ГОЛДОВСЬКИЙ Овсій Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.
Учений, винахідник.
З міщанської родини. Батько, Голдовський М., – власник годинникової майстерні; донька, Голдовська М., – телекінодокументаліст; онук, Лівнєв С., – сценарист.
Народився 7 (20) січня 1903 р. к м. Нікополі Катеринославського повіту Катеринославської
губернії Російської імперії (нині – районний центр Дніпропетровської області України).
Помер 27 листопада 1971 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Московський енергетичний інститут (1924).
Був викладачем Державного технікуму кінематографії (1924-1930), головним інженером
кінофабрики «Союзкіно» (1930-1932), викладачем Всесоюзного державного інституту
кінематографії (з 1930), науковим співробітником Всесоюзного науково-дослідного
кінофотоінституту (з 1932), головним інженером Комітету у справах кінематографії при РНК
СРСР (з 1937).
Почесний член Міжнародної спілки технічних асоціацій кінематографії
Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1947).
Перший лауреат міжнародної премії «Інтеркамера» (1969).
Спеціалізувався з проблем систем широкоекранного кінематографа, триплівкового панорамного
кінематографа, широкоформатної кіноапаратури для зйомок і демонстрації фільмів на 70-мм
кіноплівці, проектування залів для кінотеатрів.
Г. – автор книг «Світлотехніка кінозйомки» «Синхронізація в звуковому кіно і телевізії» (1933), (1944), «Проблеми кінопроекції» (1955), «Проблеми панорамного та широкоекранного
кінематографа» (1958), «Принципи широкоформатного кінематографа» (1962), «Основи
кінотехніки» (1965), «Нариси історії кінопроекційної техніки» (1969) «Кінопроекція в запитаннях і
відповідях» (1971).
Всього перу нашого земляка належить 75 книг і близько 200 наукових статей.
Життю і творчості нашого земляка присвячена документальна стрічка «Моснаукфільму» (1963).
Міжнародна спілка технічних асоціацій кінематографії заснувала премію імені Г. за найвидатніше
досягнення року в галузі кінотехніки (1974).
Будинок, в якому народився і виріс Г., зберігся, однак меморіальну дошку з нього поцупили.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Ейзенштейн, К. Чібісов, Л. Люм’єр та ін.
***
ВІЧНА БОРОТЬБА
, з життєвого кредо О. Голдовського
До обіду співробітник бореться з голодом, а після обіду – зі сном.
БИЛИ КРІЗЬ МОКРЕ ПРОСТИРАДЛО, з спогадів О. Голдовського
Я вже сидів у кабінеті слідчого, коли відчинилися двері й увели Шумяцького. Слідчий сказав:
– Краще зізнайтеся, подітися вам однаково нікуди.
Я просто не впізнав Шумяцького. Він був завжди такий міцний, сильний, упевнений у собі. І
раптом бачу його зломленого, згорбленого, з погаслим поглядом. Навіть не підняв на мене очей.
Його посадили напроти на стілець, він був у якихось світлих, майже білих чи то піжамних штанах, чи то кальсонах, перев’язаних на нозі, в черевиках без шнурків.
Коли він поклав ногу на ногу, я побачив, що шкіра в нього абсолютно біла. Мені все стало
зрозуміло. Його били через мокре простирадло: при цьому всі синці йдуть усередину. Сплутати
неможливо.
БУВ ЖИВОЮ, з статті Ю. Богомолова «Не останній з могікан»
У розвитку технології світового кіно Овсій Михайлович Голдовський зіграв приблизно ту ж роль, що й Сергій Михайлович Ейзенштейн у становленні кіно як мистецтва. ...І була в них одна спільна
справа – перша у світі кіношкола (ВГІК), яку вони разом створили, і в якій разом і до кінця своїх
днів викладали.
Ті зі студентів, хто не застав Овсія Михайловича у ВГІК, училися за його книгами, здавали
екзамени з конспектів його праць.
Він був серед тих, хто конструював перші вітчизняні установки звукового, кольорового й
стереоскопічного кіно, розробляв і втілював у життя технології панорамного, широкоекранного й
кругорамного кіно.
Мені пощастило: я його застав у ВГІК. Він тоді вже був легендою, живою і чарівною. ...Ми
відрізняли серед могікан Овсія Михайловича. Він, наскільки пам’ятається, не уявляв своєї
значущості для вітчизняної кінокультури. Це було видно з манери спілкування майстра зі
студентами – за всієї його іронічності, за всього його скептицизму в його погляді завжди мерехтіла
здорова людська цікавість.
КРАЩА ЗА ДИСНЕЇВСЬКУ, з інформації «Кругова кінопанорама» на krugorama.ya.ru В 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі в американському павільйоні працював кінотеатр за
системою «Циркорама» У. Діснея. Атракціон так сподобався Микиті Хрущову, котрий відвідав
виставку, що він розпорядився в найкоротший термін спорудити в Москві кругову кінопанораму, неодмінно кращу за американську. За три місяці під особистим контролем Вождя радянськими
інженерами на чолі з Овсієм Михайловичем Голдовським була розроблена й уведена в
експлуатацію вітчизняна система.
29 квітня 1959 року відбувся перший кіносеанс, а відкриття нового атракціону було присвячено
червневому пленуму ЦК КПРС (16 червня 1959 року). Першими глядачами стали його учасники, демонструвався фільм режисера В. Катаняна «Шлях весни».
Кругорама була прийнята на «ура»! Нині це єдиний у світі кінотеатр кругорамного кінематографа, що пропрацював півстоліття.
