Коновалов Дмитрий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОНОВАЛОВ Дмитро Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хімік. Автор поняття «Активна поверхня», що мало визначне значення для розвитку теорії

гетерогенного каталізу і хімічної кінетики (1885); один з фундаторів хімічної теорії розчинів. В

хімії існують наукові терміни «Перший закон Коновалова», «Другий закон Коновалова» (1881-

1884), «Рівняння Оствальда – Коновалова» (1887).

З поміщицької родини.

Народився 10 (22) березня 1856 р. в с. Івашковому Верхньодніпровського повіту

Катеринославської губернії Російської імперії (нині – Верхньодніпровський район

Дніпропетровської області України).

Помер 6 січня 1929 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Катеринославську гімназію (1866-1873), Петербурзькі гірничий інститут (1873-1878) і

університет (1878-1880), стажувався в Страсбурзькому університеті (1880-1881).

Працював асистентом (1881-1886), викладачем Петербурзького університету (1886-1907),

директором департаменту (1907-1908), заступником міністра торгівлі і промисловості Російської

імперії (1908-1915), викладачем Петроградського технологічного інституту (1915-1918),

директором Катеринославського хіміко-енергетичного інституту (1918-1922), президентом

Головної палати мір та ваги в Ленінграді (1922-1929).

Дійсний член академії наук СРСР (1923).

Президент Російського фізико-хімічного товариства (1923-1924; 1927-1928).

Почесний член Лондонського хімічного товариства.

Спеціалізувався з проблем технічної хімії, гетерогенного каталізу, хімічної термодинаміки, теорії

гетерогенних рівноваг, співвідношення між теплотою горіння і будовою органічних сполук,

хімічної кінетики, теорії рідин, термохімії.

Наш земляк створив теорію пружності пару розчинів; заклав основи теорії переганяння рідких

сумішей (1886); сформулював уявлення про автокаталіз (1886-1888); вивів (на рік раніше Ф. В.

Оствальда) формулу для визначення швидкості автокатолітичних реакцій (1887);

експериментально обґрунтував ідеї про хімічну природу розчинів (1886-1900); розвинув уявлення

про критичне полягання в системах «рідина – рідина», вказавши області гомогенності і

розшарування (1900).

Результати досліджень К. лягли в основу багатьох розділів теорії хімічної технології – вчення про

тепло– і масопередавання, ректифікацію, змішання, дифузійні процеси в системах «рідина –

рідина» тощо.

Друкувався в журналах «Природа», «Журнал Російського фізико-хімічного товариства», «Журнал

Російського металургійного товариства».

Як вчений дебютував розвідкою «Про пряме нітрування жирних вуглеводнів» (1880).

Потім настала черга наступних доробків: «Про хлористий піросульфурін» (1883), «Про пружність

пари розчинів» (1884), «Роль контактних дій в явищах дисоціації» (1885), «Про теорію рідин»

(1886), «Про виникнення і розкладання ефірів» (1887-1888), «Про електропровідність розчинів»

(1892), «Промисловість Сполучених Штатів Північної Америки і сучасні прийоми хімічної

технології» (1894), «Про взаємодію тіл в розчині тощо», «Про каталітичну дію кислот» (1907),

«Матеріали і процеси хімічної технології» (1925).

Всього наш земляк залишив понад 150 наукових робіт.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Д. Менделєєв, О. Бутлеров, Є. Бірон, М. Вревський, С.

Рогінський, Є. Федоров, І. Сєченов, О. Степанов, М. Меншуткін, П. Чебишев, А. Кундт, О. Байков, Л. Писаржевський та ін.


***

РОЗУМІТИ - НЕДОСТАТНЬО

, з професійного кредо Д. Коновалова

Хто не розуміє нічого, окрім хімії, той і її розуміє недостатньо.

ГОТОВИЙ ОЧОЛИТИ, з листа Д. Коновалова М. Єгорову від 24 січня 1922 р.

Милостивий государю Високошановний Миколо Михайловичу!

Я одержав і Ваші телеграми, і інші повідомлення про Палату мір і вагів, але мій у відповідь лист, очевидно, не дійшов до Вас. Як тоді, так і тепер я висловлюю свою готовність стати на чолі

установи, близької моєму серцю...

Ваш Д. Коновалов.

