Алексеенко Михаил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


АЛЕКСЄЄНКО Михайло Мартинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Юрист, громадський діяч. Фундатор ділового парламентаризму на теренах Російської імперії.

З купецької родини.

Народився 5 (17) жовтня 1847 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 18 лютого 1917 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Дніпропетровському міському цвинтарі (тут нині знаходиться стадіон).

Закінчив Катеринославську гімназію (1864), юридичний факультет Харківського університету

(1864-1868), стажувався в Австрії, Німеччині, Франції (1874-1876).

Працював викладачем (1868-1874; 1879-1886), деканом (1868-1890), ректором Харківського

університету (1890-1899), піклувальником Казанського (1899-1901), Харківського (1901-1905)

учбових округів.

Член ІII (1907-1912) і IV (1912-1917) Державної Думи від Катеринославської губернії. Належав до

фракції октябристів, а з 1914 – земців-октябристів. Проте з багатьох питань мав незалежну

позицію. Виступав з вимогою народного представництва, демократичних свобод, цивільної

рівності.

Як голова бюджетної комісії ІII Державної Думи відігравав значущу роль у парламентському й

державному житті Російської імперії. Зусиллями А. у м. Катеринослав було засноване землемірне

училище, збудовано залізничний міст через Дніпро, гірничому училищу надано статус інституту.

Кавалер орденів Св. Анни ІІ ступеня, Св. Станіслава І і ІІ ступенів, Св. Володимира ІІІ ступеня.

Почесний громадянин м. Катеринослав (1914).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Світ», «Російська думка», «Юридичний вісник»,

«Новий економіст».

Як вчений дебютував доробком «Державний кредит. Нарис зростання державного боргу в Англії і

Франції» (1872).

Потім настала черга книг: «Погляд на розвиток вчення про податок в економістів А. Сміта, Ж. Б.

Сея, Рікардо, Сісмонді й Д. С. Мілля» (1870), «Діюче законодавство про прямі податки» (1879).

Спеціалізувався з російських фінансового й державного прав, державного права європейських

країн. Автор низки робіт з питань фінансів і кредиту.

У Харківському університеті заснована премія імені заслуженого професора М. М. Алексєєнко

(1900).

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Гучков, П. Корф, М. Родзянко, М. Хом’яков, Д. Шипов

та ін.


***

БЕЗ ЗАЙВИХ ФАНТАЗІЙ

, з політичного кредо М. Алексєєнка

Ми не настільки багаті, щоб виконувати фантазії кожного міністра.


НАУКА ВПЛИВАЄ НА ПРАКТИКУ, з дисертації В. Базилевича «Історія економічних учень»

Необхідно підкреслити, що у працях вітчизняних економістів різні школи і напрями економічної

думки не відгороджувалися один від одного «китайською стіною». Навпаки, вони розглядалися

спільно і часто ставилося питання про поєднання їх окремих положень.

…Питання суспільних реформ і перебудови економічної науки стояли в центрі уваги професора

Харківського університету Михайла Мартиновича Алексєєнка. Вчений підкреслював специфіку

тогочасного перехідного періоду в суспільстві та економічній науці: «...відсутності порядку в

житті відповідав хаотичний стан науки, яка в свою чергу впливала на практику» . Вихід із цього

стану М. М. Алексєєнко вбачав у створенні нових теоретичних розробок, практичне втілення яких

забезпечувало б суспільно-економічний прогрес. Методологічним кредо відомого українського

вченого було таке положення: «будь-яка доктрина, всяка реформа, котра не має в основі

підвищення продуктивності, іншими словами скорочення затрат виробництва, дешевості,

якнайбільшого задоволення потреб, будь-яка така теорія повинна бути відкинута, тому що вона не

відповідає життєвим потребам» .

Такий загальний підхід потребував конкретизації. Вчений здійснив її на основі розвитку ідеї

державності, яку вважав базою суспільного життя. Держава, підкреслював М. М. Алексєєнко, є

могутньою у своїй діяльності, тому що її завдання – дати умови для безмежного розвитку людства, сприяти щастю людини, досягненню духовного та матеріального багатства. Якраз у цьому вчений

вбачав глибокий принцип державної діяльності– управління .

