Неменов Леонид (fb2)


Настройки текста:



НЄМЄНОВ Леонід Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-казахський.

Фізик. Винахідник прецизійного мас-спектрографа для вимірювання дефектів мас (1937). У фізиці

існує науковий термін «Мас-спектрограф Нємєнова».

З родини науковця. Батько, Нємєнов М., – рентгенолог, радіолог.

Народився 16 листопада 1905 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер в 1980 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Ленінградський державний університет (1929).

Був співробітником фізико-технічного інституту АН СРСР (1925-1941), Інституту атомної енергії

ім. І. Курчатова (1943-1962), Інституту ядерної фізики академії наук Казахської РСР (1962-1968), науковим керівником Прискорювального центру Всесоюзного інституту фізико-технічних і

радіотехнічних вимірювань (з 1968).

Академік академії наук Казахської РСР (1962).

Лауреат Державної премії СРСР (1953).

Спеціалізувався з проблем фізики діелектриків і напівпровідників, ядерної фізики, прискорювачів.

Спроектував і побудував низку циклотронів; виконав цикл досліджень з регульованою енергією

іонів, а також з стабілізації параметрів циклотронів.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – І. Курчатов, В. Бернашевський, А. Іоффе, А. Аліханов, П.

Глазунов, С. Нікітін, М. Козодаєв, В. Джелепов, Л. Кондратов, Л. Арцимович, В. Калашнікова, Л.

Мисовський, Г. Латишев, П. Співак, Г. Флеров, Г. Щепкін та ін.


***

КРАЩІ ДНІ,

з творчого кредо Л. Нємєнова

Гей, як же ми працювали! Починали о восьмій годині ранку, в чотири ранкузакінчували. Спали –

де доведеться. Десять років ...не був у відпустці. Кращі дні мого життя.


ЧАС КВАПИВ, зі спогадів Л. Нємєнова

Ігор Васильович (Курчатов І. В. – авт.) працював мов одержимий. Спав мало, але завжди був

веселим і привітним. Про його настрій ніхто нічого не знав. Подивившись на нього, можна було

подумати, що ніяких труднощів у нього не виникає.

Вночі ліжком мені був письмовий стіл Курчатова. Ігор Васильович на роботі затримувався дуже

довго, а мені треба було вставати о шостій ранку... З години ночі я починав цікавитися відходом

Курчатова. Якось він не витримав і запитав: «Ти що, в няньки до мене найнявся?». Проте коли

дізнався, що займає моє «ліжко», дуже зніяковів і з тих пір став раніше йти додому.

...Нелегкі були дні. Дехто навіть говорив: на фронті легше, там хоч на відпочинок час дають.

Постійними були такі сцени: група фахівців розглядає креслення. Один з учасників обговорення

раптом опускає голову на руки і засинає... Інші забирають креслення, відходять убік і

продовжують працювати.

Нерідко приходив Ігор Васильович туди, де вмонтовувалися основні частини циклотрона, і

працював разом з усіма допізна. А потім, ми знали, йому ще треба було їхати на нараду. Проте ні

на які умовляння він не реагував.

Особливо став нетерплячим Ігор Васильович, коли почалася налагоджування устаткування. Якщо

щось не виходило, наприклад, у високочастотній схемі чи в системі живлення електромагніту, просив неодмінно дзвонити йому, коли знайдуть причину неполадки. І квапив, дуже нас квапив...


ЗДІЙСНИЛИ НЕЙМОВІРНЕ, з книги Д. Хелловея «Сталін і бомба»

Курчатов знав, що для створення експериментального реактора потрібні роки. У березні 1943 р.

він запропонував Леоніду Нємєнову, який ще до війни вів роботи з циклотрону в інституті Іоффе, побудувати циклотрон і якнайшвидше одержати реєстровані кількості елементу. Він дав йому на

це 16 місяців і відправив ...до Ленінграда, щоб розшукати там генератор, виготовлений для

фізтехівського циклотрона.

...Нємєнов і Глазунов розшукали частини конструкції циклотрона. Вони підготували генератор і

випрямляч до перевезення і витягнули із землі мідні труби і латунні шини, закопані у дворі

фізико-технічного інституту перед евакуацією його персоналу до Казані. Вони розшукали також

75-тонний електромагніт, котрий знаходився всього лише за три кілометри від лінії фронту. За

допомогою солдатів, присланих до них військовим командуванням, вони завантажили

устаткування в два товарні вагони, аби транспортувати його до Москви. Оскільки знов відкрита

залізнична колія проходила через район, який обстрілювався німцями, Нємєнов і Глазунов

вилетіли з міста літаком.

