САКС Микола Едуардович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник.
З медичної родини. Батько, Сакс Е., – інспектор Катеринославської лікарської управи.
Народився 13 березня 1849 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 29 грудня 1926 р. в м. Цопотті (Німеччина). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Катеринославську класичну чоловічу гімназію (1869), навчався на юридичному
факультеті Петербурзького університету (1870-1871), в Імператорській академії мистецтв (1871-
1877).
Член Товариства допомоги і благодійності російських художників в Парижі.
Учасник Всеросійської виставки в Москві (1882).
Кавалер малої срібної медалі Імператорської академії мистецтв (1874).
Перша персональна виставка пройшла в катеринославському Англійському клубі (1892). Пізніше
він виставлявся в Лондоні і Парижі.
Серед відомих полотен – «Ліс» (1878), «Село з околиць Петербургу» (1881), «Вівці в степу в
Малоросії» (1882), «Вид Катеринослава» (1886).
В Дніпропетровському художньому музеї зберігається одна-єдина картина С. «Мандрівники»
(«Дорога до храму») : її придбали 1990 року.
Що стосується особистого життя, то наш земляк не пам’ятає батька, який помер, коли сину ледь
виповнилося шість місяців (1849); дитинчам померла і його донька Віра (1888).
Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Тургенєв, В. Гюго, О. Боголюбов, І. Похітонов, К.
Савицький, М. Свєрчков, Й. Крачковський, І. Селезньов, М. Пимоненко, В. Гаршин, В. Коленко,
О. Аптекман, В. Магденко, М. Антокольський, Е. Карлова, Я. Гололобов, К. Доброджяну-Геря, М.
Медіш, Е. Бродський та ін.
***
МАЛЕ І ВЕЛИКЕ
, з професійного кредо М. Сакса
Бачити в малому велике.
МАВ ЩАСТЯ, зі спогадів М. Сакса
Коли я приїхав до Парижа, це товариство (допомоги і благодійності російських художників – авт.) вже існувало, брали участь в ньому кращі художники, письменники і музиканти.
Діяло товариство під заступництвом Цесаревича (потім імператора Олександра III), головою був
посол князь Орлов і секретарем І. С. Тургенєв.
Через рік після мого приїзду я був обраний помічником секретаря і мав щастя працювати разом з
Тургенєвим понад два роки.
ПРОМІНЬ НАДІЇ, з рецензії на виставку картин М. Сакса в газеті «Катеринославські губернські
відомості» від 16 квітня 1892 р.
Завдяки співчуттю панів старшин тутешнього Англійського клубу в прекрасній його залі, на
Великодньому тижні відкрилася виставка картин і етюдів художника-пейзажиста М. Е. Сакса. Всі
зібрані в ході виставки кошти, як вже повідомлялося, призначені в розпорядження місцевого
добродійного товариства. Нас щиро порадувала така чуйність художника на добру справу.
...Роботи п. Сакса цікаві вірністю місцевостей, що зображаються ним, як географічний матеріал
для вивчення нашого півдня («м. Катеринослав», «м. Новомоськовськ», «Річкою Орель», «Річкою
Альма», «Монастир в Криму» тощо) і разом з тим симпатичні з етнографічного боку, як прекрасна
ілюстрація побуту нашої масової бідноти.
Погляньте на велику картину «Село в околицях Петербурга». Під сірим небом ви бачите, ніби
після погрому, напівзруйновані дощаті, вкриті чорною, мов земля, кіптюгою гнилі дахи, під якими
ледь помітні похмурі вікна, майже завалені гноєм. Прислухайтеся: чиїсь голоси кричать нам тут:
...життя терпляче
життя, як осіння ніч, мовчазне
зневажене, потребою прибите...
У перетині цього життя на всіх парах мчить залізничний потяг, а в туманній далечіні трохи
мерехтить церква своїми позолоченими розділами, мов далекий промінь надії на краще майбутнє.
Не утішна і ціла серія картин з нашого місцевого сільського життя («У своєму городі», «З мого
саду», «Село Григорівка», «Річкою. Чаплинка» тощо). Під нашим «італійським» небом, де так
божественно і дивно, таке яскраве сонце, такі дзеркальні води, знову бачимо ті ж почорнілі,
порвані, гнилі, солом’яні дахи крихітних малоруських хатин-мазанок з крихітними віконцями, з
очеретяними огорожами, під середньовічними дахами, котрі постійно палають, в тісних
приміщеннях, які так вірно зображені художником, мабуть, тому, що він полюбив наше близьке,
рідне, хоча й сумне, – зрозуміло, і живеться невесело.
Нарешті, ми звертаємо увагу відвідувачів виставки на декілька картин і етюдів,
