У ростовському видавництві «Нова книга» побачила світ праця «Творіння московських і
петербурзьких архітекторів в Ростове-на-Доні (друга половина ХIХ – початок ХХ століть)». Автор
Любов Волошинова збирала матеріал з вказаної теми понад двадцяти років.
...Візьмемо, наприклад, автора проекту Ростовської контори Держбанку М. М. Перетятковича: 99,99% жителів донської столиці, включаючи багатьох членів Союзу архітекторів Росії, і не
здогадаються, як розшифровуються ініціали колеги, який вирішив в один з найнапруженіших
періодів своєї діяльності взятися за вирішення містобудівного завдання в охопленому
«будівельною лихоманкою» місті на Дону. Звали ж цього петербуржця Мар’ян Мар’янович. Не
дарма доводиться підкреслювати його місце постійного мешкання, бо вирішення зовнішнього
вигляду монументальної будівлі явно навіяне образами російського класицизму.
...Окидаючи поглядом минуле, починаєш гордитися й інакше думаєш про предків. Які творіння
вони створювали! Адже недаремно вважається, що однією з причин краху колись могутнього
СРСР стало те, що почало руйнуватися побудоване ще за «проклятого царизму».
ВИКОРИСТАВ МОДНІ ЗАЛІЗОБЕТОН І ГРАНІТ, з замітки «Костьол Лурдської Божої
Матері» в «Енциклопедії Петербурга»
Храм будувався для французької католицької громади, яка до Жовтневої революції налічувала
близько 4 тисяч чоловік (його також називають Костьолом французького посольства).
Первинний проект в романському стилі, виконаний Леонтієм Бенуа, був скоректований відповідно
до плану Мар’яна Перетятковича, котрий використав модні залізобетонні перекриття і фінський
граніт, надлишки якого після будівництва Троїцького мосту були пожертвувані церкві фірмою
«Батіньоль».
У радянські часи костьол продовжував працювати, залишаючись єдиним католицьким храмом
Ленінграда.
ПАМ’ЯТКУ АРХІТЕКТУРИ БІЛЬШОВИКИ ВИСАДИЛИ У ПОВІТРЯ, з розвідки А.
Шумського «Історія храму-пам’ятника морякам»
Восени 1908 року міністрові внутрішніх справ П. Столипіну передали клопотання про створення
комітету із збору пожертвувань на храм, який став би загальною символічною могилою і
пам’ятником всім загиблим морякам.
Столипін направив Імператорові Миколі II письмову доповідь від 21 листопада 1908 року... На
доповіді позначка Столипіна: «Власною Його Величності рукою накреслено: «Згоден і цілком
співчуваю думці увічнити пам’ять загиблих моряків».
...Старенька з глухої провінції привезла золоту медаль, одержану в юності за успішне закінчення
інституту, і просила, щоб медаль була вправлена в стіну поблизу імені її сина-мічмана, загиблого
на «Рюрикові».
У вересні 1909 року члени комітету розділилися на дві комісії: одна зайнялася фінансами, інша, очолювана знавцем старовини Великим князем Костянтином Костянтиновичем, зосередилася на
будівництві. У будівельну комісію були включені архітектор Мар’ян Перетяткович, інженер
Сергій Смирнов і скульптор Борис Мікешин. Смирнов і Перетяткович відправилися до
Володимира-Суздальського краю і на місці вивчили храм Покров-на-Нерлі, Дмитрієвський собор
Володимира й інші пам’ятники староруської архітектури.
...2 жовтня 1911 р., закриваючи роботу комітету і будівельної комісії, доповідач зазначила:
«Зібрані гроші не пропали даремно, мета досягнута, пам’ятник створено, пам’ятник на рідкість
художній, такий, що відразу став однією з визначних пам’яток столиці».
...На початку 1918 року храм-пам’ятник загиблим морякам був націоналізований, закритий і
опечатаний.
У лютому 1924 р. міський Реставраційний комітет зробив такий висновок: «Церква пам’яті
моряків – зразок епохи наслідувальної архітектури, належить творчості видатного архітектора
Перетятковича. ...З архітектурної точки зору храм ...представляє, безумовно, художній інтерес і
підлягає охороні й надалі».
Проте в умовах запеклої пропаганди атеїзму Спаса-на-Водах був приречений. 6 вересня 1931 р.
інспектор культу К. Васильєва доповіла Жовтневій райраді: «За моїми спостереженнями, в церкві
тих, хто моляться, буває дуже мало навіть в недільні дні, не говорячи вже про будні, коли
з’являється 10-15 чоловік. Оскільки церква стоїть на території заводу і заважає йому, то ...церкву
закрити і використовувати будівлю її під культурні потреби заводу». Жовтнева райрада ухвалила:
«Церкву пам’яті морякам ліквідувати». Ніякі клопотання прихожан не