До Петра III всі князі й царі визнавали за Церквою право власності на церковні вотчини. Як можна
вжити церковний прибуток на предмети не церковні? Саме тому канони й загрожують
відлученням усякому, хто замахнеться на церковне майно. Якщо покійний імператор Петро III і
почав подібну справу, то в указі нині царюючої імператриці ця міра засуджена.
…Горе нам, бідним архієреям, яко не від поганинів, а від своїх, що думають бути овечками
правовірними, таку наругу зносити.
СУДУ НА ГРАБІЖНИКІВ НЕ ЗНАЙТИ, з відповідей О. Мацєєвича на офіційні запити Св.
Синоду
У листі своєму від 6 березня нічого образливого для Її Імператорської Величності не бути уповав, а все те писав з ревнощів і совісті, щоб не бути двоєдушним.
…Нічого образливого для Її Імператорської Величності немає…, а грабіжників церковного майна
вказав тому, що багато монастирського і церковного добра віднімають, і суду на них не знайти.
ПАПЕРУ Й ЧОРНИЛА НЕ ДАВАТИ, з доповіді Св. Синоду Катерині II
Супроти слова Божого, апостольських переказів і державних узаконених указів Її Імператорської
Величності від 1762 і 1763 років про церковне майно такі вчинив заперечення, котрі єдино
ображали її Імператорську Величність, приводячи в них зі священного Писання перекручені
тлумачення.
Не можна його простити, хоча б він писав так і з ревнивого ставлення до закону Божого, тому що
не тільки на укази, але й на розпорядження свого відомства уїдливих подання лагодити
заборонено.
… Архієрейства й клобука позбавити й вислати у віддалений монастир під суворий нагляд, а
паперу й чорнила йому не давати.
ЗА ПОДІБНЕ ГОЛОВИ ВІДРУБУВАЛИ, з відповіді Катерини II О. Бестужеву-Рюміну
Я, певна: ні при якому государеві стільки заступництва не було за образника Величності, як нині
за арештованого всім Синодом митрополита Ростовського. І не знаю, яку я причину подала, котра
б дозволила сумніватися в моєму милосерді й людинолюбстві.
Раніше без усякої церемонії й форми не з настільки важливих справ преосвященним голови
відрубували.
КАМЕРУ НАВІТЬ НЕ ОПАЛЮВАЛИ, з статті на ortodox.ru
29 грудня 1767 року йому оббрили голову й бороду, одягли в мужицький каптан, який був йому
короткий і вузький.
Митрополитові поверх мужичого плаття дали баранячу шубу, дві пари теплих панчіх і шапку.
Швидко приготували все необхідне в дорогу. До саней прилаштували кибитку, наглухо оббиту
рогожею, і все це для міцності окували залізом. Туди посадили в’язня і його конвоїрів, і майже без
єдиної зупинки повезли на нове місце заслання з однієї російської окраїни на іншу, що ще не
обрусіла, де він не зустрів би ніякого співчуття.
На п’яту добу прибули до Вологди.
Начальник конвою майор Толузаков здав безіменного арештанта як річ під розписку капітанові
Нолькену (німцеві, який не знав ні слова російською), і той у цей же день повіз його, без зупинок, минаючи Петербург, прямо до Ревелю.
…Ненависть імператриці до ув’язненого в одиночній камері все зростала, і вона вишукувала нові
способи, аби ускладнити становище в’язня. Раніше камера, де перебував митрополит,
опалювалася, подбали навіть закрити повстю вузьке казематне вікно; тепер ніхто вже про це не
думав. Імператриця сама нагадувала наглядачам, щоб вони ні на хвилину не залишали арештанта
без пильного нагляду. Катерина II писала комендантові в’язниці: «У вас у міцній клітці є важлива
пташка, бережи, щоб не вилетіла. Сподіваюся, не підведеш себе під велику відповідальність...
Народ його дуже шанує здавна й звик його вважати святим, а він більше нічого, як превеликий
шахрай і лицемір».
СПОВНЕНИЙ ПОМИЛКОВОЇ СВЯТОСТІ, з указу-вироку Катерини II від 20 грудня 1767 р.
Арсеній, маючи на серці власне й ненаситне від монастирського майна збагачення, і не терплячи
бажаючи його передати під нагляд Колегії економії, розголошував, що буцімто Церкву
пограбували, стверджуючи при цьому, що навіть в турків духовним чинам живеться краще, ніж у
Росії… Подібний розголос відкриває злісність його наміру переконати народ, нібито гоніння на
Церкву походить від верховної влади, і цим похитнути його вірнопідданність.
Позбавити його, Арсенія, чернечого чину, а для зняття з нього камилавки й усього чернечого
одягу, призвати в Архангелогородську губернську канцелярію духовну персону й веліти його
розстригти й одягти в мужиче плаття.
Йменувати його наперед Андрієм Брехуном і
