ЗВУЧАЛО САМЕ ТАК, з оцінки гри Г. П’ятигорського Р. Штраусом
Це (симфонічна поема «Дон Кіхот» – авт.) звучало саме так, як я й задумував.
РІЧКА – ТА НЕ ТА, з статті Ю. Серпера «Той, що форсував Дніпро на віолончелі»
На прохання дозволити виїхати за кордон А. Луначарський відповів відмовою: нарком освіти
вважав, що Григорій як соліст оркестру і як член квартету незамінний. І тоді влітку 1921 року
Григорій приєднався до групи солістів Великого театру, котрі вирушили в концертний тур
Україною. Вони виступили в Києві, а потім дали низку концертів у невеликих містах.
У Волочиську, поблизу польського кордону, вони розпочали перемовини з контрабандистами, які
вказали їм шлях для на той бік. Уночі музиканти дісталися невеликого моста через Збруч, і
проводирі скомандували їм: «Біжіть!»
Коли по обидва боки річки залунали попереджувальні постріли, Григорій, тримаючи віолончель
над головою, стрибнув з моста у воду. За ним маневр повторив скрипаль Мишаков та інші. Ріка
була досить мілкою, і незабаром утікачі досягли польської території. «Ну ось і перетнули кордон»,
– тремтячи, сказав Мишаков. «Не тільки, – заперечив Григорій, – ми ще назавжди спалили за
собою мости».
Через багато років, коли П’ятигорський прибув з концертами до Сполучених Штатів, він розповів
репортерам про своє життя в Росії й про те, яким чином її залишив. Змішавши дані про дитинство
музиканта на Дніпрі та його стрибок у річку на польському кордоні, репортер хоробро описав
заплив Григорія на віолончелі ...через Дніпро. Назву його статті я й зробив заголовком своєї
публікації.
ЯВИЩЕ НА ВІОЛОНЧЕЛЬНОМУ НЕБОКРАЇ, з «Енциклопедії російської еміграції» В.
Шелохаєва
Сенсацією став його виступ з сольною партією з «Донкіхота» Р. Штрауса – він викликав загальне
замилування слухачів, оркестрантів, диригента...
У дуеті з піаністкою О. Бекман-Щербиною уперше в Росії виконав сонату К. Дебюссі, «Баладу» С.
Прокоф’єва, «Імпровізації» А. Гедике.
Ф. Шаляпін, Л. Собінов запрошували його брати участь у своїх концертах.
Американський період творчої біографії відзначений художньою зрілістю, високою виконавською
майстерністю. Воістину величезний його репертуар. Крім творів, що становлять «золотий фонд»
віолончельної літератури XX ст., артист виконував безліч творів, або йому присвячених (бл. 25),
або тих, що отримували з його рук успішну «путівку в життя». Назвемо бодай концерти
Кастельнуово-Тедеско (1935), Голестана, Хіндеміта (1941), Уолтона (1957), Мійо.
Багато п’єс П. виконував у власному перекладанні: Дивертисмент і сонату В. А. Моцарта, Adagio і
Rondo К. М. Ве6ера, Ноктюрни (cis-mo) Ф. Шопена, «Російський танець» А. Лядова тощо.
Із середини 30-х і до останнього року життя П. концертував чи не усіма країнами світу. Він
виступав зі знаменитими оркестрами під керуванням Тосканіні, Стоковського, Кусевицького,
Вейнгартнера, Казальса, Бічема, Барбіроллі, грав у сонатних ансамблях із С. Рахманіновим.
Подвигом можна назвати останні три місяці життя, коли він, уже тяжко хворий, після складної
операції, зміг дати у Філадельфії два концерти, на яких були присутні 60 тисяч слухачів, а також
провести двотижневий майстер-клас у Швейцарії.
П. – одне з найяскравіших явищ на віолончельному небокраї XX ст.
НЕ ЗОВСІМ ІНСТРУМЕНТ, з інтерв’ю В. Співакова М. Розановій
– У житті часто можна спостерігати, що не людина керує предметом, а предмет людиною.
Трапляється, що не музикант, а музичний інструмент грає людиною?
– Музичний інструмент – це не зовсім предмет. У поєднанні людини й музичного інструмента
є якась рівноправність. Розповім таку історію.
Великий віолончеліст П’ятигорський розповідав, що йому якось на час дали віолончель
Страдиварі. Музиканту дуже сподобалося на ній грати, і він вирішив зіграти на ній свій
сольний концерт. І раптом перед виходом на сцену він чітко почув, як вона йому сказала:
«Хто ти такий, щоб грати на мені?» І він так занервував, що ледве дограв концерт до кінця,
після чого вже до неї навіть не наближався.
І ПРОЗВУЧАВ ТУШ, бувальщина
Коли диригент Грегор Фітельберг прибув для першого в Росії виконання «Дон Кіхота» Ріхарда
Штрауса, він заявив, що сольна партія віолончелі в цьому добутку занадто складна, тому він
спеціально запросив пана Гіскіна. Григорій скромно поступився місцем запрошеному солістові й
