Фелинский Зигмунт (fb2)


Настройки текста:



ФЕЛІНСЬКИЙ Зигмунт Щенсни


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Священик, мемуарист. Зарахований до лику блаженних Папою Іоанном Павлом II (2002).

З шляхтянської родини. Мати, Фелінська Є., – письменниця, революціонерка (на Волині

функціонує Товариство польської культури, яке носить її ім’я); дядько, Фелінський А., – поет, драматург, перекладач, теоретик літератури.

Народився 1 листопада 1822 р. в с. Воютині Луцького повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Луцький район Волинської області України).

Помер 17 вересня 1895 р. в м. Кракові (Польща). Похований у родинному крипті в с. Дзвінячка

Волинської губернії. Прах перенесено до базиліки Святого Івана Хрестителя у Варшаві (1920).

Закінчив математичний факультет Московського університету, Житомирську і Петербурзьку

духовні семінарії.

Був священиком Петербурзького костелу св. Катерини (1855-1857), викладачем Петербурзької

духовної академії (1857-1862), Варшавським архієпископом (1862-1863), капеланом церкви

маєтку графа Кешицького в с. Дзвінячка на Волині (1883-1895).

Засновник Конгрегації францисканок «Родина Марії», черниці якої присвячують себе вихованню

дітей, піклуванням про хворих та старих (1857).

За підтримку польського Січневого повстання 1863 року засланий до Ярославля на 20 років з

подальшою забороною повертатися до своєї єпархії (1865).

Наш земляк – автор «Мемуарів 1822-83 рр.» (1897).

Що стосується особистого життя, то наш земляк дуже рано втратив батька (1833), а невдовзі

залишився і без матері, яку заслали до Сибіру 1838).

День пам’яті – 17 вересня.

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – Ю. Словацький, А. Міцкевич, Ш. Токаржевський, К.

Уєйський та ін.


***

ЗАВЖДИ ЗАЛИШАТИСЯ В ПРАВДІ

, з життєвого кредо З. Фелінського

Не мав жодної претензії щодо того, щоб стати державним діячем; єдиною моєю амбіцією було

завжди залишатися в правді, морально бути мов прозорий діамант, а можливо – і чистим як

брильянт. Не кажу, що мені це вдалося при великих особистих злиднях, але таким був мій ідеал, моя мрія, а в практичному застосуванні цього принципу можу лише запевнити, що ніколи не грав

комедії, і нічого не вчинив із-за розрахунку, а завжди йшов за тим, що рахував правдою або

обов’язком.

МОЛИЛИСЯ... З ДОЗВОЛУ ГУБЕРНАТОРА, зі спогадів З. Фелінського

Католицька діаспора (в Ярославлі – авт.), котра нараховує декілька сотень осіб різного становища, з яких лише декілька десятків мали вищу освіту, прийняла мене з великою симпатією, радіючи, що

більш не буде позбавлена духовної утіхи.

...Я обладнав будинкову каплицю, досить простору, таку, що вміщала нечисленних прихожан,

проте губернатор заявив, що відвідувати її зможуть лише ті, кому він особисто дозволить. Про

отримання ж дозволу кожен мав клопотатися самостійно.


МЕТЕОР, з статті з приводу перенесення архієпископського праху до Варшави в «Газеті

Варшавській» за 12 квітня 1921 р.

Ця людина була великого серця і сильного характеру. Мов метеор із найчистішим блиском, він

пролетів на трагічному фоні політичного життя Польщі 1862-1863 рр., будучи архієпископом

митрополитом варшавським і членом Ради Стану.

Одразу прийнятий із недовірою, багатьма не зрозумілий і напоєний жовчю ...опинився в пустці

двадцятирічного вигнання над берегами Волги, щоб тихо, але активно і плідно жити пізніше в

запущеному кутку Галичини. Нинішньому поколінню майже чужий, забутий – стає уособленням

короткотривалості людської пам’яті .


ЛЮДИНА НЕПОХИТНОГО СУМЛІННЯ, з розвідки А. Михайлини «Слуга Божий

Архієпископ Зигмунт-Щенсни Фелінський. Син Волинської Землі»

Архієпископ Зиґмунт-Щенсни Фелінський може бути в наш час взірцем справжнього розуміння

Божих і людських справ. Цей Слуга Божий безсумнівно заслуговує на більшу пам’ять або

повторне відкриття. Його моральна постава, а також постійне духовне вдосконалення у важких, не

раз драматичних умовах виразно підтверджують постійно існуючу потребу освячення життя через

властиве розуміння і вирішення завдань, які Бог визначив людині.

