Гинзбург Александр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ГІНЗБУРГ Олександр Аркадійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Актор, поет, бард, драматург. Псевдонім – О. Галич

З родини службовця. Батько, Гінзбург А., – економіст.

Народився 19 жовтня 1918 р. в м. Катеринославі Катеринославської губернії (нині – м.

Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Загинув від враження електричним струмом 15 грудня 1977 р. в м. Парижі (Франція). Похований

на цвинтарі Сент-Женев’єв де Буа.

Навчався в оперно-драматичній студії К. Станіславського (1935-1939), театрі-студії О. Арбузова і

В. Плучека (1939-1941).

Був співробітником Грозненського (1941), Ташкентського (1942) драматичних театрів, ведучим

радіостанції «Свобода» (1975-1977),

Член Спілки письменників СРСР (1955).

Член Спілки кінематографістів СРСР (1958).

З обох спілок за антирадянську діяльність виключений (відповідно – 1971; 1972).

Поновлено членство в Спілках письменників СРСР і кінематографістів СРСР (1988).

Як драматург дебютував у якості співавтора спектаклю «Місто на сході сонця» (1940).

Потім настала черга ще двох десятків п’єс та кіносценаріїв. Серед найвідоміших – «За годину до

світанку», «Вірні друзі», «Хлопчик з Неаполя», «Вас викликає Таймир», «Матроська тиша»,

«Дайте книгу скарг», «Третя молодість», «Та, що біжить хвилями», «Hа семи вітрах», «Державний

злочинець».

Зняв документальний фільм «Втікачі XX століття» (1976).

Як бард дебютував піснею «Лєночка» (1959).

Потім настала черга наступних поетичних доробків: «Хмари» (1961), «Про малярів, грубника і

теорію відносності», «Закон природи», «Червоний трикутник» (усі – 1962), «Петербурзький

романс» (1968).

Перу Г. також належать «Пісні про щастя», «Досвід ностальгії», «Запитуйте, хлопчики».

З владою наш земляк порозуміння не знаходив.

Московському театрові «Сучасник», заборонили показувати п’єсу «Матроська тиша» на тій

підставі, що автор викривив роль євреїв у Великій вітчизняній війні (епізод Г. потім змалює у

повісті «Генеральна репетиція).

Заборонили давати публічні концерти, випускати платівки. Його не друкували.

Зрештою постановою Головліту з узгодженням з ЦК КПРС усі його ранні друковані твори були

заборонені в СРСР (22 жовтня 1974).

Емігрувавши (1974), Г. спочатку мешкав в Норвегії, потім – Німеччині і Франції.

У Москві встановлена меморіальна дошка Г. (2002).

Московське видавництво «Книга» видрукувало збірку віршів нашого земляка.

У театрі «Ермітаж» поставлено п’єсу ««Галич, 18 історій для друзів за мотивами його пісень».

Фірма «Мелодія» випустила диск з піснями А. Галича «Коли я повернуся» і подвійний альбом

«Олександр Галич».

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Б. Голубовський, І. Глазунов, Ю. Нагибін, В. Максимов, П.

Павленко, М. Свєтлов, Г. Мунбліт, О. Мень, К. Ісаєв, В. Бетакі, В. Шаламов, С. Міхоелс та ін.


***

НЕУЦТВО ПОРОДЖУЄ ПІДЛОТУ

, з етичного кредо О. Гінзбурга

Часто політичне і етичне неуцтво молодих з плином часу перетворюється на відверту підлоту.

МОВЧАННЯ – ЗОЛОТО, з вірша О. Гінзбурга (Галича) «Не довіряючи серцю»

И не веря ни сердцу, ни разуму,

Для надежности спрятав глаза,

Сколько раз мы молчали по-разному,

Но не против, конечно, а ЗА!

Где теперь крикуны и печальники?

Отшумели и сгинули смолоду.

А молчальники вышли в начальники,

Потому что молчание золото.


УВІТКНУВ ВИЛКУ В НЕ ТЕ ГНІЗДО, зі спогадів В. Бетакі

Я... прийшов разом з В. Максимовим, редактором журналу «Континент», в квартиру Галича

хвилин через 20 після його смерті. У квартирі були пожежники і лікар.

