Котин Жозеф (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОТІН Жозеф Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Конструктор. Фундатор перших тяжких танків на теренах СРСР (1939); один з конструкторів

наймогутнішого танка 2-ої світової війни – ІС-2 з 122-міліметровою гарматою.

З робітничої родини. Батько, Котін Я., – слюсар парових млинів.

Народився 26 лютого (10 березня) 1908 р. в м. Павлограді Павлоградського повіту

Катеринославської губернії Російської імперії (нині – Дніпропетровська область України).

Помер 21 жовтня 1979 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався на автомобільному факультеті Харківського політехнічного інституту (1927-1930),

закінчив ленінградську військово-технічну академію ім. Ф. Дзержинського (1932).

Працював слюсарем Харківського котельно-механічного заводу «Труд» (1924-1927),

Путилівського заводу (1928), інженером науково-дослідного відділу Військово-технічної академії

ім. Ф. Дзержинського (1932-1937), головним конструктором СКБ-2 Кіровського заводу (1937-

1941), СКБ-2 Челябінського Кіровського заводу, заступником наркома танкової промисловості

СРСР (1941-1943), начальником і головним конструктором дослідного заводу № 100 (1943-1968),

заступником міністра оборони СРСР (1968-1972).

Заслужений діяч науки і техніки Росії (1968).

Член науково-технічної ради Міністерства оборонної промисловості СРСР (1972-1979).

Лауреат Державної премії СРСР (1941; 1943; 1946; 1948).

Герой Соціалістичної Праці (1941).

Кавалер 14 орденів, серед яких і полководчі – Б. Хмельницького і О. Суворова.

Під керівництвом нашого земляка створено й запущено в серійне виробництво танки СМK і KB

(1939), КВ-8, KB-1С (1942), ІС-1, ІС-2 (1943), самохідні артилерійські установки СУ-152, ІСУ-152

(1943), ІСУ-122 (1944), плаваючий танк ПТ-76.

Після війни розробив серію важких танків Т-10, плаваючий танк ПТ-76, низку бронетранспортерів

різних модифікацій, дослідні танки з ракетним озброєнням, самохідні агрегати для тактичних,

оперативно-тактичних і стратегічних ракет («Марс», «Філін», «Планер», «Генератор-5», ракетні

комплекси Р-11М, Р-17, РТ-15, РТ-20П, «Темп-2С».

К. також сконструював трелювальний трактор КТ-12 (1948), потужний колісний трактор К-700

«Кіровець» (1963).

Один з піків Туркестанського хребта Тянь-Шаню зусиллями українських альпіністів названо

іменем К. На меморіальній дошці, встановленій на вершині, відлито слова: «Пік Котіна. Названий

на честь радянського конструктора танків, Героя Соціалістичної Праці, чотириразового лауреата

Державної премії СРСР Котіна Жозефа Яковича» (1986).

У краєзнавчому музеї Павлограда розгорнуто експозицію про життя й діяльність конструктора.

На Кіровському заводі (м. Санкт-Петербург, РФ) відкрито пам’ятник нашому землякові,

функціонує меморіальний музей.

Будинок в Челябінську (РФ), де жив конструктор, прикрашає меморіальна дошка.

Ім’я К. носять Санкт-Петербурзький машинобудівний технікум, вулиці в м. Санкт-Петербург,

Челябінськ, Новосибірськ, Тюмень (усі – РФ).

У Санкт-Петербурзі (РФ) вийшла книга про нього «Конструктор бойових машин» (1988).

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Корольов, В. Малишев, П. Кузьмук, М. Духов, К. і П.

Ворошилови, М. Кошкін, М. Янгель, П. Стефановський, І. Зальцман, М. Сінєв та ін.


***

БРУД – НЕ САЛО,

з життєвого кредо Ж. Котіна

Не боятися ніякої роботи: бруд – не сало, помив і відстало.


ЗАЛИШИЛИ В АКАДЕМІЇ, зі спогадів Ж. Котіна

Диплом в академії я захистив успішно, але минуло кілька днів, і раптом начальник факультету

повідомив, що призначено повторний захист. Виявляється, в академію приїхав командувач

Ленінградського військового округу Тухачевський, ознайомився з роботами слухачів, відібрав ті,

які його зацікавили, і вирішив особисто послухати, як ми захищатимемо свої проекти.

Мій другий захист виявився успішним. Мене залишили в академії і призначили військовим

інженером-конструктором науково-дослідного відділу.


РОБОТА – ЦІКАВА, з листа Ж. Котіна Н. Котіній-Поклоновій у грудні 1933 р.

