ДИКИЙ Олексій Денисович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Актор, режисер. Офіційний двійник Й. Сталіна.
З дворянської родини.
Народився 12 (25) квітня 1889 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).
Помер 1 жовтня 1955 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Був актором Московських художнього театру (1910-1913), студії художнього академічного театру
(1913-1924), 2-ї студії художнього академічного театру (1924-1928), режисером театрів Москви та
Ленінграду (1928-1931), керівником Московського театру ВЦРПС і Студії Дикого (1931-1936), режисером Ленінградського Великого драматичного театру (1936-1937), актором і режисером
Московського академічного театру ім. Вахтангова (1941-1944), актором Московського
академічного Малого театру (1944-1952), режисером Московського Театру ім. Пушкіна (1952-1955).
Народний артист СРСР (1949).
Спеціальною ухвалою Наркомосвіти СРСР присуджено довічне звання артиста МХТу (1927).
Лауреат п’яти Державних премій СРСР (1946; 1947; 1949 – двічі; 1950).
Володар Почесного диплому міжнародного венеціанського кінофестивалю за виконання ролі
адмірала Нахімова в однойменній стрічці (1947).
Серед театральних доробків вирізняються «На дні» (1911), «Загибель Надії» (1913), «Блоха»
(1925), «Людина з портфелем» (1928), «Леді Макбет Мценського повіту» (1931), «Глибока
провінція» (1935), «Смерть Тарєлкіна» (1936), «Фронт» (1942), «Міщани» (1946), «Тіні» (1953).
Зіграв головні ролі в кінофільмах «Кутузов», «Адмірал Нахімов», «Третій удар», «Сталінградська
битва».
Наш земляк – постановник «Блохи» за М. С. Лєсковим (1925), «Міщан» за М. Горьким (1946).
Репресований сталінським режимом (1937-1941); термін відбував у виправно-трудовому
концтаборі.
Іменем Д. названа вулиця в м. Москва (1965), а в мікрорайоні Новоогірєєво створено
меморіальний музей актора і режисера.
Серед друзів та близьких знайомих А. – А. Бучма, М. Шагал, Б. Бабочкін, М. Богословський, Г.
Менглет, І. Савченко, В. Петров, Є. Батурін, В. Пудовкін, Т. Макарова, П. Єршов, Є. Самойлов, Р.
Симонов, П. Гайдебуров, Л. Раскатов та ін.
***
ГЕЙ, НАЛИВАЙТЕ,
з творчого кредо О. Дикого
Якщо в театрі починають шукати випивак, це означає, що в ньому шукати більше нічого!
СЯЙНУВ ТВОРЧИМИ ЗНАХІДКАМИ, з книги Е. Гаріна «Театр кіноактора»
Упереджене ставлення до робіт Театру кіноактора з боку кіностудій, природно, сприяло тому, що
робота театру попрямувала академічним руслом– Театр кіноактора став запрошувати театральну
режисуру ставити п’єси, а не майбутні сценарії. Це дуже збагатило акторів.
Першу сторінку цього розділу заповнив видатний майстер театру і кіно Олексій Дикий. Він жваво
і просто поставив мудру п’єсу О. М. Островського «Бідність не прочуханок».
Спектакль сяйнув акторськими досягненнями.
РЕЖИСЕР-НОВАТОР, з замітки М. Іванової «Хто і як грав роль Кутузова в нашому кіно»
Фільм «Кутузов» з’явився у середині війни, в 1943 році. І став вельми популярним. Кіно
патріотичне і досить масштабне.
В головній ролі знявся Олексій Дикий – один з найпопулярніших і титулованих акторів того часу.
Прославився Дикий багато в чому завдяки тому, що саме йому довіряли роль Сталіна в
кінопостановках...
Втім, перш ніж дослужитися до «вождя народів», Дикий пройшов справді дивовижний шлях. На
початку століття він був одним з режисерів-новаторів. І саме цим «зробив собі ім’я». Його
спектаклі йшли на «ура» і вважалися «проривами».
Прориви, втім, в ті страшні часи заохочувалися досить своєрідно. У 1937 році Дикого відправили
до Сибіру. Чому? За віщо?
Матеріали справи майбутнього виконавця ролі Сталіна були знищені, а сам актор на цю тему, зрозуміло, говорити не любив.
ВБИВСТВО ТРАКТУВАВ, ЯК САМОЗАХИСТ, з статті О. Гурова «Життя одного сюжету М. С.
Лєскова в мистецтві»
У 1931 році режисер Олексій Дикий задумав зробити з «Леді Макбет» «щось життєрадісне, соковите, густе, реально-відчутне, національно-визначене». Дикому потрібна була не
шекспірівська злочинниця в російському варіанті, а добра душа, «безброва, веснянкувата і
русокоса», котра заблукала в «темному царстві» купців. Вбивство свекра Катериною було
вилучене зовсім, а вбивство чоловіка трактувалося... як самозахист.
Кустодіївські ілюстрації до лєсковського тексту зробили свою справу: гарні, добродушні, товсті
купчихи,
