Кучерявенко Василий (fb2)




КУЧЕРЯВЕНКО Василь Трохимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, фольклорист.

З міщанської родини. Батько, Кучерявенко Т., – коваль.

Народився 21 квітня 1910 р. в м. Катеринославі Російської імперії нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 3 грудня 1982 р. в м. Владивостоку СРСР (нині – крайовий центр РФ). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив Владивостоцьке морехідне училище (1941).

Працював учнем слюсаря, слюсарем на одній з новоросійських фабрик (1925-1926), лаборантом

Ростовської державної інспекції якості (1926-1931), головою Хабаровського міського бюро

піонерів, редактором газети «Прапор піонера», брав участь в будівництві копальні «Тавричанка

(1931-1938), першим помічником капітана човнів «Кінгіссепп», «Свир», «Трансбалт»,

«Кузнецькбуд», «Донбас» (з 1941), кореспондентом низки періодичних видань.

Один з фундаторів Приморської письменницької організації (1949).

Один з засновників альманаху «Радянське Примор’я».

Друкувався в газетах «Червоний прапор», «Тихоокеанський комсомолець», журналі «Далекий

Схід».

Як літератор дебютував книгою «Казки Далекого Сходу»(1939).

Потім настала черга книг «Золоті зарубки» (1946), «Маленькі трудівники» (1950), «Корейські

казки» (1951), «Казки Країни уранішньої свіжості» (1951), «Перекоп» пішов на південь» (1955),

«Люди йдуть льодом» (1963), «Полум’я над океаном» (1967), «Золоті насічки. Вибране» (1982).

Його перу також належать збірник «Фольклор Далекого Сходу», нариси «А. П. Чехов у

Владивостоці», «Його життя – море», «Трохим Борисов», «Фадєєв у Владивостоці».

Укладач книга спогадів і листів, присвячених О. Фадєєву, яку всіляко гальмували московські

знавці творчості останнього.

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Твардовський, П. Бажов, В. Іванов, С. Крившенко, П.

Куянцев, Т. Борисов, Л. Соболєв, С. Ясенков, О. Окладніков, Ю. Терешонков, Я. Матюшинець, Л.

Логін, Л. Скорино, С. Майстер, В. Витрищак, Л. Фрумкін, П. Крекотень, Б. Беляєв, Д. Нагішкін, Г.

Халілецький та ін.


***

ЗОЛОТА ЗАРУБКА

, з життєвого кредо В. Кучерявенка

Трапляється у житті: зустрінеш людину і ніколи не забудеш її, ніби й насправді залишилася в

серці золота зарубка.

ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ, з авторської передмови до книги «Перекоп» пішов на південь»

Ця розповідь – бувальщина про моряків пароплава «Перекоп». У ній немає вигаданих героїв, усюди – справжні прізвища членів екіпажу цього човна. Авторський домисел допущений лише в

тих місцях, де це було необхідно для цілісності картини: у описах природи, в діалогах тощо.

Пароплав «Перекоп» у грудні 1941 року вийшов з Владивостока в черговий рейс і таємничо зник.

Про його долю довгий час нічого не було відомо. Всі вважали, що пароплав і його екіпаж

загинули...

Опісля з’ясувалося, що «Перекоп» потопили японці майже біля екватору; під час бомбардування і

обстрілу загинула частина екіпажу, але багато моряків врятувалися. Вони висадилися на острові

Велика Натуна поблизу Борнео. Тут і пробули майже два роки...


РОБІНЗОНИ З ПРИМУСУ, з книги В. Кучерявенка «Перекоп» пішов на південь»

За кормою «Перекопу» бігли білі розводдя і ховалася в сніжній млі збовтаної гвинтом

блідосалатної смуги води. Біля самого борту кружлялися чайки. Судно помітно похитувало –

вийшли у відкрите море.

За першу добу плавання не зустрілося жодного човна. І лише поблизу берегів Кореї, на траверзі

порту Фузан, моряки ...розгледіли ...японські бойові кораблі.

...Ніхто на судні ще не знав і не здогадувався, що в цю ніч – 7 грудня 1941 року – Тихий океан став

ареною війни.

– ... Літак! – вигукнув Ілля.

Незабаром вже добре можна було розрізнити літак з японськими пізнавальними знаками, котрий

прямував до «Перекопу». Судно було торгівельним, тому моряки не хвилювалися.

Однак літак, наблизившись, ліг на бойовий курс, і ось з різким виском полетіли донизу бомби.

– Ліво на борт! – подав команду капітан Демидов. Матрос Звєрєв швидко переклав кермо, і судно

ухилилося від бомби. Поблизу «Перекопу» піднялися два стовпи води і пролунав глухий вибух.

Усіх хто перебував на палубі обдало водою.

– Що це – неозброєне судно бомблять... Бандити! – обурювалися моряки.

– ...Може, Японія почала війну з нами?

– ...Ні, не може цього бути... По радіо ми дізналися б про це, нас попередили б з Владивостока.

...Андріанов зайшов до штурманської, аби внести записи до журналу, і тут почув голос матроса

Нечаєва, який перебував на фок-щоглі:

– Від осту літаки, шість!

Це були японські бомбардувальники.

Услід за першими шістьма з’явилися ще дві шестірки. Через кілька секунд моряки помітили, що ті

лягли на бойовий курс.

...Судно здригнулося. Це знову в носову частину потрапила бомба. «Перекоп» ще більше

занурився носом у воду. Почулася повторна команда капітана Демидова:

– Усім залишити