Мацеевич Александр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


МАЦЄЄВИЧ Олександр Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Арсеній (1716). Архієрейським Собором Російської Православної

Церкви зарахований до лику святих як Арсеній Ростовський (2000).

З родини священика.

Народився в 1697 р. в м. Володимирі-Волинському Речі Посполитої (нині – районний центр

Волинської області України).

Помер 28 лютого (11 березня) 1772 р. в одному з казематів фортеці м. Ревеля Російської імперії

(нині – м. Таллінн, столиця Естонської Республіки). Похований в Нікольській церкві.

Навчався в Володимир-Волинській духовній школі, Львівській і Київській духовних академіях.

Був проповідником Новгород-Сіверського Спаського монастиря (1716-1717), ієродияконом

Чернігівської єпархії (1717-1718), ієромонахом Київського Софіївського собору (1723-1729),

проповідником Троїцького Іллінського монастиря (1729-1730), Тобольської єпархії (1730-1733),

ієромонахом Північної морської експедиції В. Беринга (1734-1737), законовчителем Санкт-

Петербурзького сухопутного кадетського корпусу (1738-1739), гімназії при Академії наук і

адміралтейського відомства (1739-1740), митрополитом тобольським (1741-1742), митрополитом

ростовським (1742-1762).

В історію М. ввійшов як активний борець з світською владою за незалежність церковного

управління. Піку «конфлікт інтересів» сягнув за царювання Катерини II і закінчився не на користь

митрополита. Розцінивши його відвертого і принципового листа до Священного Синоду як

посягання на устої, автора… арештували, терміново доправили д Москви. де позбавили сану й

відправили в заслання в Миколо-Карельський монастир під Архангельськ. Де за персональним

наказом імператриці три дні на тиждень виводили на чорні роботи. А під житло відвели низький і

тісний каземат під вівтарним склепінням місцевої Успенської церкви.

Та й цього здалося замало. Незабаром М. перевезли в Ревельську фортецю, де на останні п’ять

років життя практично заживо поховали.

Помісний Собор Російської Православної Церкви років визнав недійсним позбавлення сану

митрополита Арсенія (1917-1918).

Пам’ять святого мученика вшановують 13 березня.

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Розумовський, А. Стаховський, С. Яворський, Г.

Купцевич, Т. Щербацький, В. Вонатович, П. Маліновський, О. Бестужев-Рюмін, Т. Задонський, А.

Юшкевич, Д. Аскаронський та ін.


***

ЄДИНЕ БЛАГО

, з життєвого кредо О. Мацєєвича

Благо, що упокорив мене, Господи!


ЄЛИЗАВЕТІ НЕ ПРИСЯГНУВ, з дослідження Б. Вірного «Мацєєвич Олександр Іванович,

митрополит Ростовський і Ярославський»

10 лютого 1742 року владика Арсеній залишив Тобольськ і відправився до Москви на коронацію

Єлизавети Петрівни. Імператриця підписала указ про його призначення в члени Синоду з

одночасним переведенням на Ростовську кафедру. Незабаром стало відомо про незвичайний

вчинок нового члена Синоду: митрополит Арсеній відмовився прийняти Петровсько-

Феофанівську формулу присяги для членів Синоду (формулу, котра мучила совість російських

архієреїв аж до 1901 року). Митрополит Арсеній, зокрема, вважав принизливими для

архієрейського сану слова «висповідаю ж з клятвою крайнім судією бути Саму Всеросійську

монархиню, Государиню нашу наймилостивішу». Замість владика пропонував «висповідаю ж з

клятвою крайнім судією Богу й Спасителю нашому Ісусу Христу, повноправного Голову Церкви й

Великого Архієрея й Царя».

До цієї формули митрополит Арсеній зробив ще пояснення, що монаршої влади….

У терміні «крайній суддя» стосовно особи імператора митрополит Арсеній побачив «зайві пестощі

й приниження або відкидання крайнього судії – самого Христа».

