Лопатинский Федор (fb2)




ЛОПАТИНСЬКИЙ Федір Леонтійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, проповідник. В чернецтві – Феофілакт. Фундатор професійної філософської освіти на

теренах Російської імперії.

З дворянської родини.

Народився бл. 1680 р. на Волині.

Помер 6 (17) травня 1741 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Олександро-Невській лаврі.

Навчався в Києво-Могилянській колегії, в м. Лемберг (Польща), колегіумі св. Афанасія (Італія),

Німеччині.

Був викладачем Києво-Могилянської колегії, наставником філософії та префектом (1704-1706),

наставником богослов’я (1706-1708), ректором (1706-1722) московської Слов’яно-греко-

латинської академії, архімандритом Заіконоспаського монастиря (з 1708), радником Св. Синоду

(1722), архімандритом Чудівського монастиря (1722-1723), єпископом Тверським та Кашинським

(1723-1735), другим віце-президентом Св. Синоду (1725-1730).

Л. – автор «Діалектики» – першого слов’янського словника філософських термінів (141

тлумачення), хоча офіційно у Москві піонером цієї справи досі вважається Г. Теплов з його 27

термінами.

Наш земляк – перекладач першого друкованого твору енциклопедичного характеру – «Полідора

Вергілія Урбинського Осм: книга про винахідників речей» (1720). Проте невдоволення Петра I

викликав слов’янізований стиль перекладу.

Л. – автор «Служби вдячної про велику Богом даровану перемогу» (1709), покладеної на музику

М. Ширяєвим, проповіді «Слово про богом подарований мир», оди «На честь князя Кантемира»

(обидва твори – 1722), богословських праць «Напучення до православних християн» (1725),

«Апокриза» (1728), «Дзеркало найгарячішого до господа Бога духу», (1730), «Розвінчання

неправди розкольників» (1745).

Входив до четвірки тих, хто ґрунтовно виправляв московське видання біблії 1663 р., причому

найретельнішу звірку здійснювали одночасно за древньоєврейським, грецьким та латинським

текстами (закінчили, крім Псалтирі, в 1720), був автором учбових. курсів з філософії та

богослов’я, написаних латинською мовою.

Наш земляк підгримував далеко не всі починання імператора. Неабияку сміливість він проявив і

при написанні «Розгляду цієї повісті» (1716), в якому вщент розбив точку зору автора «Книги

історіографії» М. Орбіні про те, що Кирила та Мефодія в Моравію направили римляни.

Величезну полеміку не лише в Росії, а й Європі, викликав випуск Л. забороненої книги свого

вчителя С. Яворського «Камінь віри», написаної ще 1715 р. (1728). Особливим різким був відгук

віденського богослова І.-Ф. Буддея. Не погоджуючись с такою точкою зору, наш земляк осмілився

написати «Апокрісіс, або Заперечення на лист Буддея» (1730), поява якого була заборонена

царським указом.

Л. – один з небагатьох, хто, написавши трактат «Неволя господня благо, й тягар її легкий» (1712),

відкрито виступив проти свого шкільного товариша Ф. Прокоповича, звинувативши того в відході

від православ’я. Вдруге ця тема знову зазвучала шість років поспіль. І з цього моменту почалася

боротьба не на життя, а на смерть між колишніми однокашниками. Не без зусиль Ф. Прокоповича

Л. допитали (1732) й, щоправда, звільнили. Аби через деякий час знову заарештувати (1735),

утримуючи в Петропавловській фортеці (1736). Допити й тортури тривали три роки. В’язня

визнали винним в «важливих провинах» й запроторили до катівні замку Герман (1738). Врешті-

решт нашого земляка виправдали, відновили у всіх званнях (1740)

На жаль, через декілька місяців Л., людина, котра, за словами А. Мацкевича «до кінця життя свого

потерпала від неймовірних переслідувань та страждань», назавжди полишила цей світ.

Легенда донесла до нас цікаву подробицю: буцімто, вмираючи, Ф. Прокопович весь час

повторював прізвище шкільного товариша. У свою чергу, В. Зіньківський вважав Л. борцем за

свободу думки.

Зусиллями нашого земляка в Твері побудували приміщення для майбутньої духовної семінарії. Їй

він залишив у спадок і власну багатющу бібліотеку – близько 1500 томів рідкісних видань.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – С. Яворський, С. Прибилович, Й. Решилов, А. Кондоїді, Г.

Вишневський, Ф. Прокопович, Петро I, Ф. Кролик, Єлизавета Петрівна, Г. Бужинський, А.

Юшкевич, С. Ліхуда, Ф. Полікарпов та ін.


***

МІЖ БРЕХНЕЮ Й ІСТИНОЮ,

з наукового кредо Ф. Лопатинського

Філософія є природна властивість. Завдання діалектики – направляти до істини людський розум,

який, будучи за природою схильним до помилки, постійно коливається між брехнею й істиною.

СУЩЕ – СТВОРЕНЕ І НЕ СТВОРЕНЕ, з дисертації В. Івлєва «Оформлення логічного

інструментарію в історії російської філософії XVII – початку XVIII ст.»

Філософію Лопатинський визначав як знання сущого, створеного і не створеного, що здобувається

завдяки світлу, дарованого нам від природи розуму. Крім цього, він наводив і інше, більш

розповсюджене, визначення