Після повернення до Москви Нємєнов почав збирати циклотрон. Зробити залишалося ще багато

чого: спроектувати і виготовити прискорювальну камеру, розробити систему охолоджування

магнітних обмоток, виготовити поковки для магніту.

Нарешті циклотрон зібрали, і о 10 годині ранку 25 вересня 1944 р. на два місяці пізніше

визначеного Курчатовим терміну, в циклотроні був одержаний пучок дейтронів. Нємєнов

повідомив про це телефоном Курчатова, який знаходився на нараді у Бориса Ванникова,

народного комісара боєприпасів. Курчатов виїхав подивитися на циклотрон у дії. Наступного дня

почалося опромінювання ураніл-нітрату, яке тривало до грудня 1945 р.


БЕЗОБМОТУВАЛЬНЕ РОЗМАГНІЧУВАННЯ, зі спогадів О. Олександрова «Роки з

Курчатовим»

На Північ я полетів з В. Р. Регелем, Л. М. Нємєновим і М. О. Філіповим. У нашому

севастопольському одязі – черевичках і шкіряних курточках – в Архангельську, м’яко кажучи, було незатишно. Ми з’явилися до І. Д. Папаніна, він був уповноваженим Комітету Оборони.

Поглянувши на наші курточки, Іван Дмитрович висловився стисло і нецензурно, відразу віддав

наказ видати нам кожушки, вушанки, валянки і відразу відправив до Мурманська. Ми летіли

бриючим польотом і приземлилися, коли стало темніти. З Мурманська на катері відправилися до

Полярного. Темрява, вітер і сніг, чорна вода, а ми лише напередодні купалися в теплому

блакитному Чорному морі!

Нарешті між скелями база Північного флоту. Від пірсу вертикально вгору піднімалася печера з

глибокими ходами, вирубана в скелі. Мене провели до командувача флотом адмірала

А. Г. Головка, якому я повідомив про одержані мною завдання і на випадок базування флоту в

Кольській затоці, і на випадок можливого перебазування в Біле море. Він твердо сказав, що я

повинен виконувати першу частину доручення, а друга частина виключається, оскільки флот в

Біле море не відступить. Регель, Щепкін і я почали організовувати роботи, а Нємєнов залишився в

Архангельську і зайнявся там устаткуванням на баржі плавучої станції безобмотувального

розмагнічування.

Виділені нам офіцери флоту діяльно допомагали у всьому. Керував ними флагманський мінер

Зятєв. Життя було складним, і Полярний і в Мурманськ часто і сильно бомбили, та й фронт був за

30-40 кілометрів. З кораблів нерідко частину команд посилали на підтримку піхоти, сім’ї

військових були евакуйовані.

Але робота йшла добре, і в жовтні служба розмагнічування флоту закінчила розмагнічування

основних кораблів, а в Архангельську була підготовлена станція безобмотувального

розмагнічування. На госпітальному судні ми перейшли до Архангельська і виконали роботи з

розмагнічування криголама «І. Сталін»...

Звідти я з В. Г. Регелем, Л. М. Нємєновим, М. О. Філіповим і капітаном Тереховим виїхали до

Москви, проте не доїхали, одержали наказ і повернули на Казань – німці налазили на Москву.


«МЕНІ ТВОЇ ШТАНИ НЕ ПОТРІБНІ», з книги С. Снєгова «Творці»

Нємєнов збирав мас-спектрограф, механізм для розділення ізотопів. Прилад був хитрий, підгонка

йшла важко.

Нємєнов славився мистецтвом складних наладок. Навіть Рейнов, котрий майстерно виготовляв

вимірювальні прилади, з повагою говорив; «Руки у Буби – золоті, ніхто так не натягне струну

електрометрії». Спортсмен – шістнадцята ракетка країни з тенісу – і фотограф, Нємєнов більше

інших своїх ремесел гордився умінням тонкого збирання.

Він незабаром почав з сумнівом озиратися на чуже відро. Біс його знає, як діють альфа-частинки і

нейтрони на примхливий мас-спектрограф! Якщо ампулка розіб’ється, чи не пошкодить це

пристрою? І якось Нємєнов запально оголосив, що більше не дозволить отруювати повітря своєї

лабораторії радоном. Він схопив відро і виставив його в коридор. Курчатов узяв відро і мовчки

пішов.

