Фелинский Зигмунт (fb2)


Настройки текста:





ФЕЛІНСЬКИЙ Зигмунт Щенсни


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Священик, мемуарист. Зарахований до лику блаженних Папою Іоанном Павлом II (2002).

З шляхтянської родини. Мати, Фелінська Є., – письменниця, революціонерка (на Волині

функціонує Товариство польської культури, яке носить її ім’я); дядько, Фелінський А., – поет, драматург, перекладач, теоретик літератури.

Народився 1 листопада 1822 р. в с. Воютині Луцького повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Луцький район Волинської області України).

Помер 17 вересня 1895 р. в м. Кракові (Польща). Похований у родинному крипті в с. Дзвінячка

Волинської губернії. Прах перенесено до базиліки Святого Івана Хрестителя у Варшаві (1920).

Закінчив математичний факультет Московського університету, Житомирську і Петербурзьку

духовні семінарії.

Був священиком Петербурзького костелу св. Катерини (1855-1857), викладачем Петербурзької

духовної академії (1857-1862), Варшавським архієпископом (1862-1863), капеланом церкви

маєтку графа Кешицького в с. Дзвінячка на Волині (1883-1895).

Засновник Конгрегації францисканок «Родина Марії», черниці якої присвячують себе вихованню

дітей, піклуванням про хворих та старих (1857).

За підтримку польського Січневого повстання 1863 року засланий до Ярославля на 20 років з

подальшою забороною повертатися до своєї єпархії (1865).

Наш земляк – автор «Мемуарів 1822-83 рр.» (1897).

Що стосується особистого життя, то наш земляк дуже рано втратив батька (1833), а невдовзі

залишився і без матері, яку заслали до Сибіру 1838).

День пам’яті – 17 вересня.

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – Ю. Словацький, А. Міцкевич, Ш. Токаржевський, К.

Уєйський та ін.


***

ЗАВЖДИ ЗАЛИШАТИСЯ В ПРАВДІ

, з життєвого кредо З. Фелінського

Не мав жодної претензії щодо того, щоб стати державним діячем; єдиною моєю амбіцією було

завжди залишатися в правді, морально бути мов прозорий діамант, а можливо – і чистим як

брильянт. Не кажу, що мені це вдалося при великих особистих злиднях, але таким був мій ідеал, моя мрія, а в практичному застосуванні цього принципу можу лише запевнити, що ніколи не грав

комедії, і нічого не вчинив із-за розрахунку, а завжди йшов за тим, що рахував правдою або

обов’язком.

МОЛИЛИСЯ... З ДОЗВОЛУ ГУБЕРНАТОРА, зі спогадів З. Фелінського

Католицька діаспора (в Ярославлі – авт.), котра нараховує декілька сотень осіб різного становища, з яких лише декілька десятків мали вищу освіту, прийняла мене з великою симпатією, радіючи, що

більш не буде позбавлена духовної утіхи.

...Я обладнав будинкову каплицю, досить простору, таку, що вміщала нечисленних прихожан,

проте губернатор заявив, що відвідувати її зможуть лише ті, кому він особисто дозволить. Про

отримання ж дозволу кожен мав клопотатися самостійно.


МЕТЕОР, з статті з приводу перенесення архієпископського праху до Варшави в «Газеті

Варшавській» за 12 квітня 1921 р.

Ця людина була великого серця і сильного характеру. Мов метеор із найчистішим блиском, він

пролетів на трагічному фоні політичного життя Польщі 1862-1863 рр., будучи архієпископом

митрополитом варшавським і членом Ради Стану.

Одразу прийнятий із недовірою, багатьма не зрозумілий і напоєний жовчю ...опинився в пустці

двадцятирічного вигнання над берегами Волги, щоб тихо, але активно і плідно жити пізніше в

запущеному кутку Галичини. Нинішньому поколінню майже чужий, забутий – стає уособленням

короткотривалості людської пам’яті .


ЛЮДИНА НЕПОХИТНОГО СУМЛІННЯ, з розвідки А. Михайлини «Слуга Божий

Архієпископ Зигмунт-Щенсни Фелінський. Син Волинської Землі»

Архієпископ Зиґмунт-Щенсни Фелінський може бути в наш час взірцем справжнього розуміння

Божих і людських справ. Цей Слуга Божий безсумнівно заслуговує на більшу пам’ять або

повторне відкриття. Його моральна постава, а також постійне духовне вдосконалення у важких, не

раз драматичних умовах виразно підтверджують постійно існуючу потребу освячення життя через

властиве розуміння і вирішення завдань, які Бог визначив людині.

Справедливість вимагає того, щоб освіжити пам’ять про нього, як про людину, люблячу Бога і

Вітчизну, здібну до цілковитої жертви.

Архієпископ Зигмунт-Щенсни Фелінський, повернувшись із вигнання з Ярославля над Волгою,

оселився в Галичині, тому що до Варшави йому не дозволили повернутися. Двадцять останніх

років присвятив душпастирській праці серед простих людей у Дзвінячці, тихому, мальовничому

селі, розташованому неподалік від Окопів Святої Трійці й Хотиня, у володіннях графині Олени

Козєбродзької.

За життя не завжди дооцінюваний, безупинно піддавався критиці, навіть осудженню, але завжди

був вірним Церкві та народу. «Патріоти викреслили зі свого списку одного з великих синів

Вітчизни. Необачно, розпаленими серцями, була заподіяна кривда людині, котра більше від