Одночасно М. М. Алексєєнко добре бачив і негативні сторони можливого надмірного втручання

держави в економічне життя. У зв’язку з цим учений застерігав, що держава, навіть дбаючи про

загальне благо, може знищити найцінніше – «самостійність підданих». На його думку, найкращою

гарантією уникнути цієї небезпеки є забезпечення самоуправління.

У своїх працях М. М. Алексєєнко поставив і розв’язав відповідно до назрілих потреб розвитку

вітчизняної економіки проблему про межі державної діяльності. Вчений констатував: «Шляхом

аналізу теперішнього становища суспільства економічна наука приходить до висновку, що

основний принцип приватного одиничного господарства – мінова конкуренція – не може

задовольнити всіх наявних потреб членів суспільства».

Вчений розкрив різні причини цього. Є продукти і послуги, які задовольняють певні потреби всіх

людей разом (при цьому важко визначити, яку частину цих благ споживає кожна людина зокрема).

Інші потреби для свого задоволення вимагають виключно монопольного виробництва. Є продукти

і послуги, виробництво яких або неприбуткове, або безумовно не під силу приватним особам, але

які необхідні для всього суспільства. Як підкреслював М. М. Алексєєнко, такі продукти і послуги

мають бути результатом діяльності особливого господарського організму» – держави. Вона може

зробити це шляхом або зближення приватних дій окремих осіб, або власною діяльністю. Разом з

тим, М. М. Алексєєнко робив наголос і на необхідності та важливості принципів забезпечення

особистого інтересу, свободи підприємництва, конкуренції і кооперації. Він виходив з того, що

«душа господарності – дешевизна, в ім’я її з’являється державне господарство, яке лише настільки

і може бути виправдане, наскільки його функції не можуть таким же господарським чином

виконуватися одиничними господарствами». Якщо певна державна функція буде виконана більш

дешево приватними підприємцями, або кооператорами, то вона «повинна бути викреслена із

обов’язків держави в ім’я дешевизни».

…Отже, є всі підстави стверджувати, що вже наприкінці XIX – початку XX ст. українська

економічна наука успішно подолала кризу класичної політичної економії як панівної економічної

школи до 70-х pp. XIX ст. і впевнено вступила на шлях розвитку, яким пішла економічна наука

Заходу.


РОДОНАЧАЛЬНИК, з розвідки О. Альошкіна «Професор не любив крайнощів»

Ректор М. М. Алексєєнко прагнув зберегти університетську автономію. Розширив матеріальну

базу: створив нові поліклініки, бібліотеку, обсерваторію. Домігся поновлення «Записок

Імператорського Харківського університету».

…У Державній Думі третього й четвертого скликань він був членом фінансової комісії, комісії зі

справ російських університетів, головою бюджетної комісії. Мав репутацію найбільшого фахівця з

бюджетних питань, вніс значний вклад у визначення й зміцнення бюджетних прав Думи.

Михайло Мартинович маючи великий авторитет, зумів перетворити бюджетну комісію на одну з

найважливіших у Думі. Він вважався одним з родоначальників так званого ділового

парламентаризму, метою якого була конструктивна участь у вирішенні державних питань і

утримання від крайнощів партійно-політичної боротьби.

M. M. Алексєєнко був одним із творців журналу «Новий економіст», автором багатьох статей з

економічних проблем Росії.


ПРО ТАЄМНІ ВИТРАТИ, з протоколу допиту А. Шингарьова Надзвичайною слідчою комісією

Тимчасового уряду від 21 серпня 1917 р.

Голова. Чи ви не пригадаєте щось про законний титул суми близько 3,5 мільйонів рублів, яка

асигнувалася незмінно за кошторисом міністерства внутрішніх справ на витрати, які не підлягають

розголошенню?

Шингарьов. Це стосувалося так званих «таємних витрат». Ми в III Думі домоглися, щоб титули

«таємних витрат» були хоч якось відомими, і встановився такий порядок, що ці легальні титули

(тобто, закони, на яких були засновані ці таємні витрати), показувалися голові бюджетної комісії

Алексєєнкові, він їх дивився, потім вони загорталися в синій папір і відносилися.

Ми знали, що це таємні витрати на охорону і поліцейські витрати.


