Котылева (Негрескул) Ольга (fb2)


Настройки текста:



КОТИЛЬОВА (НЕГРЕСКУЛ) Ольга Еммануїлівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург. У другому шлюбі – Розенфельд. Псевдонім – О. Міртов.

З поміщицької родини. Батько, Негрескул М., – народоволець; мати, Негрескул М., – перекладач, мемуарист, народоволка; дід – Лавров П., – письменник, філософ.

Народилася 19 (31) січня 1874 р. на хуторі поблизу м. Катеринослава Російської імперії (нині – в

межах м. Дніпропетровська, адміністративного центру однойменної області України).

Померла 5 січня 1939 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчила Катеринославську жіночу гімназію (1882-1889), навчалася на Петербурзьких

фельдшерських (1900) і малювальних (1902) курсах.

Працювала завідуючою їдальнею в Казанській губернії (кін. 1890-х).

Друкувалася в газетах «День», «Біржові відомості», «Одеські новини», «Нова Росія», «Санкт-

Петербурзькі відомості», журналах «Вісник Європи», «Новий журнал для всіх», «Російська

думка», «Освіта», «Нове життя».

Як літератор дебютувала в газеті «Санкт-Петербурзькі відомості» статтею про голодуючих

Поволжя (1899).

Потім настала черга оповідань «Художник» (1904), «Тьома» (1905), «Хворі» (1906), «Тік-так»

(1907), «Каштани» (1909), «Смерть херувимчика» (1912), «За рискою» (1913), нарисів «Загублені

краї» (1905), «Дев’яте січня» (1906), «Дорогою – через всю Росію» (1914).

Наша землячка – автор п’єс «Жадаючий» (1908), «Маленька жінка» (1915), «Юродива» (1917); романів «Мертві брижі» (1909), «Яблуні квітнуть» (1911), «Злидарка-королева» (1923),

«Поміщики» (1926), «Машенька» (1928).

Її перу також належать статті «Чутки» (1914), «Ватага Альоші Карамазова», «Чи потрібен театр?»

(обидві – 1916).

З владою К. за всіх режимів мала проблеми. За царату її разом з матір’ю заарештували як

учасницю гуртка «Об’єднання революційних сил пам’яті П. Лаврова». П’ятирічне заслання в

Сибір через війну Росії

з Японією замінили Вологодською губернією (1904-1905).

За більшовиків після виходу роману «Поміщики» письменницю звинуватили в низці ідеологічних

гріхів. З цієї причини не побачили світу п’єси «Іржа», «Злиденна королева», роман «Машенька».

Серед друзів та близьких знайомих К. – П. Гайдебуров, В. Миронова, К. Незлобін, М. Андрєєва, Ю. Васильєва, П. Струве, О. Блінкіна, О. Острогорський, В. Коміссаржевська, М. Арцибашев, Н.

Скарська, Н. Крандієвська, П. Якубович та ін.


***

СПРИЯТИ ЗАГАЛЬНОМУ ЩАСТЮ,

з життєвого кредо О. Котильової (Негрескул)

Сприяти здійсненню людського щастя.

НЕ БЕЗ ОБДАРУВАННЯ з листа М. Горького О. Амфітеатрову 5 січня 1910 р.

Капрі

Читали ви «Мертві брижі» Міртова, в «Російській думці», серпень-грудень? Прочитайте, це не без

таланту, і хоча в тому ж тоні, що й «Блідий кінь», але чесніше, щиріше. Добре узяти Сашеньку –

Дєдлова, Саніна, Силіна і поставити їх в один ряд. Прочитати перед цим зіставленням книжку

Фрейда «Психопатологія буденного життя» – в ній дуже цікаво доводиться, що в психіці людини

немає нічого невмотивованого.

П’ятницькій їде скоро, здається. М. б., я з ним прикочусь до вас. Адже мені хочеться.

До побачення поки! Пришліть «Людоїдство».

Всіх благ!


НЕ ЧИТАВ, з листа О. Амфітеатрова М. Горькому від 9 січня 1910 р.

Каві

Дорогий Олексію Максимовичу.

