ПОЛЬ Олександр Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Археолог, краєзнавець, громадський діяч.
З поміщицької родини.
Народився 20 серпня (1 вересня) 1832 р. в с. Малоолександрівці Верхньодніпровського повіту
Катеринославської губернії Російської імперії (нині – Верхньодніпровський район
Дніпропетровської області України).
Помер 26 липня (7 серпня) 1890 р. в маєтку Дубовій Балці Катеринославської губернії Російської
імперії. Похований на катеринославському Севастопольському цвинтарі, якого зараз його не існує.
Як зазначає письменник М. Слабошпицький, на святому місці з’явилися «парк с танцмайданчиком
і шинком – неодмінні атрибути пролетарської «культури».
Закінчив Полтавську губернську гімназію (1843-1850), юридичний факультет Дерптського
університету (1850-1854).
Член-кореспондент Одеського товариства історії і старожитностей (1870), Московського
археологічного товариства (1884).
Дійсний член Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії.
Перший почесний громадянин м. Катеринослав (1887).
Кавалер царської золотої медалі за особистий внесок в підготовку й проведення селянської
реформи (1861), орденів св. Станіслава 2-й ступеня (1883), св. Володимира, св. Анни.
Нагороджений малою і великою срібними медалями Міністерства державного майна (1874; 1886).
Друкувався в «Записках Товариства істориків».
Перу П. належать доробки: «Мишурин Ріг», низка брошур і дописів з гірничої справи, а також
переклад з німецької книги п. Штрипельмана «Геологічний і геогностичний опис криворізьких
рудних покладів».
Відкрив багаті залізорудні родовища, поклав початок будівництву металургійних заводів, за його
активної участі прокладена залізниця до Катеринослава.
Ще до реформи 1861 р. розкріпачив своїх селян.
Зібрав колекцію старожитностей Новоросійського краю (близько 5 тисяч найменувань), значна
частина якої склала експозицію археологічного музею його імені (пізніше перейшла до
Дніпропетровського історичного музею ім. Дмитра Яворницького).
Відкрив перший у губернії приватний археологічний музей – у чотирьох кімнатах власного
будинку (1887).
За рішенням губернського дворянського зібрання портрет П. розмістили в парадній залі
Потьомкінського палацу (1889).
Музей імені нашого земляка відкрили в м. Катеринослав (1902).
Іменем П. назвали вулицю в м. Катеринослав (1913).
В Катеринославському реальному училищі й Санкт-Петербурзькому гірничому інституті
заснували стипендії імені нашого земляка.
Пам’ятник П. в м. Кривий Ріг встановили французькі промисловці (1903). На жаль, пізніше його
вкрали. Історичну справедливість поновили майже через століття (1996).
З’явився пам’ятник видатному землякові і м. Дніпропетровськ (2002). На гранітному постаменті
висічена фраза: «Він пожвавив край і воскресив Катеринослав». Багатомовна деталь: у перші роки
незалежності України місцева влада звернулася до населення з закликом зібрати кошти на
пам’ятник П. й відкрила для цього спеціальний рахунок. За два роки туди не надійшло жодної
копійки.
На будинку, де мешкав «Степовий Колумб», встановлено меморіальну дошку (1997).
Серед друзів та близьких знайомих П. – Д. Яворницький, Б. Кот, А. Міклашевський, П. Талабо та
ін.
***
ЗАЙДИ
–
НЕПОТРІБНІ,
з громадянського кредо О. Поля
Добро, на зразок Кривого Рогу, не повинне стати надбанням іноземців; воно дуже цінне.
БЕЗ МОСТА НЕСЕМО ЗБИТКИ, з виступу О. Поля на земських зборах
Не тільки ми, але й всі люди, що приїжджають до Катеринослава, можуть засвідчити: по обидва
береги стоять по 200-300 хур; тим, хто не заплатить три рубля, ніколи не вдасться переїхати.
Буває, хури стоять цілими тижнями...
Це грабіж бідних селян...