НАСИЧЕНА ПАРА, закони, які носять ім’я Д. Коновалова

Перший. В подвійній рідкій системі насичена пара відносно багатша тим компонентом, який у

чистому вигляді має нижчу температуру кипіння.

Другий. Максимуму чи мінімуму тиску пари подвійної рідкої системи відповідають рідина і пара

однакового якісного і кількісного складу.


ХІМІЧИТИ ТРЕБА УМІЮЧИ, з навчального посібника «Історія зародження і становлення

фізичної хімії»

Подальший розвиток хімічна теорія розчинів отримала в працях Д. П. Коновалова, який одним з

перших в світовій науці поклав початок фактичному об’єднанню хімічній і фізичній концепціям в

учені про розчини. В якості об’єкту своїх класичних досліджень Д. Коновалов обрав тиск

насиченого пару над розчинами і використав його в якості термодинамічної функції, що

характеризує рівновагу. Така постановка питання свідчить про те, настільки глибоко він розумів

явище взаємодії речовин в розчині, молекулярно-кінетичну природу насиченого пару.

Вивчивши залежність між складовими рідких розчинів і пружністю їх парів, Д. П. Коновалов

відкрив низку законів, котрі визначають перехід розчинів з рідкого стану в газоподібний, які були

названі його іменем.

Результати цих досліджень, що мали значну фундаментальну цінність, відіграли визначальну роль

і на практиці, оскільки, послуговуючись ними, можна організувати промислові процеси, пов’язані

з переганням розчинів, наприклад, при переробці нафти.

Починаючи з 1990 р., Д. П. Коновалов здійснює систематичні дослідження, спрямовані на доказ

хімізму в розчинах і на пошук тих явищ, які можна було б пояснити з позицій хімічної, а не

фізичної теорії розчинів. Вчений висловив незгоду з тлумаченням осмотичного тиску розведених

розчинів, що його пропагували Вант-Гофф і його прихильники.

...В причинах значних аномалій осмотичного тиску вчений вбачав вияв яскравого відбиття

хімізму.

ДОВІВ НЕЗ’ЯСОВАНЕ, з «Енциклопедії Брокгауза і Ефрона»

У роботі про пружність пари ним досліджені типові форми кривих ліній, які виражають пружність

пари розчинів рідин і знайдені умови утворення постійно киплячих розчинів, котрі за своїми

характеристиками наближаються до певних хімічних сполук.

Робота про хлористий піросульфурін полягає в тому, що, одержавши це тіло в чистому вигляді,

автор довів застосовність закону Авогадро для цього з’єднання, що уявлялося доти нез’ясовним

випадком відступу від закону.

У решті праць К. вивів формули розширення рідин, запропоновані Д. І. Менделєєвим; відшукав

пари органічних рідин, котрі кожна окремо не проводять струм , але створюють розчин із значною

величиною електропровідності, причому показав, що такі розчини є неміцними хімічними

сполуками.

Крім того К. написав декілька дрібних заміток, в яких торкався питань розчинності, теплових

явищ при хімічних реакціях, осмотичного тиску тощо. У декількох статтях поміщені дослідження

прикладного характеру, наприклад, про виноробство і склад вина, про аналізи муки, масла.


СВІТОВА ПОПУЛЯРНІСТЬ, з книги С. Вавилова «Люди російської науки»

Уже давно увага хіміків була привернута до дослідження так званих розчинів – однорідних

сумішей різних речовин. Розчини мають величезне значення в природі і техніці. Розчинення

відіграє важливу роль в житті земної кори, в руйнуванні гірських порід, в безперервному

кругообігу речовин природи. Виключно у вигляді розчинів рослини сприймають живильні

речовини з ґрунту. Тварини засвоюють їжу після того, як вона в їх харчовому тракті переходить в

розчин. Дуже багато виробництв мають справу з розчинами, наприклад, отримання кислот, лугів,

солей, цукру тощо.

Не випадково тому старі алхіміки говорили: тіла не взаємодіють інакше, ніж в розчині.

Створення теорії розчинів залишалося актуальною проблемою хімії в XIX ст.

...Д. П. Коновалов схильний був розглядати рідкі суміші як неміцні хімічні сполуки. ...Він

приходить до висновку, що між хімічними сполуками і розчинами немає межі, що розчини є лише

особливим станом хімічних сполук.

