Волков Борис (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ВОЛКОВ Борис Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, журналіст.

З дворянської родини.

Народився 17 травня 1894 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 9 червня 1953 р. в м. Сан-Франциску (США). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався на юридичному факультеті Московського університету (1912-1914).

Працював вантажником у морському порту м. Сан-Франциско, викладачем у військовій школі м.

Монтерей.

Добровольцем відправився на Першу світову війну, по закінченні медичних курсів служив

командиром фельдшерського підрозділу (1915-1917). Учасник громадянської війни на

російському Далекому Сході. Бароном Р. Унгерном був засуджений до смертної кари, проте йому

вдалося втекти: спочатку до Монголії (1919-1920), потім Китаю (1921-1923) і, нарешті, США

(1923).

Кавалер Георгіївського хреста.

Друкувався в газеті «Російській голос».

Як літератор дебютував кореспонденціями у військових газетах (1916).

Потім настала черга романом про громадянську війну в Сибіру і Монголії, котрий так і не був

опублікованим (1930-і роки), поетичного збірника «Серед пилу чужих доріг» (1934).

Брав активну участь в організації Російського центру і Музею російської культури в Сан-

Франциско (1940-і рр.).

Загинув внаслідок автокатастрофи (1953).

Особистий архів В. зберігається в Музеї російської культури в Сан-Франциско (США).

Особистий архів зберігається в Музеї російської культури в м. Сан-Франциско (США).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Зуров, О. Мазурова, О. Грот, Д. Камілла, М. Лосський, В. Марков, П. Балакшин, Н. Дудорова, О. Ільїна, М. Щербаков та ін.


***

МИ – ГУННИ,

з життєвого кредо Б. Волкова

Ми – ті ж гунни.

ВИ СКАЗАЛИ МЕНІ «НІ», вірш Б. Волкова «Прості рядки»

О, да, я знаю, получив ответ,

Прочту, подумаю: «Вы правы».

И всё ж мне будет даже Ваше «нет»

Дороже «родины и славы».

Так ослепителен, так бел

Цветущий снег акаций... Им усеян

Наш дикий сад. И потому я смел

И, как сказали Вы, «рассеян».

Для тех, кто спит, – нисходит сон

И тишина на крыльях звёздной ночи.

Сквозь предрассветный лёгкий звон

Я слышу: «Дни чем ближе, тем короче».

«Любовь – как ночью вдалеке

Огни судов, мелькнувших ало...»

...Сжав Ваши пальчики в руке,

сказать о ней Вам тихо и устало...

...Дорогу, зной, безумно яркий свет

И звон цепей (Сомненья? Долга?)

И я, и Вы, сказавшая мне «нет»,

Мы – будем помнить долго, долго...


ОБОВ’ЯЗКОВО НАПИШУ, з листа Л. Зурова П. Балакшину

23 травня 1934 року, Грасc

Високошановний П. П.!

Сердечно дякую Вам за листа. Мене дуже вразила Ваша люб’язність і Ваша турбота щодо моєї

книги. Я був би дуже Вам вдячний, якби Ви взяли на себе редагування англійського тексту й

загальну перевірку перекладу.

Сьогодні я говорив з Іваном Олексійовичем Буніним. Передмов до книг він ніколи не писав (за

винятком одного випадку – вступ до сімейної хроніки Неклюдова, котрий був російським

посланником у Стокгольмі). Але в цьому випадку Іван Олексійович вирішив зробити виключення

– він погодився написати до моєї книги коротку передумову.... Я думаю, що це влаштує

американського видавця.

Я наводив довідки відносно російського друку в Німеччині. За нашими відомостями, в Берліні не

існує більше російської газети. Іноді з’являються недовговічні політичні аркуші.

Разом із цим листом посилаю Вам одну з моїх ранніх книг «Вітчизна» – я випадково дістав її цими

днями. Декому вона подобається більше всіх моїх книг...

Над чим Ви зараз працюєте? Чекаю від Вас звісток. Міцно тисну Вашу руку, сердечно Ваш Л.

Зуров.