Засоромившись спалаху, Нємєнов благально прокричав услід:

– Ігорю, краще зніми з мене штани, але позбав радону!

Курчатов озирнувся і з докором вимовив:

– Не потрібні мені твої штани, Льоню!

І те, що він не підвищив голосу і назвав Нємєнова Льонею, а не Бубою, показало тому, як сильно

він образився.

Тепер відро стояло в закуті біля сходів на другий поверх. Тут проводилося і опромінювання

мішеней.

...Сутичка мала несподівано хороші наслідки. Нємєнов незабаром розібрався, що звинувачення

проти радон-берилієвої ампулки необгрунтовані, надійну роботу мас-спектрографа вона не могла

зіпсувати. І знайшов спосіб загладити свою провину.


З ВУЛИЦІ ВСЕ ДОБРЕ ВИДНО, з книги П. Асташенкова «Курчатов»

Крихітний кабінет Ігоря Васильовича був на другому поверсі. Як правило, Курчатов працював

допізна. І чим пізніше було, тим частіше заходив до нього Нємєнов з запитанням:

– Чи не пора, Ігорю Васильовичу, закруглюватися?

– Що це ти так про моє здоров’я турбуєшся? – дивувався Курчатов.

Якось Нємєнов не витримав і зізнався:

– Та я сплю на твоєму столі. Більше поки ніде...

Ігор Васильович від душі розреготався і надалі, йдучи, завжди говорив Леоніду Михайловичеві:

– Ліжко готове!

Правда, це тривало недовго. Незабаром Нємєнов одержав номер в готелі «Москва». Номер

виявився комфортабельним, і тепер уже до нього приходили прийняти ванну друзі, зокрема Ігор

Васильович. Зустрічаючи його, Леонід Михайлович, повторюючи інтонацію Курчатова, говорив:

– Лазня готова!

...Викликав Нємєнова.

– Комусь треба їхати до обложеного Ленінграда, – сказав Курчатов, як завжди присуваючи до себе

товсту книгу, яка слугувала йому для запису розпоряджень. – Краще, якщо поїдеш ти. Треба

вивезти звідти все, що може стати в нагоді при спорудженні циклотрона...

На прощання, міцно стискаючи руку, попрохав:

– Послухай, забіжи на Лісовий проспект, подивися, як там моя квартира...

...У кабінеті Курчатова пролунав дзвінок. На дроті – Нємєнов.

– Ігорю Васильовичу, доповідаю: все ціле. Понад те, ...знайшов електромагніт на заводі

«Електросила».

– Дуже добре, – відгукнувся Курчатов, – тільки не забудь укрити все від обстрілу, бирки повісь.

Визнач можливість відправки до Москви.

– Зроблю, – запевнив Нємєнов. – Тепер з приводу твого доручення. Був на Лісовому. – Він зробив

хвилинну паузу, мабуть роздумуючи, як краще передати, що будинок постраждав. – Не довелося

навіть підніматися на поверх; все з вулиці добре видно...


РОЗІГРАВ ВИДАТНИХ, з статті А. Чудновського «Пам’яті Я. І. Френкеля»

Мені довелося бути свідком одного з фокусів, продемонстрованих загальним улюбленцем, дуже

веселим Бубою (так називали Леоніда Михайловича Нємєнова всі його товариші).

Проходячи якось коридором третього поверху Фізтеху, я побачив живописну групу в складі А. Ф.

Іоффе, Я. І. Френкеля, Л. А. Арцимовича і самого Буби. Обговорювалося питання про те, чому

електрична лампочка, яка висить на дроті, прикріпленому до стелі, гойдається мов затухаючий

маятник. Кожен пропонував своє пояснення.

Гарячу участь в дискусії брав Яків Ілліч, котрий висунув цілу теорію спостережуваного ефекту. На

його думку, коливання визначалися силою працюючих унизу двигунів. Залишалося, правда,

незрозумілим, чому, якщо двигуни працюють безперервно, швидко затухає амплітуда гойдання.

І тут Леонід Михайлович зізнався, що розіграв комедію. Проходячи незадовго до цього

коридором, він підстрибнув і штовхнув лампочку, вирішивши вислухати думки видатних фізиків

щодо ситуації.

Всі весело сміялися – і найголосніше автор теорії, сам Яків Ілліч. Гумористична колізія

посилювалася тим, що лише за рекордного (у середовищі фізтехівців) зросту Буби і за його

чудових спортивних здібностях можна було здійснити такий підскік, враховуючи високу стеля

коридору.