років присвятив душпастирській праці серед простих людей у Дзвінячці, тихому, мальовничому
селі, розташованому неподалік від Окопів Святої Трійці й Хотиня, у володіннях графині Олени
Козєбродзької.
За життя не завжди дооцінюваний, безупинно піддавався критиці, навіть осудженню, але завжди
був вірним Церкві та народу. «Патріоти викреслили зі свого списку одного з великих синів
Вітчизни. Необачно, розпаленими серцями, була заподіяна кривда людині, котра більше від них
відчувала, далі дивилася, міцніше любила, довше страждала. А коли, черпаючи сили з цієї любові
до Бога і Вітчизни, взяв на себе обов’язок оборони пригноблених і заступився за них найбільш
гідним чином, відносно своїх поглядів, традицій, виховання, переконань, мусив скінчити життя за
християнським принципом: Добрий пастир віддав свою душу за своїх овець... Нещодавні критики
католицького архієпископа, схилили чола перед своїм пастирем» .
Отже, «коли входиш у поріг катедри, ступай із пошаною, бо йдеш слідами жертовної крові
поляків, і повертайся до праці готовим наслідувати найкращих синів Польщі» .
Архієпископ Зигмунт Фелінський увійшов у історію, як взірець людини із непохитним сумлінням і
героїчними чеснотами.
ДИВИЛИСЯ ЯК НА КОЛАБОРАЦІОНІСТА, з «Словника святих» Я. Кротова
На Фелінського багато поляків дивилися як на колабораціоніста: адже його життя протікало в
основному в Росії, причому без великих ускладнень. Влада нишком підтримували цю ілюзію.
Полякам, аби ненавидіти «ставленика Москви» було досить того, що Фелінський закликав не
співати патріотичних гімнів. Архієпископ же намагався відновити нормальний порядок
церковного життя, клопотав про звільнення арештованих священиків, заявив протест проти
повішення духівника повсталих о. Агріпіна Конарського, а 15 березня 1863 р. надіслав
імператорові листа із закликом покласти край насильству над поляками. Лист потрапив до
французької газети, в результаті чого Фелінського заслали на двадцять років, які він провів майже
в повній ізоляції.
Рим домігся звільнення Фелінського, але повернутися до Варшави тому не дали.
ВІРЯНИ ПРИХОДИЛИ ЗДАЛЕКУ, з статті «Архіпастир-подвижник» на інтернет-порталі
«Католики в Росії»
У 1870 р. Фелінський через фінансові утруднення – йому без пояснення причин припинили
виплату пенсії – покинув займаний будинок (у Ярославлі – авт.), який був, за його свідченням, досить просторим, продав всі меблі і на околиці міста за 10 руб. на місяць зняв менше
помешкання. Там же обладнав нову каплицю.
За свідченням друзів, пастир не тільки здійснював месу, але й сповідав, відвідував хворих, учив
дітей катехізису. Нерідко до нього за благословенням приходили здалеку, і він широко відчиняв
двері свого будинку.
Щонеділі архієпископ запрошував до себе на чай всіх прихожан. На Великдень громада за
сумісною трапезою разговлялася освяченою їжею. На іменини і в роковини висвячування
архієпископа вся парафія збиралася до нього на святкову вечерю.
ВІЗЬМЕМОСЯ ЗА РОБОТУ, зі спогадів Ш. Токаржевського «Без паспорта»
Коли в Ярославлі я запитав на приплаві у візника, чи знає він, де мешкає архієпископ Фелінський, він подивився на мене із здивуванням.
– Ще б я не знав, де живе «польський єпископ», – відповів, знявши шапку, – навіть маленькі діти
тут знають його адресу.
...Міські чиновники, світські і духовні, заздрили такій його етичній перевазі. Злісні викази
надходили до властей один за іншим. Лише коли виявилось, що в діяльності архієпископа немає
ніякої політичної підоснови, і що вона суто добродійна, його залишили в спокої.
Коли слуга подала архієпископові картку, на якій я написав своє ім’я, той зараз же вибіг назустріч
з розпростертими обіймами.
Під час довірчої бесіди, першої після стількох років розставання, із закутків наших сердець
спливали спогади всяких обставин, учасниками яких були ми обидва, – спливали і спліталися у
вінок з світлих, ясних і сяючих перлин, але й чорних, каламутних і злобних намистинок.
...А потім архіпастир сказав:
– Якщо вже ви вирішили пробратися на батьківщину без паспорта, – будьте готові до того, брате
мій, що знайдете там безліч нових могил. А ті стежки, якими ми з вами ходили, як я чув, давно
заросли травою, а ще гірше... багато які з них заполонили бур’яни.
– Повернувшись, дасть Господь Бог, станемо бур’яни викорінювати, дорогий архіпастирю!