P.S. Днями одержав книгу Б. Волкова «Серед пилу чужих доріг». Передайте йому привіт. Я йому

обов’язково напишу.

ЗАЙМАВСЯ МАЛОКВАЛІФІКОВАНОЮ ПРАЦЕЮ, з нарису Г. Смірнова «Борис Волков»

Брав участь в антибільшовицькому повстанні в Іркутську. У роки громадянської війни служив

агентом Сибірського (пізніше Всеросійського) уряду в Монголії. Тікаючи від переслідувань

барона Унгерн-Штернберга, який засудив його до страти, перебрався до Китаю і провів там

декілька років, займаючись комерцією і працюючи торговим агентом.

І пізніше заробляв на життя малокваліфікованою працею, змінивши безліч занять – від вантажника

до будівельника. Займався журналістикою, перекладав.

Починаючи з 1925, друкувався в російських зарубіжних виданнях. У 1930-х написав

автобіографічний роман про громадянську війну в Сибіру та Монголії «Conscript to Paradise», який

не був опублікований.


ЗАПРОШЕНИЙ ДО РАЮ, з розвідки Е. Даніельсона «Архіви російських емігрантів в

Гуверівському інституті»

Багато емігрантських документів щезли під час Другої світової війни, тому в післявоєнні роки

з’явилася настійна потреба зібрати те, що вціліло.

Музей російської культури в Сан-Франциско засновано 1948 року саме для зберігання документів

російської історії і предметів російської культури. За останні 50 років він придбав унікальні

матеріали, котрі найперше стосуються російської післяреволюційної еміграції, а також

дореволюційної Росії і періоду громадянської війни.

...Великий інтерес представляє інформація про участь радянських радників в китайському

національному русі. Поет Борис Волков був агентом Сибірського уряду в Монголії. Його

діяльність і пригоди відбиті в чернетках неопублікованого автобіографічного роману

«Запрошений до раю». У романі описана ситуація в Монголії і показано, який руйнівний вплив

вчинив на цю країну російський конфлікт, особливо діяльність генерала барона Р. Ф. Унгерн-

Штернберга.

Перша дружина Волкова, Олена Петрівна Вітте, була донькою колишнього радника Росії при

монгольському уряді, і роман частково базується на її щоденниках.


ЗЛОДІЙ У ВЛАСНОМУ БУДИНКУ, з передачі російського радіо «Маяк» «Генерал Слащев-

Кримський»

Генерала Слащева, багато в чому завдяки роману Михайла Булгакова «Біг», можна назвати одним

з найвідоміших лідерів білих армій. Адже саме Яків Олександрович послужив прообразом

Хлудова.

У Білому русі він удостоївся відразу декількох титулів: «Слащев-Кримський», «Слащев-Вішатель»

і навіть «Генерал-зрадник Кримський». Проте чини Добровольчої армії називали його просто, можна навіть сказати фамільярно: «Генерал Яша».

Прізвиськом цим він надзвичайно гордився і навіть іноді сам себе так і представляв в доповідях

головнокомандуючому російською армією баронові Врангелю. Треба сказати, що Петро

Миколайович не забув цього і вже в еміграції в своїх спогадах так відгукнувся про Слащева:

«Неврівноважений від природи, слабохарактерний, такий, що легко піддається

найнизькопробнішим лестощам, погано розбирається в людях, до того ж хворобливо схильний до

вина, він в атмосфері загального розвалу остаточно заплутався».

Під обтічним врангелівський формулюванням «заплутався» ховаються сотні смертних вироків, підписаних особисто генералом. І хтозна, може бути саме принциповість Слащева відобразив в

своїх віршах Борис Волков:

Ты живешь и кажешься даже сытым,

У тебя такие же, как у нас были, винтовка и штык,

И не словам, от употребления избитым,

Прервать твой звериный зык.

Но можешь ли ты есть, когда голодают дети?

Когда у них нет ничего, кроме нор?

Ты, – обшаривающий клети

В доме собственном – вор.


СЕРЕД ПИЛУ ЧУЖИХ ДОРІГ, з розвідки В. Крейда «Літературно-художній гурток в Сан-

Франциско (1921-1957 рр.)»

