гаряче запевнив я.
– Звичайно, брате мій, ми старанно візьмемося за роботу, – невесело усміхнувся Фелінський, і
зітхнув.
Я зрозумів. Він, так само, як і я, передчував, що амністія обійде його стороною.
ПРИКЛАДОМ БУЛА МАТИ, з кореспонденції Г. Крючкової «Засланці – першовідкривачі
Півночі»
«Микола Павлович щиро радів тому, що задавив гідру революції не лише в Польщі, а й у всій
Європі ...і люди в зірках і позолочених мундирах так вихваляли його за це, що він щиро вірив, що
він велика людина».
Цими словами закінчується оповідання Льва Товстого «За що?» Емоційним підживленням в такій
критиці царя для Толстого стали щоденники Єви Фелінської– білоруської революціонерки,
учасниці повстання 1830 року (вони й склали основу оповідання). Її самовідданість, демократизм і
патріотизм захопили не тільки Толстого. «Енциклопедичний словник» Брокгауза і Ефрона назвав
Фелінську однієї з найвидатніших російських жінок XIX століття.
У середині 1830-х вона організувала й очолила перше в світі Жіноче товариство– філіал таємної
організації «Співдружність» Шимона Конарського. У 1838-му її заарештували і заслали до м.
Березов пустельної Тобольської губернії. Тут Фелінська почала вести щоденник, який пізніше
стане першим етнографічним джерелом про звичаї північних народів: хантів, мансі, ненців. Нині її
«північні» спогади перекладені англійською, французькою, данською мовами.
СВЯТИЙ… СКЛАД, з повідомлення прес-служби Російської асоціації реставраторів «Відкриття
головного нефа храму св. Катерини в Санкт-Петербурзі»
Відбулася офіційна церемонія відкриття головного нефа храму після багаторічного ремонту,
значну допомогу в якому надало міністерство культури Російської Федерації і міністерство
культури та національної спадщини Республіки Польща.
Собор святої Катерини– один з перших храмів в місті на Неві. ...Він нерозривно пов’язаний з
багатьма подіями історичного і культурного життя Санкт-Петербурга, Росії і Європи. У 1798 році
тут за указом Павла I поховали останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського.
У 1813 році зі всіма військовими почестями в крипті храму упокоївся французький генерал Жан-
Віктор Моро. У 1858 році в церкві відспівали Огюста Монферрана – знаменитого архітектора,
творця Ісаакіївського собору.
Під час візитів до Петербургу церкву відвідували багато європейських знаменитостей: Оноре де
Бальзак, Теофіл Готьє, Олександр Дюма, Ференц Ліст, Мікалоюс Чюрнеліс. Прихожанами храму
були відомі російські особи: княгиня Зінаїда Волконська, князь Іван Гагарін, декабрист Михайло
Лунін, мислитель Петро Чаадаєв. У церкві трудилися подвижники католицької церкви–
блаженний Зигмунт Щенсни Фелінський і свята Урсула Лєдуховська.
...15 серпня 1938 р. служби припинилися, і через три роки будівлю передали під склад Публічної
бібліотеки.
