Алексеенко Михаил (fb2)




АЛЕКСЄЄНКО Михайло Мартинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Юрист, громадський діяч. Фундатор ділового парламентаризму на теренах Російської імперії.

З купецької родини.

Народився 5 (17) жовтня 1847 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 18 лютого 1917 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Дніпропетровському міському цвинтарі (тут нині знаходиться стадіон).

Закінчив Катеринославську гімназію (1864), юридичний факультет Харківського університету

(1864-1868), стажувався в Австрії, Німеччині, Франції (1874-1876).

Працював викладачем (1868-1874; 1879-1886), деканом (1868-1890), ректором Харківського

університету (1890-1899), піклувальником Казанського (1899-1901), Харківського (1901-1905)

учбових округів.

Член ІII (1907-1912) і IV (1912-1917) Державної Думи від Катеринославської губернії. Належав до

фракції октябристів, а з 1914 – земців-октябристів. Проте з багатьох питань мав незалежну

позицію. Виступав з вимогою народного представництва, демократичних свобод, цивільної

рівності.

Як голова бюджетної комісії ІII Державної Думи відігравав значущу роль у парламентському й

державному житті Російської імперії. Зусиллями А. у м. Катеринослав було засноване землемірне

училище, збудовано залізничний міст через Дніпро, гірничому училищу надано статус інституту.

Кавалер орденів Св. Анни ІІ ступеня, Св. Станіслава І і ІІ ступенів, Св. Володимира ІІІ ступеня.

Почесний громадянин м. Катеринослав (1914).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Світ», «Російська думка», «Юридичний вісник»,

«Новий економіст».

Як вчений дебютував доробком «Державний кредит. Нарис зростання державного боргу в Англії і

Франції» (1872).

Потім настала черга книг: «Погляд на розвиток вчення про податок в економістів А. Сміта, Ж. Б.

Сея, Рікардо, Сісмонді й Д. С. Мілля» (1870), «Діюче законодавство про прямі податки» (1879).

Спеціалізувався з російських фінансового й державного прав, державного права європейських

країн. Автор низки робіт з питань фінансів і кредиту.

У Харківському університеті заснована премія імені заслуженого професора М. М. Алексєєнко

(1900).

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Гучков, П. Корф, М. Родзянко, М. Хом’яков, Д. Шипов

та ін.


***

БЕЗ ЗАЙВИХ ФАНТАЗІЙ

, з політичного кредо М. Алексєєнка

Ми не настільки багаті, щоб виконувати фантазії кожного міністра.


НАУКА ВПЛИВАЄ НА ПРАКТИКУ, з дисертації В. Базилевича «Історія економічних учень»

Необхідно підкреслити, що у працях вітчизняних економістів різні школи і напрями економічної

думки не відгороджувалися один від одного «китайською стіною». Навпаки, вони розглядалися

спільно і часто ставилося питання про поєднання їх окремих положень.

…Питання суспільних реформ і перебудови економічної науки стояли в центрі уваги професора

Харківського університету Михайла Мартиновича Алексєєнка. Вчений підкреслював специфіку

тогочасного перехідного періоду в суспільстві та економічній науці: «...відсутності порядку в

житті відповідав хаотичний стан науки, яка в свою чергу впливала на практику» . Вихід із цього

стану М. М. Алексєєнко вбачав у створенні нових теоретичних розробок, практичне втілення яких

забезпечувало б суспільно-економічний прогрес. Методологічним кредо відомого українського

вченого було таке положення: «будь-яка доктрина, всяка реформа, котра не має в основі

підвищення продуктивності, іншими словами скорочення затрат виробництва, дешевості,

якнайбільшого задоволення потреб, будь-яка така теорія повинна бути відкинута, тому що вона не

відповідає життєвим потребам» .

Такий загальний підхід потребував конкретизації. Вчений здійснив її на основі розвитку ідеї

державності, яку вважав базою суспільного життя. Держава, підкреслював М. М. Алексєєнко, є

могутньою у своїй діяльності, тому що її завдання – дати умови для безмежного розвитку людства, сприяти щастю людини, досягненню духовного та матеріального багатства. Якраз у цьому вчений

вбачав глибокий принцип державної діяльності– управління .

Одночасно М. М. Алексєєнко добре бачив і негативні сторони можливого надмірного втручання

держави в економічне життя. У зв’язку з цим учений застерігав, що держава, навіть дбаючи про

загальне благо, може знищити найцінніше – «самостійність підданих». На його думку, найкращою

гарантією уникнути цієї небезпеки є забезпечення самоуправління.

У своїх працях М. М. Алексєєнко поставив і розв’язав відповідно до назрілих потреб розвитку

вітчизняної економіки проблему про межі державної діяльності. Вчений констатував: «Шляхом

аналізу теперішнього становища суспільства економічна наука приходить до висновку, що

основний принцип приватного одиничного господарства – мінова конкуренція – не