Єлизавета дозволила митрополитові Арсенієві цього речення не вимовляти, проте він все-таки

присяги не приніс і просив імператрицю «помилувати мене, раба твого й прочанина, – відпустити

в Ростовську єпархію мою». Єлизавета виявила виняткову прихильність до владики і виконала

його прохання. Він без усякого покарання виїхав до Ростова.

Однак в оточенні імператриці й серед членів Синоду залишилося невдоволені цим бунтом. Коли в

1745 році помер заступник бунтівника митрополит Амбросій, у Синоді підняли справу про не

підписану владикою Арсенієм присягу.


І ЦАРЯМ ЗАГРОЖУЄ ВІДЛУЧЕННЯ ВІД ЦЕРКВИ, з листа О. Мацєєвича Священному

Синоду від 6 березня 1763 р.

До Петра III всі князі й царі визнавали за Церквою право власності на церковні вотчини. Як можна

вжити церковний прибуток на предмети не церковні? Саме тому канони й загрожують

відлученням усякому, хто замахнеться на церковне майно. Якщо покійний імператор Петро III і

почав подібну справу, то в указі нині царюючої імператриці ця міра засуджена.

…Горе нам, бідним архієреям, яко не від поганинів, а від своїх, що думають бути овечками

правовірними, таку наругу зносити.


СУДУ НА ГРАБІЖНИКІВ НЕ ЗНАЙТИ, з відповідей О. Мацєєвича на офіційні запити Св.

Синоду

У листі своєму від 6 березня нічого образливого для Її Імператорської Величності не бути уповав, а все те писав з ревнощів і совісті, щоб не бути двоєдушним.

…Нічого образливого для Її Імператорської Величності немає…, а грабіжників церковного майна

вказав тому, що багато монастирського і церковного добра віднімають, і суду на них не знайти.


ПАПЕРУ Й ЧОРНИЛА НЕ ДАВАТИ, з доповіді Св. Синоду Катерині II

Супроти слова Божого, апостольських переказів і державних узаконених указів Її Імператорської

Величності від 1762 і 1763 років про церковне майно такі вчинив заперечення, котрі єдино

ображали її Імператорську Величність, приводячи в них зі священного Писання перекручені

тлумачення.

Не можна його простити, хоча б він писав так і з ревнивого ставлення до закону Божого, тому що

не тільки на укази, але й на розпорядження свого відомства уїдливих подання лагодити

заборонено.

… Архієрейства й клобука позбавити й вислати у віддалений монастир під суворий нагляд, а

паперу й чорнила йому не давати.


ЗА ПОДІБНЕ ГОЛОВИ ВІДРУБУВАЛИ, з відповіді Катерини II О. Бестужеву-Рюміну

Я, певна: ні при якому государеві стільки заступництва не було за образника Величності, як нині

за арештованого всім Синодом митрополита Ростовського. І не знаю, яку я причину подала, котра

б дозволила сумніватися в моєму милосерді й людинолюбстві.

Раніше без усякої церемонії й форми не з настільки важливих справ преосвященним голови

відрубували.


КАМЕРУ НАВІТЬ НЕ ОПАЛЮВАЛИ, з статті на ortodox.ru

29 грудня 1767 року йому оббрили голову й бороду, одягли в мужицький каптан, який був йому

короткий і вузький.

Митрополитові поверх мужичого плаття дали баранячу шубу, дві пари теплих панчіх і шапку.

Швидко приготували все необхідне в дорогу. До саней прилаштували кибитку, наглухо оббиту

рогожею, і все це для міцності окували залізом. Туди посадили в’язня і його конвоїрів, і майже без

єдиної зупинки повезли на нове місце заслання з однієї російської окраїни на іншу, що ще не

обрусіла, де він не зустрів би ніякого співчуття.

На п’яту добу прибули до Вологди.

Начальник конвою майор Толузаков здав безіменного арештанта як річ під розписку капітанові

Нолькену (німцеві, який не знав ні слова російською), і той у цей же день повіз його, без зупинок, минаючи Петербург, прямо до Ревелю.

