Гинзбург Александр (fb2)




ГІНЗБУРГ Олександр Аркадійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Актор, поет, бард, драматург. Псевдонім – О. Галич

З родини службовця. Батько, Гінзбург А., – економіст.

Народився 19 жовтня 1918 р. в м. Катеринославі Катеринославської губернії (нині – м.

Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Загинув від враження електричним струмом 15 грудня 1977 р. в м. Парижі (Франція). Похований

на цвинтарі Сент-Женев’єв де Буа.

Навчався в оперно-драматичній студії К. Станіславського (1935-1939), театрі-студії О. Арбузова і

В. Плучека (1939-1941).

Був співробітником Грозненського (1941), Ташкентського (1942) драматичних театрів, ведучим

радіостанції «Свобода» (1975-1977),

Член Спілки письменників СРСР (1955).

Член Спілки кінематографістів СРСР (1958).

З обох спілок за антирадянську діяльність виключений (відповідно – 1971; 1972).

Поновлено членство в Спілках письменників СРСР і кінематографістів СРСР (1988).

Як драматург дебютував у якості співавтора спектаклю «Місто на сході сонця» (1940).

Потім настала черга ще двох десятків п’єс та кіносценаріїв. Серед найвідоміших – «За годину до

світанку», «Вірні друзі», «Хлопчик з Неаполя», «Вас викликає Таймир», «Матроська тиша»,

«Дайте книгу скарг», «Третя молодість», «Та, що біжить хвилями», «Hа семи вітрах», «Державний

злочинець».

Зняв документальний фільм «Втікачі XX століття» (1976).

Як бард дебютував піснею «Лєночка» (1959).

Потім настала черга наступних поетичних доробків: «Хмари» (1961), «Про малярів, грубника і

теорію відносності», «Закон природи», «Червоний трикутник» (усі – 1962), «Петербурзький

романс» (1968).

Перу Г. також належать «Пісні про щастя», «Досвід ностальгії», «Запитуйте, хлопчики».

З владою наш земляк порозуміння не знаходив.

Московському театрові «Сучасник», заборонили показувати п’єсу «Матроська тиша» на тій

підставі, що автор викривив роль євреїв у Великій вітчизняній війні (епізод Г. потім змалює у

повісті «Генеральна репетиція).

Заборонили давати публічні концерти, випускати платівки. Його не друкували.

Зрештою постановою Головліту з узгодженням з ЦК КПРС усі його ранні друковані твори були

заборонені в СРСР (22 жовтня 1974).

Емігрувавши (1974), Г. спочатку мешкав в Норвегії, потім – Німеччині і Франції.

У Москві встановлена меморіальна дошка Г. (2002).

Московське видавництво «Книга» видрукувало збірку віршів нашого земляка.

У театрі «Ермітаж» поставлено п’єсу ««Галич, 18 історій для друзів за мотивами його пісень».

Фірма «Мелодія» випустила диск з піснями А. Галича «Коли я повернуся» і подвійний альбом

«Олександр Галич».

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Б. Голубовський, І. Глазунов, Ю. Нагибін, В. Максимов, П.

Павленко, М. Свєтлов, Г. Мунбліт, О. Мень, К. Ісаєв, В. Бетакі, В. Шаламов, С. Міхоелс та ін.


***

НЕУЦТВО ПОРОДЖУЄ ПІДЛОТУ

, з етичного кредо О. Гінзбурга

Часто політичне і етичне неуцтво молодих з плином часу перетворюється на відверту підлоту.

МОВЧАННЯ – ЗОЛОТО, з вірша О. Гінзбурга (Галича) «Не довіряючи серцю»

И не веря ни сердцу, ни разуму,

Для надежности спрятав глаза,

Сколько раз мы молчали по-разному,

Но не против, конечно, а ЗА!

Где теперь крикуны и печальники?

Отшумели и сгинули смолоду.

А молчальники вышли в начальники,

Потому что молчание золото.


УВІТКНУВ ВИЛКУ В НЕ ТЕ ГНІЗДО, зі спогадів В. Бетакі

Я... прийшов разом з В. Максимовим, редактором журналу «Континент», в квартиру Галича

хвилин через 20 після його смерті. У квартирі були пожежники і лікар.

Лікар показав мені і В. Максимову чорні смуги на руках від антени (дворогої), яку Галич став

поправляти, заздалегідь увіткнувши її вилку в гніздо під напругою, причому він не вибрав

потрібного гнізда, і щоб увіткнути антену, плоскогубцями здавив контакти вилки, і таким чином

увіткнув вилку в заборонене гніздо. Таким був висновок лікаря-реаніматора.

Усі інші твердження про причину смерті О. А. Галича, на мій погляд, є здогадками.


МИ ВИЙШЛИ З ГАЛИЧА, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) В. Висоцьким

Всі ми вийшли з Галича, як з гоголівської «Шинелі».


ПРИРОДНИЙ АРТИСТИЗМ, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) В. Максимовим

У Галичі ...глибоко вкорінений і вражаюче природний артистизм позначався у всьому: у побуті, в

творчості, у ставленні до людей. Всяка дисгармонія, стосувалося це етики чи естетики, викликала

в ньому болісне страждання.


НАРОДНИЙ СПІВАК, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) Д. Лихачовим

Це був справді народний співак, співак народної справи... він хворів стражданнями батьківщини, хворів тим, що у нас відбувається.


ГОМЕР СРСР, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) В. Буковським

Для нас Галич ніяк не менше Гомера. Кожна його пісня – це «Одіссея», подорож лабіринтами душі

радянської людини.


НАЙЖАХЛИВІШЕ ПОКАРАННЯ, зі спогадів