Літературно-художній гурток у Сан-Франциско почав збиратися в 1921 р. на квартирі в поетеси

Олени Петрівни Грот. Нею ж був заснований (разом з Ф. Постниковим, видавцем щотижневої

«Російської газети») журнал «Рідні мотиви», у якому друкувалися емігранти-каліфорнійці.

Іншим результатом зборів у Грот виявився Драматичний гурток, у якому брало участь кілька

професійних акторів, котрі емігрували на початку 20-х рр.

Із приїздом в 1923 р. у Сан-Франциско А. П. Ющенка Літературно-художній гурток оформився

остаточно.

Восени 1924 р. він прийняв свій статут. Число учасників досягло 80-ти. Для своїх зустрічей

гуртківці знімали за 5 дол. на місяць підвал на віддаленій від центра Черрі Стріт. Для більш

вузького кола проводилися домашні «п’ятниці».

Серед основних учасників – поетеса Ольга Олександрівна Ільїна, донька члена Державної думи й

правнучка Є. Баратинського.

Найбільш обдарованим поетом із гуртківців був Борис Миколайович Волков. Він учився в

Московському університеті, з початком Першої світової війни пішов на фронт, у Громадянську

війну боровся в рядах військ адмірала А. В. Колчака.

Сновигався країнами Сходу, жив у Японії й Китаї. На початку 20-х рр. переїхав до Каліфорнії.

Його перша емігрантська публікація датована 1921 р. Вірші читав на гурткових зустрічах, а в 1934

р. випустив свою єдину книгу віршів – «Серед пилу чужих доріг». Працював він і над книгою про

Монголію «У країні золотих Будд».

Стикнулися з життям гуртка Ольга Скопиченко, автор семи поетичних книг, яка приїхала в Сан-

Франциско 1950 року, а також поет і прозаїк «другої хвилі» плідний Родіон Березов (Акульшин), який видрукував в еміграції не менш 15-ти поетичних книг.

Почесним членом гуртка була письменниця Олександра Мазурова, яка жила в США з 1919 р. Вона

писала російською й англійською. Нашу ціль вона бачила в тому, аби «у фатальних умовах»

емігрантської долі зберегти жвавий інтерес до творчості, зберегти культурні цінності.

Перетворення гуртка в стійку організацію відбулося завдяки ініціативі А. П. Ющенка, у минулому

морського офіцера, у майбутньому – професора філософії, а тоді, в 20-і рр., – ліфтера в готелі

«Сан-Франциско». Ющенка обрали головою гуртка. Він же редагував «Димний слід» – перший

колективний збірник гуртківців.

Творчий, просвітительський, історико-літературний і суспільний аспекти діяльності витікали з

принципу, відзначеного в статуті: повага до творчої волі й терпимість до інакомислення.

Цей принцип проглядається й у виборі авторів, і в підборі добутків, котрі склали три колективних

збірники.

У першому – «Димний слід» (1925) – надруковані вірші Б. Волкова, О. Грот, Н. Дудорової, О.

Ільїної і О. Масаїнова, розповідь М. Щербакова «Корінь життя», есе Ющенка про Пушкіна, стаття

професора Каліфорнійського університету А. Кауна про Леоніда Андрєєва, а також добутки менш

відомих авторів.

Другим колективним виданням став «Каліфорнійський альманах» (1934). Склад його авторів

почасти повторював «Димний слід».

Збірник «Біля Золотих Воріт» (1957) відразу замислили як підсумковий. Авторський склад був

ширший, ніж у попередніх, завдяки участі тих літераторів, які приїхали до Каліфорнії після Другої

світової війни – одні з Європи, інші – з Далекого Сходу.

У розділі поезії представлені дванадцять поетів першої й другої «хвиль» еміграції, чиї імена

ввійшли в історію літературного зарубіжжя: Е. Антонов, Р. Березов, А. Васильківська, Б. Волков, О. Грот, Н. Дудорова, О. Ільїна, єпископ Іоанн Сан-Франциський, В. Марков, Г. Струве, О.

Скопиченко й М. Моршен.