Як тобі відомо, я працюю на об’єкті Т-35. Перший об’єкт уже випробовується, причому проходить

стадію генеральних випробувань: перевіряють роботу механізмів і виявляють конструктивні

недоліки зразка. Робота цікава, таких випробувань я ще не бачив.

Ти, люба, уяви собі «дредноут», що працює на вертикальних перепонах. Видовище колосальне.

Майже через день я в пробігах, решту часу – на складанні.


ПЕРШИЙ МЛИНЕЦЬ – ГРУДКОЮ, зі спогадів Ж. Котіна

Двобаштовий був моїм первістком. І мучився я з ним, і освоював складну науку конструктора,

вчився робити машини, які мають могутню ударну силу на полі бою. Пам’ятаю, як в кінці 1938

року в найвищих інстанціях обговорювався проект СМК.

Наш «кіровець» вийшов дуже громіздким: мав три гарматні башти, на озброєнні – декілька

кулеметів. Тому за величезної ваги швидкість і прохідність його виявилися низькими. Ми вважали

– так потрібно. Танк призначений для супроводу піхоти.

Проте багато з учасників обговорення, в першу чергу військові, зуміли переконати нас, що

військам необхідний не залізний бастіон, а добре захищений, озброєний і в той же час дуже

маневрений танк, що дозволяє здійснювати обходи і обхвати супротивника, нарощувати за

необхідності сили в потрібному місці.


ЗА ОСОБЛИВИМ ЗАВДАННЯМ УРЯДУ, з наказу заступника голови Ради народних комісарів

СРСР В. Малишева від 15 лютого 1942 р.

СРСР. РАДА НАРОДНИХ КОМІСАРІВ

№МВ-100. Москва. Кремль.

Це посвідчення видане заступникові народного комісара танкової промисловості генерал-майору

тов. Котіну Ж. Я. у тому, що він командирується на Південний фронт за особливим завданням

уряду.

Заступник голови Ради народних комісарів Союзу РСР В. Малишев.


ЗАГНАЛИ ГІТЛЕРІВЦІВ У КУЩІ, з статті Ж. Котіна «Війна, народ, перемога»

У 1942 році Червона Армія одержала 12250 танків Т-34, 2553 – КВ, 4774 – Т-60, 4883 – Т-70.

Пішли в серію САУ-76, САУ-122. У 1943 році Танкоград почав серійний випуск САУ-152. Їх

майже 50-кілограмові набої легко пробивали броню «Тигрів» і «Фердинандів», зривали з них

броньовані башти. Народжувалися нові важкі машини ІС і ІС-2.

За роки війни в нашому КБ створено 13 моделей танків і САУ. Могутню ІС німці боялися панічно.

Після Корсунь-Шевченківської битви фашистське командування видало секретний наказ своїм

військам: «Уникати зустрічних боїв з ІС і стріляти по них виключно із засідок і укриттів».


ДРУЖИНУ ЗАПІДОЗРИЛИ У ШКІДНИЦТВІ, з розвідки В. Платонова «Жозеф Котін:

створення зброї – битва розумів»

Майже все, з чим зіштовхувалася творча натура Котіна, завершувалося цікавими інженерними

рішеннями та відкриттями. Працюючи на Харківському котельно-механічному заводі «Труд»,

молодий слюсар удосконалив слюсарні лещата і несподівано для себе отримав на них патент. У

лютому 1933 року Комітет із винахідництва при Раді праці та оборони СРСР видав конструкторові

Ж. Котіну авторське свідоцтво на винахід снігоочисника.

На прохання фахівців науково-дослідного інституту, Котін одночасно з основною роботою над

«танковими проблемами» працював над створенням спеціальних пристроїв для визначення

ступеня стійкості до льотних перевантажень. Його тренажери послужили базою для розробки

випробувальної техніки.

...Біда спіткала зненацька. Восени тридцять сьомого у шкідництві запідозрили військового

представника автобронетанкового управління, військового інженера третього рангу Наталю

Поклонову – дружину Котіна. Розслідування тривало довго. Через вісім місяців Н. Поклонову

поновили на роботі на посаді військпреда-інженера.

...Напередодні Міжнародного геофізичного року відомий дослідник Арктики Михайло Сомов

звернувся до конструктора з проханням створити всюдихід, здатний витримати надзвичайно

низькі температури. Сім «Пінгвінів», створених на Кіровському заводі, дозволили добратися до

Полюса неприступності і Південного геомагнітного полюса, забезпечити надійну роботу трьох

радянських наукових станцій за програмою Міжнародного геофізичного року.