ТОЧНЕ ЗНАННЯ, з кореспонденції А. Барсукова «Уроки професора Голдовського»
Ми намагаємося вникнути в причини кризи, яка вразила нашу кінотехнічну промисловість, але
зрозуміти причини невдач не вдасться, якщо не усвідомити, чим визначалися колишні успіхи. ...Це
почалося в 20-і роки й збіглося з початком діяльності О. М. Голдовського. Тоді розрив між нашою
кінотехнікою й рівнем світових стандартів, як прийнято говорити, був максимальним. Стараннями
Голдовського і його колег розрив поступово, проте неухильно скорочувався, чому сприяло точне
знання того, що власне зв’язує кінотехніку з мистецтвом кіно.
...Багато чого залежить від особистих якостей, енергії й бажання тих, хто за це візьметься.
Знадобиться новий підхід до організації виробництва, до роботи з людьми. І щодо цього уроки
професори Голдовського можуть стати у нагоді.
І ЗАЄЦЬ ЗАПАЛИТЬ СІРНИК, з книги В. Мікоші «Я зупиняю час»
Мені було дуже важко, тому що я не знав фотографії. Довелося наздоганяти товаришів. Цілими
ночами я не вилазив зі знімального ательє й лабораторії. За короткий час сфотографував не лише
всіх знову прийнятих акторів, але й тих, хто вже скінчив ГТК.
Я твердо пам’ятав приказку одного з наших найулюбленіших викладачів – Овсія Михайловича
Голдовського. Коли ми перший раз з’явилися на його лекції з електротехніки й у викликаного
студента ніяк на дошці не сходилися числа, Голдовський, посміхаючись, сказав:
– Нічого, якщо зайця довго бити, він навчитися сірники запалювати. Я сподіваюся, що до вас це
прямого стосунку не має, але знати про це корисно.
ЖАХЛИВА ВАЛІЗА, з спогадів М. Голдовської
Його посадили 13 березня 1938 року, вийшов він 31 серпня того ж року. Я знала, що повернувся
він відтіля без єдиного зуба й з безсонням на все життя.
Всі проведені там п’ять з половиною місяців жодної ночі не спав, увесь час викликали на допити, у коридорах стояв гамір, лунав лемент – заснути було немислимо. А вдень спати не давали.
Наглядачі, побачивши у вічко камери, що ув’язнений приліг, негайно піднімали його стукотом у
двері.
...Повернувшись додому після в’язниці, тато застав дві кімнати опечатаними: бабусі залишили
одну. Зняв печатку, увійшов до свого кабінету, побачив розкидані папери – сліди обшуку, а біля
столу – замкнену шкіряну валізку.
– А це що таке? – запитав.
Виявилася, його тітка з Подільська, котра мешкала в комунальній квартирі, днів за два до арешту
привезла цю валізку й запитала в бабусі:
– Софіє Олександрівно, можна я цю валізку залишу у вас на кілька днів? А то в мене у квартирі
сусідка дуже шахраювата. Аби не вкрала.
– Ну, постав, Марусе.
Валізка залишилася.
Чому на неї не звернули уваги при обшуку? Не побачити не могли. Напевно, просто халтурно
робили свою роботу.
Тато відкрив валізку: вона була напхана золотими речами – тітка Маруся була з заможної
родини...
– Господи, я, видно, народився в сорочці, – єдине, що міг сказати тато. – Розкрий вони цю валізку, мені б уже ніщо не допомогло: жахливішого доказу не придумаєш.
ОДНОФАМІЛЬЦІВ ПРОІГНОРУВАВ, з спогадів Я. Голдовської
Ми прийшли в теплий сутінок старої московської квартири, просторої і незатишної, сіли за
великий стіл, на якому, крім чаю і бубликів не було нічого, та й це мені здається зараз
надлишковим, тому що холод родини перекривав усе.
Це була родина наших однофамільців, навіть ім’я глави – Овсій, збігалося з татовим. Вітя вважав
(він уже тоді займався генеалогією), що таких збігів не трапляється, і в якомусь коліні-
відгалуженні ми знайдемо спільні корені.
Однак розмови не вийшло... Чи то професор ВГІК Овсій Голдовський (не пам’ятаю по-батькові) вважав, що будь-які нав’язування споріднення таять небезпеку, тим більше в ті непрості часи, ...чи
те ми з Вітею не справили належного враження, не знаю...
Пам’ятаю, із всієї родини найактивнішою була Марина Голдовська, його донька, вона
заперечувала – відрізала всі можливі зв’язки-переплетення рішуче й безапеляційно...
Ми незабаром пішли. Вітя був пригнічений і розчарований, я теж – в основному холодністю й
незацікавленістю однофамільців.
ЛУБ’ЯНКА – НЕ САНАТОРІЙ, бувальщина
Під керівництвом Голдовського облаштовували маленький кремлівський кінозал, де дивилися
фільми Сталін та його підручні. І сталася пересічна, загалом, подія: тріснула ртутна лампа.
Овсія Михайловича потягли на Луб’янку зі страшним обвинуваченням: терористичний акт, спроба
отруїти вождів парами ртуті. Це пекло він витримав героїчно. Нікого не зрадив, нічого на себе не
наклепав. І вийшов на волю в коротку «відлигу» після зняття ката-наркома М. І. Єжова.
Розповідати про це не любив. Коли запитували, як воно там було, відмахувався:
– Нічого спільного із санаторієм...
