Блаватская Елена (fb2)




БЛАВАЦЬКА Олена Петрівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, теософка. Псевдонім – Радда-Бай. Автор терміну «теософія».

З родини військовослужбовця. Мати і сестра, Ган О. та Желіховська В., – письменниці;

двоюрідний брат, С. Вітте, – прем‘єр-міністр Російської імперії.

Народилася 12 (24) серпня 1831 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропет-

ровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Померла 8 травня 1891 р. в графстві Сурей (Великобританія). Похована на місцевому цвинтарі. За

іншою версією, її тіло спалили, а попіл зберігається в Великобританії, США та Індії.

Спеціальної освіти не мала, оскільки уже в 16 років вийшла заміж. Проте, завдяки самоосвіті,

вільно володіла англійською, французькою, італійською, німецькою, угорською мовами.

Разом з батьком – полковником кінної артилерії – поневірялася гарнізонами Малоросії. Вийшовши

заміж, мандрувати не перестала: впродовж 1851-1858 рр. відвідала Бірму, Великобританію, Гре-

цію, Єгипет, Індію, Канаду, Мексику, Німеччину, Сінгапур, США, Тибет, Туреччину, Францію,

Цейлон, Яву, Японію.

Друкувалася в журналах «Теософ», «Люципер».

Б. – засновниця теософського (вона також – автор назви) руху на планеті. Першою відкрила Захо-

ду східні релігійні вчення, включаючи поняття карми та реінкарнації, довела, що біля витоків усіх

релігій – спільна первісна релігійна філософія, опублікувала значну частину цього вчення, обґрун-

тувала важливість моралі та братства, незалежно від раси, касти, віросповідання, статі та кольору

шкіри.

Найвідоміші та найпоширеніші у світі наступні доробки Б.: «Розвінчання Ізіда» (1876), «Таємна

доктрина» (1888), «Бесіди з Блавацькою» (1889), «Голос тиші» (1889), «Ключ до теософії» (1889),

«Теософський словник» (1892). Останній доробок – посмертне видання, проте книга повністю від-

редагована автором.

Перекладала англійською.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – чи не весь політичний та мистецький бомонд того часу не

лише Російської імперії, а й багатьох країн світу.


***

ЧАС ЩЕ НЕ НАСТАВ,

з життєвого кредо О. Блавацької

Хіба ви не бачите того величезного зла, що приховане в гіпнотизмі? Гіпноз і навіювання –

величезні й небезпечні сили... жертва навіть і не здогадується, що зазнає їхнього впливу – її

позбавляють волі... Розповсюджувати вчення про всезагальне братство – то єдиний порятунок.

Настане день, коли нащадки зуміють зрозуміти мене краще.

ЗНИЩИТИ САМОГО СЕБЕ, з статті О. Блавацької «Чи є самогубство злочином?»

Я стверджую, що в деяких випадках самогубство не тільки виправдане, але й бажане з етичної

точки зору, і що результат такої самопожертви вочевидь не може бути поганим. Я наведу один

випадок.

Припустимо, хтось, кого я називатиму М., довго і глибоко роздумує над проклятими питаннями

про таємниці земного існування, його цілі і високі обов’язки людини. Для того, аби посприяти

своїм думкам, він звертається до філософських робіт, особливо до тих, які мають справу з

піднесеним ученням Будди. Врешті-решт він приходить до висновку, що Перша і Єдина мета

існування – це бути корисним нашим побратимам, що невдача в цьому є його власною

нікчемністю як розумної людської істоти, і що продовжуючи таке життя, він просто розсіює

енергію, яку має, і яку не в праві розтрачувати на дрібниці.

Він намагається бути корисним, проте зазнає в цьому повної невдачі. Що ж тоді є для нього

ліками?

М. просто кладе кінець існуванню, яке є даремним. Чи не є такий вчинок виправданим?

Може бути, М. сподівається одержати сприятливіші умови при наступному народженні, і тоді він

буде в більшій мірі здатний виконувати завдання Буття.

Проте я ще не закінчила. Я піду трохи далі і скажу, що М. не тільки непотрібний, але й, безумовно, шкідливий. До своєї нездатності робити добро він додає неспокійну вдачу, яка постійно штовхає

його на спроби робити добро. …Велика кількість людей виявилася утягнутою в результати його

помилкового завзяття, так що світ в цілому більше страждає від його існування, ніж від його

відсутності.

Отже, якщо після досягнення таких результатів М. намагається надати їм логічне завершення,

тобто, будучи морально зобов’язаним зменшити зло, до якого схильні розумні істоти на землі, він

повинен знищити самого себе, і, таким чином, зробити ту єдину добру справу, на яку він здатний;

чи є у такому разі, питаю я, якась етична провина, пов’язана з актом передчасної смерті?


ЧИ МОЖЕ ДВІЙНИК ВБИТИ, з оповідки О. Блавацької

Тим фатальним ранком 1867 року Східна Європа була вражена жахливою новиною. Михайло

Обренович, правлячого князя Сербії, його тітку, княгиню Катерину, або Катинку, та її дочку вбили

серед білого дня неподалік від Белграда, у власному саду, причому вбивцю чи вбивць встановити

не вдалося.

…За літньою дамою, яку я назву