МІНІСТРОМ ФІНАНСІВ СТАТИ НЕ ВСТИГ, з нарису О. Макаркіна «Історія одного

невезіння: консервативні ліберали на початку XX століття»

Безумовно, Гучков – найяскравіша фігура серед октябристів. Проте й серед його соратників по

партії й думській фракції були примітні політики, які прагнули бути конструктивними

законотворчими, а не розглядали думську трибуну як місце для політичної агітації. Серед них –

професор Михайло Мартинович Алексєєнко, котрий протягом десятиліття (1907-1917) незмінно

очолював бюджетну комісію. Його з повним правом можна назвати попередником нинішніх

депутатів-«бюджетників», які успішно взаємодіяли з урядом у всіх складах сучасної російської

Думи, включаючи й найбільш політично заангажований (1995-1999).

Алексєєнко більшу частину життя провів у Харкові, де служив професором фінансового права, а

потім – ректором місцевого університету. Потім був піклувальником навчальних округів у Казані

й тому ж таки Харкові. Незважаючи на наукову кар’єру, він зміг налагодити цілком поважні

відносини з чиновниками мінфіну, які недолюблювали «теоретиків».

Алексєєнко помер в дні Лютневої революції 1917 р. Йому пощастило не застати крах російського

парламентаризму – слабкого, але все-таки такого, що відбувся.

Примітний факт: коли, в основному, з депутатів формувався Тимчасовий уряд, то довго не

вдавалося знайти компетентного кандидата на пост міністра фінансів, бо головний думський

експерт з бюджетних питань був уже в могилі. В результаті довелося призначити дилетанта

Терещенка, відомого хіба що більшим багатством і двома хобі: балетом і участю в

антимонархічних змовах.


ЙОГО КАНДИДАТУРУ ЗЕМЛЯКИ ОБГОВОРЮВАЛИ ПЕРШОЮ, з дослідження В.

Лазебника «Почесні громадяни Дніпропетровська»

Безумовно, займаючи високі пости в державі, земляки допомагали місту вирішувати складні й

серйозні питання розвитку. І Алексєєнко, і Родзянко, і Урусов сприяли вирішенню питання про

необхідність будівництва залізниці Мерефа – Херсон, що мало величезне економічне значення, а

також побудові другого залізничного мосту через р. Дніпро з пристосуваннями для кінного й

пішого руху. Завдяки їм сприятливо розв’язалася проблема обміну землі з тюремним відомством і

переносу в’язниці й арештантських рот за межі міста.

Крім загальних заслуг, кожний з них мав і особисті. Першою обговорювалася кандидатура М. М.

Алексєєнко.

… Імена почесних громадян міста заносилися на мармурову дошку, яка висіла на стіні залу

засідань міської думи. Восени 1917 р. фракція більшовиків т. зв. «соціалістичної думи» зажадала

скасувати постанови про обрання пойменованих на дошці осіб почесними громадянами міста, а

дошку зняти й передати до музею.

28 вересня дума обговорювала це питання на своєму засіданні. Від імені фракції більшовиків

виступили п. Ройзман, Гопнер, Хавський, які зажадали від присутніх «виставити до ганебного

стовпа» всіх почесних громадян міста, а дошку зняти, тому що перераховані на ній імена

«ображають» працюючих у думському залі депутатів-гласних.

Із заявою більшовиків не погодився міський голова В. І. Осипов.

– Для мене, – сказав він, – ця дошка є цілою епохою, на якій написана історія міського

самоврядування. І яку б Ви постанову не внесли, Ви ніколи цієї епохи з історії не викреслите.

Добродії, не замайте епоху, залишіть висіти цю дошку, вона нікому не заважає.

Пропозицію поставили на голосування. З 66 чоловік, які знаходилися в залі, у голосуванні взяли

участь 46 (23 – «за», 6 – «проти», 17 – «утрималися»). Пропозиція була прийнята.

Дошку зі стіни зняли, десь у вихорі революції й громадянської війни вона загубилася. Знайти її

сліди у фонді музею не вдалося.

Зате збереглася пам’ять про тих, чиї імена були на ній викарбувані. Всі вони й сьогодні

залишаються першими почесними громадянами нашого міста.

А у фонді наукової бібліотеки Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницкого

зберігаються унікальні книги з автографами М. Алексєєнка.