петербурзькій консерваторії (1904-1914).

Гастролював у Росії, США, Німеччині, Франції, Бельгії, СРСР.

Член лондонського Королівського музичного товариства.

Шестиразовий лауреат Державної премії СРСР (1943; тричі – 1946; 1947; 1951).

Лауреат Ленінської премії (1957).

Автор 9 фортепіанних сонат, 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній.

Найвідоміші доробки: опери «Гравець» (1915-1916), «Любов до трьох апельсинів» (1919), «Війна і

мир» (1942), «Заручини в монастирі» «1946), балети «Казка про блазня» (1915), «Сталевий скік»

(1927), «Блудний син» (1928), «На Дніпрі» (1932), «Ромео і Джульєтта» (1936), «Попелюшка»

(1945), «Кам’яна квітка» (1949), кантати «Семеро їх» (1917), «Олександр Невський» (1938),

«Класична симфонія» (1917), «Скіфська сюїта» (1915), «Третій фортепіанний концерт» (1920), симфонічна казка «Петрик та вовк» (1936).

Перу композитора також належить низка сюїт, поем, увертюр, п’єс, романсів, пісень, музика до

театральних спектаклів та кінофільмів.

В. Маяковський назвав П. головою музичного відділу земної кулі.

В буремні роки пролетарської революції, втративши бодай щонайменшу можливість плідно

працювати (хіба розумілися революційні солдати і матроси на високому мистецтві?), П. емігрує

спочатку в США (1918-1922), потім – Німеччину (1922-1923), Францію (1923-1933).

Врешті-решт, композитор, мотивуючи рішення тугою за батьківщиною, повертається до СРСР

(1933). Втім, деякі музикознавці вказують й на інші причини, які, буцімто, мали місце. Це

неспроможність П. на рівних конкурувати з надзвичайно популярними в той час у Європі І.

Стравінським та С. Рахманіновим, а ще – банальні картярські борги.

Має блискучий успіх. Відмовляється від голлівудського контракту (1938).

Втім, це не убезпечує від ідеологічних прочуханок з боку ЦК КПРС: прізвище нашого земляка

фігурує навіть у зловісній постанові «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі»: «Особливо

погані справи в царині симфонічної й оперної творчості. Мова йде про композиторів, котрі

притримуються формального, антинародного напрямку... таких, як тт. Д. Шостакович, С.

Прокоф’єв, А. Хачатурян, В. Шебалін, Г. Попов, М. М’ясковський та ін.»(1948).

Не складається і приватне життя. Нічим закінчується роман 26-річного композитора з с 17-річною

харків’янкою П. Подільською: дівчина не ризикнула емігрувати. Набагато пізніше наш земляк

залишить дружину, іспанську співачку Л. Кодіну, з якою матиме двох синів, й пов’яже свою долю

з М. Мендельсон (1941).

Чи то простий збіг обставин, чи П., так би мовити, заздалегідь «володів інформацією», про що не

хотілося б думати, але Л. Кодіну невдовзі заарештовують, звинувативши у шпигунстві, й

засуджують до 20 років сталінських таборів (1948). За свідченнями інших в’язнів, у Воркуту

нещасній писали тільки діти.

Запроторили більшовики до в’язниці і двоюрідного брата композитора О. Раєвського.

Багатющий архів П. до його смерті зберігався в США. На вимогу ін’юрколегії повернутий до

СРСР і переданий до Центрального державного архіву (1955). Нічого зі спадщини музиканта не

друкувалося. Вперше ті ж «Щоденники» побачили світ власним коштом сина композитора у

Франції (2002).

Ім’я П. присвоєно Московській дитячій музичній школі №1, в якій відкрито меморіальний музей

(1968). На будинках, де мешкав музикант, встановлені меморіальні дошки.

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Римський-Корсаков, О. Глазунов, С. Дягілєв, М.

М’ясковський, М. Кузьмін, В. Щербачов, М. Набоков, Б. Асаф’єв, О. Оссовський, Т. Хрєнніков, В.

Дукельський, В. Дранішніков, К. Лядов, І. Вітоль, Х. Капабланка та ін.


***

МУЗИКА МАЄ БУТИ ЕПОХАЛЬНОЮ

, з творчого кредо С. Прокоф’єва

Музику, найперше, треба складати велику, тобто таку, де і задум і технічне виконання відповідало

б розмаху епохи.

ЖОДНА З КОХАНОК НА ПОБАЧЕННЯ НЕ ПРИЙШЛА, з «Щоденника» С. Прокоф’єва

31 травня 1918 р.

Чарівні круті й зелені гори чергувалися з