МАРШАК Ілля Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, інженер-хімік. Псевдонім – М. Іллін.
З міщанської родини. Батько, Маршак Я., – майстер миловарного заводу.
Народився 29 грудня 1895 р. (10 січня 1896 р.) в м. Бахмуті Катеринославської губернії
Російської імперії (нині – м. Артемівськ Донецької області України).
Помер 15 листопада 1953 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Петроградську приватну гімназію Столбцова, навчався на фізико-математичному
факультеті Петроградського університету, закінчив хімічний факультет Ленінградського
технологічного інституту (1925).
Працював замірником, лаборантом нафтоперегінного заводу, інженером Невського стеаринового
заводу.
М. – корифей науково-популярної і художньо-документальної літератури.
Друкувався в журналі «Новий Робінзон».
Як літератор дебютував книгою «Сонце на столі» (1927).
Потім настала черга книг «Сто тисяч чому» (1929), «Розповідь про великий план», «Як автомобіль
вчився ходити» (1930), «Гори і люди» (1935), «Розповіді про речі» (1936).
Його перу також належать доробки «Людина і стихія», «Чорним по білому», «Як людина стала
велетом», «Підкорення природи», «Котра година?», «Подорож до атома», «Всюдихід».
Серед друзів та близьких знайомих М. – М. Горький, В. Смирнов, Б. Житков, В. Біанкі, Л.
Пантелєєв, В. Шаронов та ін.
***
ОДНОЧАСНО І НЕ ПОРІЗНО
, з життєвого кредо І. Маршака
Росли в мені одночасно і не порізно, а злито любов до науки, природи і любов до поезії.
ХАОС В ГОЛОВІ, з професійного кредо І. Маршака
Коли учений бачить перед собою хаос, для нього – це лише ознака того, що він ще багато чого не
знає, що хаос цей не в природі, а у нього в голові.
ЗАЛІЗТИ НА НЕБО, з підліткових нотаток І. Маршака
Широка Острогозька вулиця з маленькими будиночками з боків, із запорошеними кущами в
палісадниках, з лавками біля воріт. Вулиця – пряма і йде далеко-далеко. Десь вдалині – біла
дзвіниця на тлі синього неба. І я думаю: «Добре б дійти до кінця вулиці і залізти на небо».
Вулицею крокує циганське весілля. Чорнобривий і бородатий жених в яскраво-червоній сорочці
танцює – лицем до процесії. Натовп – строкатий, галасливий, веселий. Всі мешканці маленьких
будиночків висипали на вулицю і дивляться. І відразу після цього, після сонячної яскравої вулиці
– темна задушлива церква, тиснява. Над женихом і нареченою тримають золоті вінці. У жениха
мідного кольору обличчя і велика чорна борода. Наречена в стрічках і намисті. І я думаю:
«Ось це і є картковий король і королева – тільки не на картах, а живі».
ДУМКИ, вірш І. Маршака «У глибині просвітленої душі»
В глубине просветленной души
Собираются мысли, мечтания,
Расцветают в заветной тиши,
Распускаются в ясном сиянии.
Так неслышный лесной ручеек
Порождает реку голосистую.
Так тяжелый березовый сок
Собирается в каплю душистую.
НЕ ЛИШЕ ІНСТИНКТ, зі спогадів І. Маршака
Природу я любив з дитинства. Особливо захоплювався мурашками і зірками... Пам’ятаю ранній
ранок. Усі ще сплять. Сонце щойно встало і світить не з того боку, з якого це звично. Тіні довгі, але не вечірні, сумні, а уранішні, веселі. Все якесь особливо чисте, яскраве, немов вимите росою. І
ось в такий ранок я перелізаю через пліт навпроти і лягаю в траву, аби постежити за мурашиним
«шосе».
В один бік мурашки йдуть без нічого, а в інший – з поклажею: хто несе жучка, хто мертву мураху, а ось двоє тягнуть соснову голочку і неначе ...заважають один одному. Однак все ж вони поволі
просуваються вперед. Я повзу за ними на животі, щоб дізнатися, де мурашник. Рух все густіший;
«шосе» – доріжка серед трави, виконана самими мурашками, – все ширше.
І ось широка площа біля підніжжя мурашника. Я повз чверть години! Хоча досить було підняти
голову, аби угледіти мурашине місто перед собою.
...Мурашки-будівельники лагодять проломи, мурашки-вартові затикають своєю головою входи. Я
ляскаю по мурашникові паличкою. І зараз же хвилювання розповсюджується всім містом... Видно, пролунав сигнал тривоги...
Скільки годин проводив я біля мурашника! Тут справа була не лише в допитливості, а й в силі
уяви, властивої дитині. Мурашки мені здавалися чимось на зразок маленьких людей, а сам я був
велетнем.
Я вже читав книги про мурашок, і