…Ненависть імператриці до ув’язненого в одиночній камері все зростала, і вона вишукувала нові

способи, аби ускладнити становище в’язня. Раніше камера, де перебував митрополит,

опалювалася, подбали навіть закрити повстю вузьке казематне вікно; тепер ніхто вже про це не

думав. Імператриця сама нагадувала наглядачам, щоб вони ні на хвилину не залишали арештанта

без пильного нагляду. Катерина II писала комендантові в’язниці: «У вас у міцній клітці є важлива

пташка, бережи, щоб не вилетіла. Сподіваюся, не підведеш себе під велику відповідальність...

Народ його дуже шанує здавна й звик його вважати святим, а він більше нічого, як превеликий

шахрай і лицемір».


СПОВНЕНИЙ ПОМИЛКОВОЇ СВЯТОСТІ, з указу-вироку Катерини II від 20 грудня 1767 р.

Арсеній, маючи на серці власне й ненаситне від монастирського майна збагачення, і не терплячи

бажаючи його передати під нагляд Колегії економії, розголошував, що буцімто Церкву

пограбували, стверджуючи при цьому, що навіть в турків духовним чинам живеться краще, ніж у

Росії… Подібний розголос відкриває злісність його наміру переконати народ, нібито гоніння на

Церкву походить від верховної влади, і цим похитнути його вірнопідданність.

Позбавити його, Арсенія, чернечого чину, а для зняття з нього камилавки й усього чернечого

одягу, призвати в Архангелогородську губернську канцелярію духовну персону й веліти його

розстригти й одягти в мужиче плаття.

Йменувати його наперед Андрієм Брехуном і заслати до вічного й безвихідного перебування в

Ревель, де й веліти його, Брехуна, помістити в тамтешній фортеці в одному з казематів, під

надійною вартою, не допускаючи до нього ні в якому разі не лише для розмов, а й для огляду

нікого. Одним словом, так його розмістити, щоб і вартові не тільки про стан його, але й його

мерзенного імені не знали.

Для утримання його у варту визначити іноземців з тамтешнього гарнізону. Комендант повинен

неослабно слідкувати, щоб цей Брехун утримувався у строгості, бо зі справи видно, що він

сповнений, крім злості, ще й помилкової святості.


ПІКЛУВАВСЯ, ЩОБ ЦЕРКВА СТАЛА ВИХОВАТЕЛЕМ, з розвідки О. Думова «Милостивий

отець і добрий архіпастир»

Новий митрополит Ростовський з великими запалом почав служіння в Ростові й впродовж

двадцяти років з неослабною наполегливістю втілював в життя власні переконання. Він так

поспішав познайомитися з ростовською паствою, що в перший же рік оглянув не тільки всі церкви

у своєму місті, а відвідав і ярославські. Владика виявив, що серед ростовської пастви була безліч

розкольників, через відсутність шкіл народ перебував в глибокому неуцтві, а духівництво не

відповідало висоті свого покликання. Митрополит Арсеній став одразу піклуватися, аби Церква

була вихователькою народу.

У перший же рік він видав строгі інструкції благопристойним.

Священикам звелів задовольнятися тільки доброчинною нагородою за служіння.

Благопристойні повинні були стежити за поведінкою священнослужителів, а також за тим, щоб у

народі не поширювалося марновірство й не було розмірковувань про фальшиві дива.

Парафіяльним священикам розсилалися накази владики навчати своїх парафіян необхідним

християнським молитвам.


ІМПЕРАТРИЦЯ НАЛЯКАЛАСЯ, бувальщина

Бажаючи після коронації виявити перед народом своє благочестя, Катерина II вирішила

відправитися до Ростова, щоб бути присутньою на перекладенні мощів святителя Димитрія

Ростовського в нову срібну раку. І вона писала своєму штат-секретарю: «Оскільки мені відоме

владолюбство і сказ ростовського владики, я вмираю, боячись, щоб він раку Димитрія

Ростовського без мене не переніс», – і наказала поставити до нової раки майора з солдатами.