ЗВІРОБОЇ, з нарису С. Монетчикова «Сталеве диво війни»

Коли Котіна раптово викликали до прямого телефону, він майже не сумнівався: мова піде про

чергове збільшення плану. Проте нарком озброєння Дмитро Федорович Устинов повідомив:

– Вам слід терміново вилетіти до Ленінграда – допитати полоненого.

– Який допит? Я в мовах не сильний.

– Цей полонений по вашій частині. З ним треба розмовляти особливою мовою.

Тільки у Ленінграді роз’яснився дійсний сенс розпорядження Устинова. Полоненим виявився

новітній ворожий важкий танк «тигр» T-VI. І навіть не один, а два, хоча другий танк самі німці

зуміли розбомбити з повітря. Облазивши машину від днища до башти, Котін вибрався звідти з

безліччю цифр, записів, малюнків.

На запитання, який радянський танк здатний на поєдинок з «Тигром», Котін відповісти не зміг.

Тому вже 4 січня 1943 року ДКО зобов’язав заводи №100 і №172 впродовж 25 днів розробити і

виготовити на базі важкого танка КВ-1С дослідний зразок самохідної артилерійської установки,

оснащеної 152-мм гаубицею МЛ-20.

25 січня, на 4 дні раніше зазначеного терміну, перший зразок самохідки було зібрано і він

пройшов заводські випробування.

Вперше нові бойові машини були використані на Курській дузі. Як згодом згадував сам

конструктор, 9 липня він розгорнув газету «Червона зірка» і миттєво побачив помітний заголовок:

«Тигри» горять!». Котін розповідав: «Виявилось, що, не зважаючи на дійсну потужність нових

важких танків, чутки, які розповсюджувались німцями про їх невразливість, відверто

перебільшені. «Тигрів» б’ють, «Тигри» горять, «Тигри» підбивають наші бронебійники, палять

наші артилеристи, вражають наші танкісти».

Майже тут же подзвонили з Москви. Нарком танкової промисловості В’ячеслав Олександрович

Малишев цікавився:

– Читав «Зірочку»? Сушиш, напевно, голову, як діють наші самоходи? Можу привітати –

проявили себе чудово. При прямому попаданні зносять башти з «Тигрів».

СУ-152 настільки чудово зарекомендували себе в боротьбі з «Тиграми» і «Пантерами» в битві на

Курській дузі, за що червоноармійці прозвали їх «звіробоями».


КОСМІЧНИЙ ВІЗОК, зі спогадів В. Федорова

Ми приїхали на Кіровський завод, щоб узгодити документацію на транспортний візок під

«місячну ракету» Янгеля. Зустрілися з головним конструктором Жозефом Котіним. Документацію

узгодили швидко, а Котін каже: «Ну, що це за робота для нашого КБ – візок робити? Ось якби у

вас була ракета тонн на тридцять, ми б зробили рухому ракетну установку».

Я сказав, що така ракета в нас є. «Передайте Михайлу Кузьмичу, що я хотів би працювати з ним

над цією темою».

Ідеї Котіна і Янгеля збіглися: почалася розробка першого у світі рухомого ракетного комплексу

РТ-20П с міжконтинентальною ракетою 8К99. Котін кілька разів прилітав у Плесецьк на північний

ракетний полігон, де відбувалися льотні випробовування нової ракетної зброї. Вага рухомої

установки із заправленою ракетою становила 78 тонн. Швидкість руху по шосе – до 40 км/год., по

бездоріжжю – 15 км/год. Запас ходу, за конструкцією танка, – 15 тис. км. Котіну було особливо

приємно: цей ракетний комплекс складали у його рідному місті Павлограді.


СМЕРТЬ ТОВАРИША-ЗЕМЛЯКА, з статті А. Самарського «Допоміг виграти війну»

На одному з КВ воював земляк Ж. Котіна, уродженець Синельниківського району Петро

Кирилович Кузьмук. Він – кадровий танкіст, був випробувачем танків спеціального

конструкторського бюро-2, очолюваного Котіним. Земляки, хоч і мали різні чини (Котін – генерал,

Кузьмук – ст. сержант) міцно дружили. Петро Кузьмук залишив записи про враження під час боїв

на Карельському перешийку. Генерал їх зберіг:

– Перше відчуття – незатишність. У танку – пекельний гуркіт, стріляє своя гармата, по броні

луплять фінські снаряди. Б’ють по башті, в лоб, в боки. Рухаємося до доту, а самі: проб’є чи не

проб’є? На щастя, жоден набій не взяв броню нашого КВ.

Кузьмук загинув пізніше – в 1942 році під Харковом. Була у нього можливість не йти на фронт –

мав «броню» від КБ Котіна, проте наполіг на своєму, скільки Жозеф Якович його не відмовляв.