Я думаю, що на підставі точних статистичних даних можна позитивно довести й досить точно
оцінити, у скільки обходиться населенню губернії відсутність моста в Катеринославі; ці збитки, які несуть Катеринослав і Катеринославська губернія, можуть бути оцінені без будь-якої натяжки
…у два або три мільйони рублів...
Я впевнений, що ця витрата з боку державного казначейства буде найпродуктивнішою: цей міст
окупиться за один рік.
КРИВИЙ РІГ ЗАНАДТО ЦІННИЙ, із звернення О. Поля до міністра державного майна Росії в
1876 р.
Добро, на зразок Кривого Рогу, не повинне, на мою думку, зробитися надбанням іноземців; воно
занадто цінне, і бажано залишити його під впливом благонадійних російських людей...
Не варто випустити з уваги: копальні Кривого Рогу суть єдині на Півдні Росії за кількістю, якістю
й надзвичайній розмаїтості руд, їм призначено відігравати першорядну роль у розвитку всього
південноросійського гірського промислу. Без них не може обійтися жоден завод Південно-Східної
Росії.
НОВА АМЕРИКА, з кореспонденції С. Беркут «Збурювачі спокою»
У травні 1884 р. у житті Катеринослава стався крутий поворот – був відкритий залізничний міст
через Дніпро. Це був усього другий міст у Російській імперії й найдовший у Європі. Він з’єднав
криворізькі рудники й донецькі шахти.
Завдяки йому південноросійська гірничорудна промисловість вийшла на перше місце в імперії за
обігом і продуктивністю. Степова глушина втратилася спокій – розгорнулося будівництво заводів, з’явилися трамвай, телефон, водопровід, автомобілі...
Катеринослав став розвиватися настільки стрімко, що на початку ХХ століття заслужив назву
«Нової Америки».
ПЕРШОПРОХІДНИК КРИВБАСУ, з дослідження М. Кавуна «Степовий Колумб»
Під час святкування столітнього ювілею Катеринослава міський голова камер-юнкер Яковлєв
виголосив на честь О. М. Поля промову, в якій були й такі слова: «Його чудової енергії, невтомної
діяльності й величезним витратам ми зобов’язані тим, що залізорудні наші багатства зробилися
найвідомішими не тільки в нашій батьківщині, але й у всій Європі, що залучило до нас своїх і
іноземних підприємців разом з їхніми солідними капіталами».
Таким чином, Олександр Поль став першопрохідником промислової розробки залізних руд
Кривбасу. «Що для Східної частини губернії зробив Юз, то для Західної зробив Поль» – написано
в нарисі, випущеному до 20-ї річниці його смерті.
НАЩАДОК КОЗАЦЬКОГО РОДУ, зі спогадів О. Синявського
Навіть за зовнішнім своїм виглядом він скоріше був сином південноруського (читай: українського
– авт.) народу, ніж нащадком німецького лицаря! Смаглявий, сухорлявий, з чорними сумно
замисленими очами, з великими малоруськими вусами, з мовою, відзначеною сильним
південноукраїнським акцентом, всією своєю іннервацією він походив на нащадка козацького роду, з якого по матері й був.
ЗАЛИШИВСЯ ЗЛИДАРЕМ, з статті І. Голуб «Олександр Миколайович Поль»
Довгі роки його ім’я замовчувалося і було майже забуто. Дворянин, поміщик, власник великого
маєтку, промисловець, обіймав посади в різних дворянських комітетах, був гласним повітового та
губернського земського зібрань – більше, ніж досить, щоб викликати підозру більшовицької
влади. Та ще й старожитності збирав, в тому числі українські, козацькі – «мотлох історії» за
тлумаченнями ідеологів «нової ери «. Новій владі такі люди були не потрібні. І пам’ять про них
– теж.
…Невеличка деталь до портрета Олександра Миколайовича. Отримавши замолоду у власність
солідний маєток, зразково ведучи господарство і маючи від нього прибутки, наприкінці життя він
залишився злидарем. Все пішло на загальне добро.