Лікар показав мені і В. Максимову чорні смуги на руках від антени (дворогої), яку Галич став

поправляти, заздалегідь увіткнувши її вилку в гніздо під напругою, причому він не вибрав

потрібного гнізда, і щоб увіткнути антену, плоскогубцями здавив контакти вилки, і таким чином

увіткнув вилку в заборонене гніздо. Таким був висновок лікаря-реаніматора.

Усі інші твердження про причину смерті О. А. Галича, на мій погляд, є здогадками.


МИ ВИЙШЛИ З ГАЛИЧА, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) В. Висоцьким

Всі ми вийшли з Галича, як з гоголівської «Шинелі».


ПРИРОДНИЙ АРТИСТИЗМ, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) В. Максимовим

У Галичі ...глибоко вкорінений і вражаюче природний артистизм позначався у всьому: у побуті, в

творчості, у ставленні до людей. Всяка дисгармонія, стосувалося це етики чи естетики, викликала

в ньому болісне страждання.


НАРОДНИЙ СПІВАК, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) Д. Лихачовим

Це був справді народний співак, співак народної справи... він хворів стражданнями батьківщини, хворів тим, що у нас відбувається.


ГОМЕР СРСР, з оцінки творчості О. Гінзбурга (Галича) В. Буковським

Для нас Галич ніяк не менше Гомера. Кожна його пісня – це «Одіссея», подорож лабіринтами душі

радянської людини.


НАЙЖАХЛИВІШЕ ПОКАРАННЯ, зі спогадів В. Аксьонова

Саша приїздив до Америки, нещаснішої людини я не бачив. Він був в шикарному пальті, в кепці, сів і сказав: «Я зрозумів, що найжахливіше покарання придумав Ленін– це вислання з Росії.

Жахливішого не існує. Навіть табір не так страшний».


ІНША НЕСВОБОДА, з статті В. Логінова «Знак Долі»

Так уже повелося, що про мертвих говорять або добре, або нічого. Але існує й інша традиція: тих, кого одні раніше мазали лише однією чорною фарбою, інші потім починають перефарбовувати у

виключно білий колір, і навпаки. А тим часом саме життя щоденно примушує нас переконуватися

в неправильності, навіть згубності поділу світу людей з його різноманіттям кольорів і відтінків

лише на біле і чорне.

...Все це було – і великі гонорари, і заохочення, і творчі відрядження країною і за кордон, і прийом

в дві творчі спілки відразу – ...випадок сам собою надзвичайно рідкісний.

На початку 60-х років Галич набуває широкої популярності як поет-пісняр, або, як тепер прийнято

говорити, бард. Справедливості заради відзначу, що небагатьом бардам вдавалося мати такий

успіх у слухачів, який випав на долю Галича.

У чому ж секрет популярності Галича-барда? У тому, що він співав про народ і для народу. Співав

про життя простих людей; співав про тих, хто повернувся із сталінських таборів, хоча сам жодного

разу не сидів ні в таборах, ні у в’язниці. І головне – співав щиро.

Однак після 1964 року ситуація різко змінилася: почалося згортання демократичних процесів, покликаних до життя XX з’їздом КПРС. І тоді заговорили і почали діяти ті, кому був не до

вподоби критичний зміст пісень Галича. В результаті виник і став як сніжний вал наростати

конфлікт Галича з керівництвом творчих союзів...

...Чи розумів він те, що за кордоном як поет, як співак буде приречений на долю ще гіршу?

Виїжджаючи з СРСР, він втрачав джерело, яке живило його творчість, втрачав аудиторію, для якої

співав і яка відповідала йому душевному стану. Виїжджаючи з СРСР, Галич, образно кажучи, наступав на горло власній пісні.

...У червні 1974 року виїхав за рубіж для возз’єднання з родичами, котрі проживають в Ізраїлі. (Ще

треба б розібратися, хто спровокував цей виїзд, надіславши виклик під виглядом родичів, явно

підштовхуючи поета на конфлікт з державою і абсолютно не цікавлячись наслідками для нього

самого.)

Дійсність ... виявилася ще жорстокішою. Творча криза ...і, як закономірний результат, – тяжкий

матеріальний стан...

Використовуючи це, ворожі СРСР сили, що називається, прибрали Галича до рук. Можливо, на

перших порах зіграла свою роль і образа, можливо, навіть озлобленість не знаю, не хочу

стверджувати...

