КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Прокофьев Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПРОКОФ’ЄВ Сергій Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Композитор.

З родини службовців. Батько, Прокоф’єв С., – управляючий маєтком.

Народився 11 (23) квітня 1891 р. в маєтку Сонцівці Бахмуцького повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – с. Красне Красноармійського району Донецької області

України).

Помер 5 березня 1953 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в Петербурзькій консерваторії (1904-1914).

Гастролював у Росії, США, Німеччині, Франції, Бельгії, СРСР.

Член лондонського Королівського музичного товариства.

Шестиразовий лауреат Державної премії СРСР (1943; тричі – 1946; 1947; 1951).

Лауреат Ленінської премії (1957).

Автор 9 фортепіанних сонат, 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній.

Найвідоміші доробки: опери «Гравець» (1915-1916), «Любов до трьох апельсинів» (1919), «Війна і

мир» (1942), «Заручини в монастирі» «1946), балети «Казка про блазня» (1915), «Сталевий скік»

(1927), «Блудний син» (1928), «На Дніпрі» (1932), «Ромео і Джульєтта» (1936), «Попелюшка»

(1945), «Кам’яна квітка» (1949), кантати «Семеро їх» (1917), «Олександр Невський» (1938),

«Класична симфонія» (1917), «Скіфська сюїта» (1915), «Третій фортепіанний концерт» (1920), симфонічна казка «Петрик та вовк» (1936).

Перу композитора також належить низка сюїт, поем, увертюр, п’єс, романсів, пісень, музика до

театральних спектаклів та кінофільмів.

В. Маяковський назвав П. головою музичного відділу земної кулі.

В буремні роки пролетарської революції, втративши бодай щонайменшу можливість плідно

працювати (хіба розумілися революційні солдати і матроси на високому мистецтві?), П. емігрує

спочатку в США (1918-1922), потім – Німеччину (1922-1923), Францію (1923-1933).

Врешті-решт, композитор, мотивуючи рішення тугою за батьківщиною, повертається до СРСР

(1933). Втім, деякі музикознавці вказують й на інші причини, які, буцімто, мали місце. Це

неспроможність П. на рівних конкурувати з надзвичайно популярними в той час у Європі І.

Стравінським та С. Рахманіновим, а ще – банальні картярські борги.

Має блискучий успіх. Відмовляється від голлівудського контракту (1938).

Втім, це не убезпечує від ідеологічних прочуханок з боку ЦК КПРС: прізвище нашого земляка

фігурує навіть у зловісній постанові «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі»: «Особливо

погані справи в царині симфонічної й оперної творчості. Мова йде про композиторів, котрі

притримуються формального, антинародного напрямку... таких, як тт. Д. Шостакович, С.

Прокоф’єв, А. Хачатурян, В. Шебалін, Г. Попов, М. М’ясковський та ін.»(1948).

Не складається і приватне життя. Нічим закінчується роман 26-річного композитора з с 17-річною

харків’янкою П. Подільською: дівчина не ризикнула емігрувати. Набагато пізніше наш земляк

залишить дружину, іспанську співачку Л. Кодіну, з якою матиме двох синів, й пов’яже свою долю

з М. Мендельсон (1941).

Чи то простий збіг обставин, чи П., так би мовити, заздалегідь «володів інформацією», про що не

хотілося б думати, але Л. Кодіну невдовзі заарештовують, звинувативши у шпигунстві, й

засуджують до 20 років сталінських таборів (1948). За свідченнями інших в’язнів, у Воркуту

нещасній писали тільки діти.

Запроторили більшовики до в’язниці і двоюрідного брата композитора О. Раєвського.

Багатющий архів П. до його смерті зберігався в США. На вимогу ін’юрколегії повернутий до

СРСР і переданий до Центрального державного архіву (1955). Нічого зі спадщини музиканта не

друкувалося. Вперше ті ж «Щоденники» побачили світ власним коштом сина композитора у

Франції (2002).

Ім’я П. присвоєно Московській дитячій музичній школі №1, в якій відкрито меморіальний музей

(1968). На будинках, де мешкав музикант, встановлені меморіальні дошки.

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Римський-Корсаков, О. Глазунов, С. Дягілєв, М.

