ЖДАНОВ Віктор Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Вірусолог, епідеміолог. Кавалер «Ордена Біфуркаційної Голки» Всесвітньої організації охорони
здоров’я (1978). Його план ліквідації віспи був офіційно прийнятий Всесвітньою Організацією
Охорони Здоров’я.
З міщанської родини.
Народився 1 (13) лютого 1914 р. в с. Штепині Бахмутського повіту Катеринославської губернії
Російської імперії (нині – смт. Святогорівка Добропільського району Донецької області України).
Помер 14 липня 1987 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Кунцівському
цвинтарі.
Закінчив Харківський медичний інститут (1936).
Працював завідуючим лабораторією, директором Харківського інституту мікробіології і
епідеміології ім. І. Мечникова (1946-1950), завідуючим лабораторією (1951-1961), директором
інституту мікробіології і епідеміології ім. Д. Івановського АМН СРСР (1961-1987). Паралельно
очолював санітарно-епідеміологічну службу СРСР (1950-1960), головним вченим секретарем
АМН СРСР (1961-1963).
Служив в лавах Радянської армії 1936-1946).
Голова правління Всесоюзної спілки мікробіологів, епідеміологів і паразитологів ім. І. І.
Мечникова.
Дійсний член академії медичних наук СРСР (1960).
Академік академії наук Угорської Народної Республіки.
Почесний член Чехословацького медичного товариства ім. Пуркіньє.
Почесний член Американської асоціації профілактичної медицини.
Почесний член наукових товариства Бельгії, НДР, Індії, Польщі, В’єтнаму.
Лауреат премії ім. Д. Івановського (1969).
Лауреат Почесного диплому «За видатні заслуги в справі ліквідації віспи у всьому світі»
Всесвітньої організації охорони здоров’я (1978).
Засновник і незмінний редактор журналу «Питання вірусології» (1956-1987).
Спеціалізувався з проблем вірусної інфекцій, еволюції інфекційних хвороб, класифікації вірусів, молекулярної біології вірусів, СНІДу.
Друкувався в журналі «Питання вірусології».
Як вчений дебютував книгою «Інфекційний гепатит» (1948).
Потім настала черга наступних доробків: «Визначник вірусів людини і тварин» (1953), «Боротьба з
інфекційними захворюваннями» (1955), «Еволюція заразливих хвороб людини» (1964),
«Вірусологія» (1966), «Репродукція міксовірусів (вірусів грипу і схожих з ним)» (1969).
Перу нашого земляка також належать книги «Вчення про грип», «Аденовірусні інфекції»,
«Молекулярні основи біології арбовірусів».
Всього Ж. залишив понад наукових праць, зокрема 1003 статті, 32 книги і монографії.
Серед друзів та близьких знайомих Ж. – С. Гайдамович, В. Покровський, Ж.-К. Шерман, А.
Букринська, Л. Монтаньє, Д. Львов, Р. Вебстер, І. Граф, М. Кох та ін.
НЕ РОЗСЛАБЛЯТИСЯ, з наукового кредо В. Жданова
Вірусні гепатити не втратять свого значення і привертатимуть пильну увагу учених всього світу і в
XXI столітті.
НЕКЛІТИННІ ФОРМИ ЖИТТЯ, з інтерв’ю В. Жданова журналові «Новий час» від 29 червня
1987 р.
«Новий час»: У пресі, особливо в зарубіжній, просторікувато дискутується проблема походження
СНІДу. Як Ваша думка?
Акад. Жданов: Справді звучать найсуперечливіші думки. Повинен, на жаль, зауважити, що в
більшості своїй це погляди не фахівців...
Вірус СНІДу з’явився природним чином і в даний час, мабуть, активно еволюціонує. Поки що
достовірно відомо лише наступне: в Африці виявлено два різновиди і, крім того, там також
виявлена схожа хвороба серед мавп.
«Новий час»: Ви згадали про природну, еволюційну природу вірусу. Не могли б Ви це пояснити?
Акад. Жданов: На мою думку, віруси є автономними генетичними структурами клітинного
походження, інакше кажучи, вони є неклітинною формою життя, співіснуючою з клітинними
формами. А якщо це так, то існує також і екологічна вірогідність їх незалежного походження.
На зорі цивілізації, коли люди пересувалися землею невеликими групами, вони «одержували» свої
хвороби головним чином від навколишнього середовища. Однак в даний час майже
п’ятимільярдне скупчене населення Землі стало по суті резервуаром, в якому можуть
зароджуватися різні віруси.
Заважте, як передається СНІД. Крім переливання крові (тобто штучним шляхом) він передається
«найвірнішим» шляхом – через статеві стосунки. Іншими словами, еволюція використовує
існуючу людську екологію.
МЕНІ ПОЩАСТИЛО, зі спогадів І.