...На основі ретельних проведених вимірювань Д. П. Коновалов висловив положення, згідно якому

явища перегонки розчинів рідин визначаються характером залежності пружності пари розчину від

його складу. Максимуму і мінімуму кривої, що виражає цю залежність, відповідають нероздільно

киплячі розчини. У них пара має той же склад, що й рідина.

Такий зміст законів Д. П. Коновалова, котрі є дороговказною ниткою у вирішенні

найрізноманітніших проблем, пов’язаних з переробкою рідких сумішей, – законів, на яких

засновували свої дослідження найбільші фізико-хіміки світу. Це забезпечило Д. П. Коновалову

світову популярність.

БУВАЄ ПО-РІЗНОМУ, з статті А. Тойкка і Ю. Третьякова «Від Гіббса до Пригожина»

Як бачимо, в назвах рівнянь часто поєднуються два прізвища. Чи завжди це виправдано?

Гуггенгейм в своїй «Термодинаміці», говорячи про «рівняння Гіббса – Дюгем», відзначає, що не

зміг знайти бодай якесь виведення цього співвідношення Дюгемом в жодному науковому журналі.

Іншого роду приклад – «закон Гіббса – Коновалова». В ньому два прізвища поєднуються цілком

обґрунтовано.

Чудовий російський вчений Дмитро Петрович Коновалов вивів закон незалежно від Гіббса.

Коновалов, як відомо, був знайомий з його дослідженнями, проте, найшвидше, дізнався про них

після виходу своєї праці «Про пружність пари розчинів». У ній посилань на Гіббса немає.

І логіка тут інша – обидва вчені дійшли аналогічних висновків незалежно.


ВИП’ЄМО І ЗНОВУ НАЛ’ЄМО, з кореспонденції Г. Михайлеця «Вода життя»

Російські вчені з давніх пір виявляли цікавість до досліджень алкоголю.

Наприклад, 1796 року хімік Товій Єгорович Ловіц вперше зумів одержати абсолютно чистий

спирт, який не містив води. Він же запропонував методику очищення горілки від домішок за

допомогою деревного вугілля. Технологію виробництва і очищення горілки в різні роки

розробляли такі відомі хіміки як Леонтій Миколайович Шишков, Дмитро Петрович Коновалов,

Микола Дмитрович Зелінський.

Та все ж найбільший внесок у розвиток питущої справи вніс Дмитро Іванович Менделєєв. Не

багато хто знає, що його докторська дисертація називалася «Про з’єднання спирту з водою».

Менделєєв довів, що ідеальна горілка повинна мати міцність 400. Виявляється, лише в цьому

випадку можливе максимальне очищення від різних домішок, особливо сивушних масел. Крім

того, 40-градусна горілка виходить найодноріднішою.

А ось думка, що можна одержати «правильну» горілку, змішавши літр спирту і півтора літри води, в корені помилкова. Для отримання ідеальної пропорції необхідно дотримати молекулярне

співвідношення: на одну молекулу спирту – три молекули води.


«ЗАВЖДИ ВИ ТАК», з книги В. Азернікова «Цікава історія каучуку»

Бутлеров був прихильником гомеопатичного лікування. У той час, втім, як і зараз, до гомеопатів

ставилися дещо глузливо, хоч і користувалися їх послугами. Тому Олександр Михайлович не дуже

широко афішував свою прихильність, хоч і не приховував її.

Його учень, Д. Коновалов, згадує такий епізод. Якось у свято, вдень, він зайшов до свого

керівника у справі. Олександр Михайлович, людина гостинна, запропонував залишитися обідати.

Коновалов відмовився, очевидно з сором’язливості, хоча послався на те, що у нього болить живіт.

А може, у нього дійсно болів живіт, все ж таки свята...

Бутлеров тут же дістав з шафки баночку з гомеопатичними ліками і запропонував випити,

запевняючи, що все пройде.

Коновалов випив ці ліки і пішов додому. Наступного дня в лабораторії Олександр Михайлович,

зустрівши учня, насамперед поцікавився:

Ну, як живіт, пройшов?

– Пройшов, – сказав Коновалов, тільки не знаю, що допомогло: чи ліки, чи серйозна доза

поросяти, яку я удома прийняв.

Бутлеров нітрохи не образився, він засміявся і сказав:

– Ось всі ви так, користуєтеся новим засобом, але завжди готові поставити його під сумнів.