Куинджи Архип (fb2)




КУЇНДЖІ Архип Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, педагог.

З міщанської родини. Батько, Куїнджі І., – чоботар.

Народився 1841 (1842?) р. в м. Маріуполі Катеринославської губернії Російської імперії (нині –

місто обласного підпорядкування Донецької області України).

Помер 11 (24) липня 1910 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі. За радянської влади надгробки і прах відомих діячів науки,

літератури, культури, історії, куди потрапив і К., були перенесені (1952).

Грамотою опанував у вчителя-грека, недовго відвідував Маріупольське міське училище.

Живопису навчався самостійно, в майстерні І. Айвазовського в Феодосії (1865-1866), в

Петербурзькій академії мистецтв (1868-1872).

Пас гусей, служив у підрядчика на будівлі церкви, у хліботорговця. працював ретушером у

фотографів Маріуполя, Одеси, Санкт-Петербургу (1860-1865), викладачем Вищого художнього

училища при Академії мистецтв (1894-1897).

Дійсний член Петербурзької академії мистецтв (1893).

Член Товариства пересувних художніх виставок (1875-1880).

Ініціатор створення Товариства художників (1909). Вдячні учні перейменували його в Товариство

Куїнджі (1909-1931).

Лауреат бронзової медалі міжнародної виставки в Лондоні (1874).

Як художник дебютував картиною «Татарська сакля в Криму» (1868).

Потім настала черга наступних доробків: «Осіннє бездоріжжя» (1872), «Сніг», «Вид на острів

Валаам», «Ладозьке озеро» (усі – 1873), «Забуте село» (1874), «Степ», «Чумацький тракт» (1875),

«Українська ніч», «Українська ніч» (обидві – 1876), «Ліс», «Вечір в Малоросії» (обидві – 1878),

«Березовий гай», «Після грози», «Північ», «Після грози» (усі –1879), «Ніч на Дніпрові» (1880),

«Ельбрус. Місячна ніч» (1890-1895), «Снігові вершини гір. Кавказ», «Снігова вершина. Кавказ»

(обидві – 1890-1895), «Вершина Ельбрусу, осяяна сонцем», «Ельбрус удень. Череда овець на

схилах», «Ельбрус увечері» (усі – 1898-1908), «Ельбрус удень» (1898-1908).

К. небезпідставно вважають першим самобутнім російським імпресіоністом.

Творча спадщина нашого земляка складає понад п’ятисот великих і малих полотен, багато

малюнків.

Дитинство і молодість у К. були нелегкими. Він рано втратив батьків, жив у великій бідності. Вже

у Петербурзі мешкав на горищі, часто лягав спати на голодний шлунок.

За участь в студентському зібранні, яке поліція вважала незаконним, нашого земляка звільнили з

роботи в Вищому художньому училищі при Академії мистецтв (1897).

У свою чергу, як людина виняткових щедрот, К. допомогти своїм учням і товаришам. Так, він

пожертвував 100 тисяч рублів на поїздку за кордон групи молодих художників (1898), виділив

таку ж суму на 24 щорічні премії для митців і додатково 11700 рублів – для премій пейзажистам,

заповів 150 тисяч рублів, кримський маєток і всі полотна Товариству Куїнджі (1909).

У м. Маріуполь функціонує галерея, яка носить ім’я видатного земляка.

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Айвазовський, М. Ярошенко, І. Рєпін, В. Васнецов, Д.

Менделєєв, Л. Рилов, М. Реріх, К. Богаєвський, В. Зарубін, Ф. Рущіц, В. Пурві та ін.


***

НАЙДОРОЖЧА

ЩИРІСТЬ,

з творчого кредо А. Куїнджі

Пишіть просто. Так, як бачите. Щирість у художникові – найдорожче.

ДОСЛУХАВСЯ ЛИШЕ СВОГО ГЕНІЯ ДЕМОНА, з статті І. Рєпіна «Архип Іванович Куїнджі

як художник»

У сфері пейзажного живопису Куїнджі був геніальним художником.

…Світло – зачарування, і сила світла, його ілюзія стали його метою.

Звичайно, суть цього явища полягала в самому Куїнджі, в його феноменальності, особистій,

вродженій оригінальності. Він дослухався тільки свого генія – демона.

Як щирий геній-винахідник, він йшов тільки від свого природного розуму, вірив тільки у свої

особисті погляди на мистецтво, і на товаришів він впливав менторські. Його геній міг працювати

тільки над чимось ще невідомим людству, що навіть не марилися художникам до нього.

Академічні малювальні вечори він не відвідував; наукові лекції тодішніх курсів (розтягнутих на 6

років) також його анітрошки не цікавили. До всього він доходив власним розумом.

Від деяких його полотен ставали дибки виховані глядачі: особливо ось ці прості малоросійські

хатини, котрі з особливою пластичністю розмістилися на кручі, ніби на п’єдесталі; за ними – густі

маси темної зелені груш створюють глибоке оксамитове тло всій картині. Картина залита такими

гарячими променями сонця, від яких темна зелень здається гранатного кольору... Скільки

суперечок збуджувало це чисте, гаряче світло на білих хатинах, щедро нарум’янених фінальним

променем заходу! Тонкі естети обвинувачували Куїнджі в безтактності: брати такі різкі моменти

природи, від яких боляче очам не «правильно». Проте ніхто не думав про власні очі: дивилися не

зморгнувши – не відірвати, бувало...

…Ілюзія світла була його богом, і не було