Справедливість вимагає того, щоб освіжити пам’ять про нього, як про людину, люблячу Бога і

Вітчизну, здібну до цілковитої жертви.

Архієпископ Зигмунт-Щенсни Фелінський, повернувшись із вигнання з Ярославля над Волгою,

оселився в Галичині, тому що до Варшави йому не дозволили повернутися. Двадцять останніх

років присвятив душпастирській праці серед простих людей у Дзвінячці, тихому, мальовничому

селі, розташованому неподалік від Окопів Святої Трійці й Хотиня, у володіннях графині Олени

Козєбродзької.

За життя не завжди дооцінюваний, безупинно піддавався критиці, навіть осудженню, але завжди

був вірним Церкві та народу. «Патріоти викреслили зі свого списку одного з великих синів

Вітчизни. Необачно, розпаленими серцями, була заподіяна кривда людині, котра більше від них

відчувала, далі дивилася, міцніше любила, довше страждала. А коли, черпаючи сили з цієї любові

до Бога і Вітчизни, взяв на себе обов’язок оборони пригноблених і заступився за них найбільш

гідним чином, відносно своїх поглядів, традицій, виховання, переконань, мусив скінчити життя за

християнським принципом: Добрий пастир віддав свою душу за своїх овець... Нещодавні критики

католицького архієпископа, схилили чола перед своїм пастирем» .

Отже, «коли входиш у поріг катедри, ступай із пошаною, бо йдеш слідами жертовної крові

поляків, і повертайся до праці готовим наслідувати найкращих синів Польщі» .

Архієпископ Зигмунт Фелінський увійшов у історію, як взірець людини із непохитним сумлінням і

героїчними чеснотами.


ДИВИЛИСЯ ЯК НА КОЛАБОРАЦІОНІСТА, з «Словника святих» Я. Кротова

На Фелінського багато поляків дивилися як на колабораціоніста: адже його життя протікало в

основному в Росії, причому без великих ускладнень. Влада нишком підтримували цю ілюзію.

Полякам, аби ненавидіти «ставленика Москви» було досить того, що Фелінський закликав не

співати патріотичних гімнів. Архієпископ же намагався відновити нормальний порядок

церковного життя, клопотав про звільнення арештованих священиків, заявив протест проти

повішення духівника повсталих о. Агріпіна Конарського, а 15 березня 1863 р. надіслав

імператорові листа із закликом покласти край насильству над поляками. Лист потрапив до

французької газети, в результаті чого Фелінського заслали на двадцять років, які він провів майже

в повній ізоляції.

Рим домігся звільнення Фелінського, але повернутися до Варшави тому не дали.


ВІРЯНИ ПРИХОДИЛИ ЗДАЛЕКУ, з статті «Архіпастир-подвижник» на інтернет-порталі

«Католики в Росії»

У 1870 р. Фелінський через фінансові утруднення – йому без пояснення причин припинили

виплату пенсії – покинув займаний будинок (у Ярославлі – авт.), який був, за його свідченням, досить просторим, продав всі меблі і на околиці міста за 10 руб. на місяць зняв менше

помешкання. Там же обладнав нову каплицю.

За свідченням друзів, пастир не тільки здійснював месу, але й сповідав, відвідував хворих, учив

дітей катехізису. Нерідко до нього за благословенням приходили здалеку, і він широко відчиняв

двері свого будинку.

Щонеділі архієпископ запрошував до себе на чай всіх прихожан. На Великдень громада за

сумісною трапезою разговлялася освяченою їжею. На іменини і в роковини висвячування

архієпископа вся парафія збиралася до нього на святкову вечерю.


ВІЗЬМЕМОСЯ ЗА РОБОТУ, зі спогадів Ш. Токаржевського «Без паспорта»

Коли в Ярославлі я запитав на приплаві у візника, чи знає він, де мешкає архієпископ Фелінський, він подивився на мене із здивуванням.