М’ясковський, М. Кузьмін, В. Щербачов, М. Набоков, Б. Асаф’єв, О. Оссовський, Т. Хрєнніков, В.

Дукельський, В. Дранішніков, К. Лядов, І. Вітоль, Х. Капабланка та ін.


***

МУЗИКА МАЄ БУТИ ЕПОХАЛЬНОЮ

, з творчого кредо С. Прокоф’єва

Музику, найперше, треба складати велику, тобто таку, де і задум і технічне виконання відповідало

б розмаху епохи.

ЖОДНА З КОХАНОК НА ПОБАЧЕННЯ НЕ ПРИЙШЛА, з «Щоденника» С. Прокоф’єва

31 травня 1918 р.

Чарівні круті й зелені гори чергувалися з полями, розбитими на малюсінькі квадратики, так

любовно і ретельно оброблені, що, справді, не завадило б нашим товаришам з їх земельними

питаннями покататися по Японії!

24 лютого 1919 р.

Так як людина, що прибирає мою квартиру, занедужала, то сьогодні прибирала господиня. Вона

підібрала шпильки, що розгубила Дагмара [Годовська] ...і з холодним докором розклала їх

шеренгою на білому мармурі каміна.

Кожна шпилька колола мене за обурливу поведінку. Я спочатку ойкнув, потім почервонів, а далі

мені стало дуже весело.

Вересень 1919 р.

В останній вечір я підвозив Стелу [Адлер] додому. Вона говорила багато зворушливого, хвалила

мене, переконувала, що чим би не були наші відносини – коханням чи ні – вона завжди збереже

про них щонайкращі спогади.

Проводжати я її все-таки не став. Навіщо?

7 січня 1921 р.

Я... зателефонував Дагмарі.

– Вибачите, я не можу зараз з вами розмовляти, – відповіла вона, – тому що поруч стоїть Мейо

[новий коханець Дагмари]. З цієї ж причини я не можу з вами поснідати. Я заїду… годині о

четвертій.

Я розсердився.

– Не приїжджайте занадто пізно, у мене буде m-me Баранівська, – відповів я.

Дагмара вигукнула:

– You like her?!

Я відповів:

– Very much.

Дагмара сказала:

– Добре, я буду у вас о другій.

…Дагмара не з’явилася, мабуть, розсердившись за Баранівську. Баранівська, у свою чергу, теж

подзвонила, що не прийде…

12 лютого 1927 р.

…За чаєм читає вірші (поет М. Кузьмін – авт.), заїкається і шепелявить, але виглядає виразно. Я

сиджу збоку і з цікавістю розглядаю його череп. Зовсім зверху плоский, начебто ударом шаблі

знесли кришку його черепної коробки.

Одягнений він бідно, пальто діряве. Коли вдягаємося в передпокої, мені якось соромно за моє

паризьке на новій шовковій підкладці, по якому він ковзнув поглядом.

5 березня 1929 р.

…Сталін був на моєму концерті, коли я грав у Москві, і потім, не без гордості, сказав «Наш

Прокоф’єв». Чудово: до Росії можна їхати спокійно!

9 лютого 1927 р., середа

Об 11 годині з’явилися Асаф’єв, Дранішніков і Щербачов, щоб забрати …й відвести в

літературно-художній гурток на Фонтанці, де на мою честь влаштований вечір-зустріч, про що

тиждень тому назад було листування з Москвою. Ми їхали повз Олександрінський театр, який був

освітлений, за прикладом Гранд Опера, яскраво-малиновими кольорами, – тобто, точніше сказати, невидимо освітленим був простір за колонами, і на цьому світному тлі прикриті снігом дерева й

пам’ятник Катерині виглядали надзвичайно красиво.

У літературно-художньому гуртку – сила-силенна народу.

Концертна програма починається незвичайно пізно – здається, половина другої ночі – тому що

музиканти десь затрималися. Починають з єврейської увертюри, яку грають, втім, занадто

повільно. Потім піаніст Друскін ...виконує мою Четверту сонату – скоріше, поганенько, і соната

мені здається нудною. Далі вилазять чотири фаготисти й грають скерцо – дуже добре, жваво, з

нахабністю; надзвичайний успіх і вигуки «на біс».