Кондурашкіна не читав, відчуваючи священний жах до людини, яка пише на таких низьких

широтах, за такої низької температури таким піднесеним пером.

Міртова не читав і не бачив, бо «Російської думки» не одержую. А хто це?

Книги з «Знання» одержав, дякую дуже. Ще не читав.


ВЕЛЬМИ НУДОТНО, з листа О. Амфітеатрова М. Горькому від 8 червня 1910 р.

Сavi di Lavagna

Дорогий Олексію Максимовичу.

Читали Ви «Мертві брижі»? Пасквільною не знайшов, бо колоніальні вдачі засланців зараз, за

відгуками утікачів, стали ще гіршими, але жахливо нудно і занадто паскудно. Особливо, коли

міркуєш, що це дамський твір.

Від батька свого О. Міртова успадкувала філософську темноту і нудьгу викладу. Там у неї якась

дівчина готується 70 сторінок чай пити. Причому автор закохана в героя свого, хоча він і є – і нею

зображається – мерзотник з мерзотників. Смакування вельми нудотне. Взагалі, ці письменники за

спадком чи протекцією терористичних заслуг справляють дивне враження: навіщо?


ТЯГЛО ДО «ПОРНОГРАФІЇ», з нарису В. Рогової «В інтер’єрі Арцибашева»

Понад десять років Михайло Арцибашев служив на літературній ниві, як і його побратими по

перу, що мали читацький успіх.

...«Саніна» опублікував петербурзький журнал демократичного напряму «Сучасний світ» 1907

року, коли цинічний Олександр Дранков ще боязко знімав на кіно фрагменти театральних

спектаклів «Борис Годунов» (за Олександром Пушкіним), «Князь Срібний» (за Олексієм

Миколайовичем Толстим). Не зважаючи на арешти видань, судові процеси над автором, пасквілі

рецензентів (чи завдяки їм!), «порнографічний» роман читала вся Росія. Він був перекладений

європейськими мовами.

Фанати літературної сенсації повсюдно створювали підпільні «ліги вільного кохання», стихійно

виникали суспільства саніністів, в белетристиці (мейнстримі) з’явилися імітатори арцибашевських

розкріпачених текстів: Володимир Ленський (Абрамович), М. Кадмін (Микола Абрамович), О.

Міртов (Ольга Негрескул), Євдокія Нагродська, Василь Башкін, Августа Даманська. Прокльони на

адресу роману лише збільшувало їх кількість.


ПОБИЛИ КОЗАКИ, з кореспонденції А. Туркова «Обличчя, долі, історія»

П’ятий том біографічного словника «Російські письменники. 1800-1917», що вже здобув широку

популярність, вийшов після довгої паузи, з’ясовної, на жаль, не лише трудомісткістю підготовки, а

й таким сумно типовою для нашого часу «нестачею коштів».

... Головне ж – самі долі представлених в словнику людей і за своєю «змістовністю», а часто і за

драматизмом здатні викликати живий інтерес, в «сумі» своїй складаючись в яскраву картину

вітчизняної історії і примушуючи знов і знов замислюватися над її течією, бистринами і

водовертю.

«Неповагу до свободи» особисто відчули багато з тих, хто фігурує в словнику.

...У 1901 році двадцятисемирічна Ольга Негрескул (друкувалася під псевдонімом О. Міртов) була

за сумно відомого розгону демонстрації біля петербурзького Казанського собору так побита

козаками, що це привело до легеневої хвороби.

Арешти, засилання, виключення з університетів за участь в «студентських безладах», звільнення

за політичну «неблагонадійність», перебування під поліцейським наглядом «за шкідливий образ

думок» – нерідкі «частковості» біографій літераторів в ті «добрі старі часи».

Однак, виявилося, то були ще квіточки в порівнянні з жаданим світлим соціалістичним майбутнім.


НА ЗГАДКУ ПРО ДІДА, з путівника С. Кіпніса «Прогулянки Новодівочим»

Після смерті Лаврова, про що Ольга Еммануїлівна дізналася в Сибіру, де відбувала заслання за

«ліві» переконання (напевно, теж спадкове), вона стала свої романи, оповідання, п’єси на згадку

про діда підписувати «Міртов О.».