– Ще б я не знав, де живе «польський єпископ», – відповів, знявши шапку, – навіть маленькі діти

тут знають його адресу.

...Міські чиновники, світські і духовні, заздрили такій його етичній перевазі. Злісні викази

надходили до властей один за іншим. Лише коли виявилось, що в діяльності архієпископа немає

ніякої політичної підоснови, і що вона суто добродійна, його залишили в спокої.

Коли слуга подала архієпископові картку, на якій я написав своє ім’я, той зараз же вибіг назустріч

з розпростертими обіймами.

Під час довірчої бесіди, першої після стількох років розставання, із закутків наших сердець

спливали спогади всяких обставин, учасниками яких були ми обидва, – спливали і спліталися у

вінок з світлих, ясних і сяючих перлин, але й чорних, каламутних і злобних намистинок.

...А потім архіпастир сказав:

– Якщо вже ви вирішили пробратися на батьківщину без паспорта, – будьте готові до того, брате

мій, що знайдете там безліч нових могил. А ті стежки, якими ми з вами ходили, як я чув, давно

заросли травою, а ще гірше... багато які з них заполонили бур’яни.

– Повернувшись, дасть Господь Бог, станемо бур’яни викорінювати, дорогий архіпастирю! –

гаряче запевнив я.

– Звичайно, брате мій, ми старанно візьмемося за роботу, – невесело усміхнувся Фелінський, і

зітхнув.

Я зрозумів. Він, так само, як і я, передчував, що амністія обійде його стороною.


ПРИКЛАДОМ БУЛА МАТИ, з кореспонденції Г. Крючкової «Засланці – першовідкривачі

Півночі»

«Микола Павлович щиро радів тому, що задавив гідру революції не лише в Польщі, а й у всій

Європі ...і люди в зірках і позолочених мундирах так вихваляли його за це, що він щиро вірив, що

він велика людина».

Цими словами закінчується оповідання Льва Товстого «За що?» Емоційним підживленням в такій

критиці царя для Толстого стали щоденники Єви Фелінської– білоруської революціонерки,

учасниці повстання 1830 року (вони й склали основу оповідання). Її самовідданість, демократизм і

патріотизм захопили не тільки Толстого. «Енциклопедичний словник» Брокгауза і Ефрона назвав

Фелінську однієї з найвидатніших російських жінок XIX століття.

У середині 1830-х вона організувала й очолила перше в світі Жіноче товариство– філіал таємної

організації «Співдружність» Шимона Конарського. У 1838-му її заарештували і заслали до м.

Березов пустельної Тобольської губернії. Тут Фелінська почала вести щоденник, який пізніше

стане першим етнографічним джерелом про звичаї північних народів: хантів, мансі, ненців. Нині її

«північні» спогади перекладені англійською, французькою, данською мовами.


СВЯТИЙ… СКЛАД, з повідомлення прес-служби Російської асоціації реставраторів «Відкриття

головного нефа храму св. Катерини в Санкт-Петербурзі»

Відбулася офіційна церемонія відкриття головного нефа храму після багаторічного ремонту,

значну допомогу в якому надало міністерство культури Російської Федерації і міністерство

культури та національної спадщини Республіки Польща.

Собор святої Катерини– один з перших храмів в місті на Неві. ...Він нерозривно пов’язаний з

багатьма подіями історичного і культурного життя Санкт-Петербурга, Росії і Європи. У 1798 році

тут за указом Павла I поховали останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського.

У 1813 році зі всіма військовими почестями в крипті храму упокоївся французький генерал Жан-

Віктор Моро. У 1858 році в церкві відспівали Огюста Монферрана – знаменитого архітектора,

творця Ісаакіївського собору.

Під час візитів до Петербургу церкву відвідували багато європейських знаменитостей: Оноре де

Бальзак, Теофіл Готьє, Олександр Дюма, Ференц Ліст, Мікалоюс Чюрнеліс. Прихожанами храму

були відомі російські особи: княгиня Зінаїда Волконська, князь Іван Гагарін, декабрист Михайло

Лунін, мислитель Петро Чаадаєв. У церкві трудилися подвижники католицької церкви–

блаженний Зигмунт Щенсни Фелінський і свята Урсула Лєдуховська.

...15 серпня 1938 р. служби припинилися, і через три роки будівлю передали під склад Публічної

бібліотеки.