Після цього мені дали зрозуміти, що моя черга. Я не став ламатися й зараз же зіграв ряд невеликих

п’єс, які були зустрінуті голосними оплесками.

Далі всіх видалили з залу; у залі ж з’явилися столи, і була накрита вечеря на масу людей. За нашим

столом – та ж компанія, що ранком за сніданком, але ще багато інших: серед них артист Юр’єв, котрий примудрився дотепер хизуватися в царських запонках з коронами. Сама вечеря була

поганенькою, проте передплата на неї, очевидно, була досить високою, тому що для учнів

консерваторії (нині – студентів консерваторії) вона була не по грошах. Тому вони склалися й

делегували двох чоловік – це дуже зворушливо.

Потім Оссовський, що сидів поруч зі мною, піднявся й виголосив промову, довгу й літературну, під час якої він трохи хвилювався й пальці, якими він опирався на стіл, трохи тремтіли. Промова

була звернена до мене й стосувалася мого повернення до Росії, значення моєї музики й навіть моєї

особистості, яку він охарактеризував надзвичайно привабливо. Я ж у цей час тремтів від жаху, тому що все це означало, що мені треба відповідати. Через якийсь час я тихенько запитую в

Оссовського:

– Олександре В’ячеславовичу, мені треба відповідати вам?

Але він зніяковів і сказав:

– Сергію Сергійовичу, це вже як ви почуваєте.

Отже, треба було відповідати, причому чим скоріше, тим краще – раніше з плечей геть. Тому я

встав і, згадуючи мою промову в Москві, пив цього разу за Ленінград і за ленінградських

музикантів, взагалі ніс якісь посередні дурниці…


ТЕКСТ НАБУВ БІЛЬШОЇ СТРУНКОСТІ, з листа С. Маршака С. Прокоф’єву від 14 липня 1950

р.

Москва

Дорогий Сергію Сергійовичу,

Пишу Вам в редакції.

Зараз переписали на машинці той текст, який йде в друк. Нові виправлення внесені після розмови

з О. О. Фадєєвим і обговореннями віршів в редакції.

Здається, тепер текст набув більшої стрункості, чіткості й легкості.

Посилаю його Вам. Замініть ним попередні.

Обіймаю Вас і бажаю Вам бадьорості. Мій щиросердний привіт Мирі Олександрівні.

Ваш С. Маршак.


ЧОМУ Б НЕ ДОЇТИ ДВОХ КОРІВ ОДРАЗУ, зі спогадів Ю. Анненкова

Мене (Прокоф’єва – авт.) починають сприймати в Радянській Росії як емігранта. Розумієш? І я

починаю поступово втрачати радянський ринок. А якщо остаточно повернуся в Москву, то тут – у

Європі, в Америці – ніхто не надасть цьому ніякого значення, і мої речі будуть виконуватися тут

так само, як і тепер, а то й частіше, тому що все радянське починає входити в моду.

Зрозумів?

Чому ж у такому випадку не доїти двох корів одразу, якщо вони не проти?

Зрозумів?


ЙОГО МУЗИКА – ГЕНІАЛЬНА, зі спогадів С. Ріхтера

Із принципами він був не в ладах, цілком міг написати музику на замовлення, наприклад,

«Заздоровницю» – замовлену до чергового ювілею Сталіна. Ці вірші в наші дні просто неможливо

виконувати: «Сталіну слава, батьку всіх народів!», потрібно змінювати слова.

Але музика просто геніальна. Дійсно пам’ятник, але пам’ятник його власної, прокоф’євської, слави!

Він робив це навіть з якоюсь нахабністю, якоюсь шляхетною аморальністю: «Сталін? Який

Сталін? Ну, так! А чому б і ні? Я все вмію, навіть таке».


МАВ МУЖНІСТЬ ПРИВСЕЛЮДНО ЗАПЕРЕЧИТИ ЖДАНОВУ, з нарису К. Кретової

«Прокоф’єв і Сталін»

Сергій Прокоф’єв, якого вперше піддали строгій партійній критиці, занедужав важкою

гіпертонією.

Як згадує Ріхтер, коли під час засідання ЦК Жданов накинувся на нього з запеклими докорами

щодо формалізму, Прокоф’єву дістало мужності сказати тому прямо в обличчя:

– Хто дав вам право так зі мною розмовляти?