КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Желиховская Вера [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Раєвський розповідав про те, як Лермонтов і Столипін, будучи проїздом у

Воронежі, сказали один одному, що підуть побродити наодинці, і несподівано, кожен

рекомендуючись невіруючим, зустрілися в соборі, куди кожен пішов таємно від іншого. Столипін

здивовано питає:

– Як ти сюди потрапив?

А Лермонтов зніяковів так і говорить:

– Та бабуся веліла Спасенникові тутешньому молебень відслужити! А ти навіщо?

І коли Столипін відповів, що і йому теж бабуся веліла, обидва відвернулися.


ВЛАДА ПЕРЕПЛУТАЛА, з листа В. Желіховської В. Соловйову

Олена Петрівна Блавацька сама не видавала себе за вдову, але такою її визнала тифліська влада,

яка надіслала її 1884 року свідоцтво, де вона була названа «вдовою дійсного статського радника

М. В. Блаватського». Не піддтримуючи з ним стосунків понад двадцять п’ять років, вона

абсолютно втратила його з поля зору і не знала, як і ми, живий він чи помер.

Це провина тифлисской поліції, а ніяк не її.


У МАНДРАХ, з статті «Життя і творчість Віри Желіховської» на museum.dp.ua

Раннє дитинство дівчинки пройшло в постійних переїздах і мандрах. Після смерті матері в 1842

році Віру, разом з сестрою Оленою і братом Леонідом, узяли на виховання до Саратова дідусь

Андрій Михайлович і бабуся Олена Павлівна Фадєєви.

У 1855 році, вісімнадцяти років від народження, Віра Петрівна Ган вийшла заміж за поміщика

Псковської губернії Миколу Миколайовича Яхонтова. Проте через чотири роки він помер, важко

простудившись на рубці лісу. Молодшому з синів Віри Петрівни, Ростиславу, виповнилося лише

п’ять днів, а старшому було не більше чотирьох років. Молода жінка «знову переїхала жити з

двома дітьми до будинку дідуся Фадєєва, який служив у той час вже на Кавказі».


НЕ ЧИТАВ, з книги С. Вітте «Спогади»

Віра Петрівна Желіховська добре відома завдяки своїм книгам в Петербурзі і взагалі у великих

російських містах; принаймні, мені постійно матері говорять про книги, нею написані, і жалкують,

що її вже більше немає в живих і що тепер немає книг, які були б зручні для читання юнацтвом.

Зізнатися, я жодної її книги не читав.


НАШВИДКОРУЧ, з статті-реквієму Р. Ніколаєва «Пам’яті В. П. Желіховської»

Вона повторно вийшла заміж за директора класичної гімназії, а потім помічника опікуна

Кавказького учбового округу В. І. Желіховського, якому була невтомною помічницею в його

турботах про дітей, йому увірених. Чоловік її приніс багато користі і добра в справі освіти і

облаштування шкіл і гімназій по всьому Кавказу, про що свідчить лист до нього великої княгині

Ольги Федорівни...

...Успадкувавши талант своєї матері, вона почала пробувати літературні сили на невеликих

дитячих оповіданнях, які ніде не поміщала, а писала виключно для своїх дітей, проте згодом

тривала і тяжка хвороба чоловіка, а потім його смерть змусили Віру Петрівну шукати в

написаному нею ради забави своїх дітей засобів до їх утримання і виховання.

...Писала цілими днями, буквально не розгинаючи спини. Їй доводилося з потреби працювати за

замовленням, не розбираючи матеріалу і розкидаючи свої твори по різних газетах і журналах.

Писала вона на швидку руку і романи, і повісті, і оповідання для дітей, і фейлетони, і

кореспонденції, відмінно усвідомлюючи, що вона таким чином виснажує і роздробляє своє велике

дарування...

Не зважаючи на такі суворі умови, всі без виключення твори Віри Петрівни написані прекрасною

мовою, просто, правдиво і художньо.