ВВАЖАЛИ ЛЕДЬ НЕ БОЖЕВІЛЬНИМ, зі спогадів І. Вертоградова
У той час, як на сході Катеринославської губернії тим, хто бажав розробляти залізні руди досить
поганої якості надавали всіляку допомогу, Полю, у якого були найбагатші поклади руди, не тільки
не допомагали, а навіть заважали, поширюючи безглузді чутки про «фанатика Дубової Балки», –
як тоді прозвали Поля.
Його затію називали вигадкою; його вважали маніяком, ледь не божевільним.
…З появою заводів промислове життя губернії забило ключем, а разом з ним почався і духовне
зростання краю.
ПЕРЕДАЮ В ДАРУНОК, з заповіту О. Поля
Передаю в дар жителям Катеринослава для музею старожитностей зібрану мною колекцію: 522
предмети кам’яного віку, 84 бронзового, 632 із древніх грецьких колоній, 356 скіфської доби, 322
київських княжих часів, 242 усякої зброї, 276 речей, які стосуються етнографії, 281 предмет
запорозької і козацької давнини та 2060 монет різних часів, народів і цивілізацій.
«Я НІЧОГО НЕ ПРОДАЮ», з розвідки М. Нечипоренка «Прометей Дикого степу»
Відкриття покладів криворізьких залізистих кварцитів тривалий час приписували російським
геологам – то одному, то іншому. Сьогодні достеменно відомо, що перші тутешні промислові
розробки надр… розпочав Олександр Поль.
Звернувся безпосередньо в гірничий департамент: відіслав туди зразки криворізької руди і став
чекати виклику. А діждався виклику до катеринославського генерал-губернатора.
– Я вами незадоволений, – заявив губернатор. – Мені не дають спокою, висловлюють гнів із
Петербурга. Шлете і шлете туди якесь каміння. Скільки можна бути таким наївним?
Після цієї аудієнції з губернатором у Петербург полетіло донесення: «Затія поміщика О. М. Поля
стосовно криворізьких руд і прокладання залізниці є маніакальною, оскільки Поль страждає
розладом розумових здібностей».
Олександр Миколайович вкотре звернувся у столицю: «Бажання розвитку гірничозаводської
промисловості змусило мене присвятити себе і свої заощадження цій справі. Зараз ситуація
складається так, що без нагальної матеріальної підтримки я неминуче припиню свої роботи.
Адже за всі ці роки я не одержав ще жодного карбованця прибутку і не покрив навіть частки своїх
витрат».
…Незадовго до смерті Поля провідали працівники Лондонського національного музею. Нам
відомо, сказали, що ви маєте унікальні реліквії давнини, і ми готові у вас їх купити – платимо
двісті тисяч фунтів стерлінгів сріблом. Цих грошей з горою вистачить вам безбідно дожити віку, а
наш музей забезпечить вам ще й світову славу.
– Я нічого не продаю, – відповів Олександр Миколайович. – Скарби, про які ви ведете мову, коштують набагато дорожче, та вони не мої. Вони належать моєму народу і моїй батьківщині...
ЗАСЛУГ ПЕРЕД РАДЯНСЬКИМ НАРОДОМ НЕ МАВ, з рішення виконкому
Дніпропетровської міської ради «Про перейменування вулиці Поля» від 12 березня 1953 р.
У зв’язку з тим, що О. М. Поль, ім’ям якого названа вулиця в Жовтневому районі міста, був
великим поміщиком-промисловцем і ніяких заслуг перед радянським народом не мав, виконком
міської Ради депутатів трудящих вирішив:
1.Перейменувати вул. Поля – у вулицю імені народного героя Чехословацької республіки –
Юліуса Фучіка.
Є ТАКА ЛЮДИНА, з кореспонденції В. Черниша «А може, Дніпрополь?»
У засобах масової інформації періодично з’являються матеріали про необхідність перейменування
Дніпропетровська і пропонуються нові його назви.
...Є (вірніше була) людина, завдяки якій почала розвиватися, стала індустріальною вся область. Це
– Олександр Поль. Як вдячні нащадки, ми просто зобов’язані назвати головне місто області –
Дніпрополь.