...Дуже скоро він почав розуміти весь жах здійсненого ним вчинку, весь жах свого становища.

Виступаючи на XVI конференції журналу НТС «Посів», Галич з розчаруванням зізнавався:

«Останнім часом деякі мої друзі і я починаємо відчувати тут абсолютно іншу несвободу. Тутешня

несвобода нам незвична, вона нас приголомшила. Нам говорять, що Заходу необхідна інформація.

Але яка ж інформація потрібна ще панам типу Понтера Грасса й іншим? Наш другий фронт, найперше, люди, не охочі слухати, готові в ім’я брудної політичної гри пожертвувати свободою

своїх країн».

Послідкувала сильна депресія, Галич запив...


«ЇМ ПРОСТО СТРАШНО», з інтерв’ю О. Галич О. Свєтловій

– Коли я прийшла, тато лежав в своєму кабінеті, під синім пледом, на канапці поряд з письмовим

столом. Йому безперервно дзвонили: «Ти повинен написати записку, що покаявся!»

Знайомий журналіст з Іжевська дістав протокол загальних зборів. Тата виключили з

формулюванням «за невідповідність високому званню радянського письменника». Останньою

краплею стала випадковість. Член Політбюро Полянський почув антирадянські пісні Галича на

весіллі своєї доньки і Івана Диховничого, обурився і зателефонував до Спілки письменників

– На фотографіях Олександр Галич виглядає імпозантним, ставним, злегка гордовитим. А в житті?

– Це одна видимість. У ньому не було навіть тіні солідності. Він зі всіма, навіть з дітьми, спілкувався на рівних, поважаючи співбесідника. Тато завжди вітався першим. Коли його

виключили з Спілки письменників, багато хто відвернувся. Ми входили до арки будинку, тато

вітався, а йому не відповідали. Я починала ревти від образи і шипіла: «Не смій з ними більше

вітатися!», а він говорив: «Перестань! Їм просто страшно».

– Олена, пробач за нетактовне питання, але до тебе напевно доходили чутки про пияцтво

Олександра Галича і навіть вживання ним наркотиків?

– Тато випивав, але п’яним я його ніколи не бачила. ... Він переніс три інфаркти, і від сильного

болю йому кололи дози морфію. У той час морфій був дешевшим за анальгін. Так лікували

інфаркт.


ПІВЖИТТЯ КРАМАРЮВАВ ЄЛЕЄМ, з книги О. Солженіцина «Двісті років разом»

Як же він усвідомлював своє минуле? своя багаторічна участь в публічній радянській брехні, одурманюючій народ?

Що понад усе мене вражало: за такого викривального пафосу– ні ноти власного розкаяння, ні

слова особистого розкаяння ніде!– І коли він складав услід: «партійна Іліада! подарунковий

холуяж!» чи усвідомлював, що він і про себе співає? І коли наспівував: «Якщо ж торгуватимеш ти

єлеєм»– те неначе це поради сторонньому, хоча й він півжиття «торгував єлеєм».

Ну що б йому відректися від своїх казенних п’єс і фільмів?– Ні!

«Ми не співали слави катам!»– та в тому-то й річ, що– співали.

...Про себе– погане так важко пам’ятати.


ДО УКРАЇНИ МАЄ ОПОСЕРЕДКОВАНЕ ВІДНОШЕННЯ, з статті С. Багряного «Спекуляції

довкола національної спадщини заради рейтингу»

На телевізійному каналі «Інтер» стартував так званий «загальнонаціональний» проект «Великі

українці». Протягом півроку кожен бажаючий шляхом телефонного, Інтернет-голосування або

анкетування може віддати свій голос найбільш достойним на його думку кандидатам на звання

найвидатнішого українця всіх часів.

...Зупинимося на цьому «списку» детальніше.

Отже, в ньому фігурують і один з засновників хасидизму (однієї з найбільш радикальних сект в

юдаїзмі) Баал Шем Тов, і комерсант Зіно Давідофф, поява якого у списку викликає щонайменше

здивування, і один з представників музичного напрямку «шансон» в СРСР Олександр Галич

(Гінзбург), і радянський письменник Аркадій Гайдар, який так само як й інші особи

неукраїнського походження до України має досить опосередковане відношення.