КОТЕЛЯНСЬКИЙ Лев Осипович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З купецької родини.
Народився 5 (17) лютого 1852 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині –
Волинська область України).
Помер 15 (27) квітня 1879 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Навчався в Петербурзькій гімназії, Теофіопольському повітовому дворянському училищі, закінчив
Кам’янець-Подільську гімназію (1868-1871), юридичний факультет Петербурзького університету
(1871-1878).
Працював приватним учителем, завідуючим відділом газети «Російська правда».
Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Новий час», «День», «Російська правда»,
«Біржові відомості», «Тиждень», журналах «Сім’я і школа», «Слово», «Вітчизняні нотатки».
Як літератор дебютував в одеській газеті «День» невеликою заміткою (1870).
Потім настала черга оповідання «Дві сестри» (1878), повісті «Чиншовики. Нариси
південноросійського побуту» (1877), «Нарисів подвірної Росії» (1878), статті «До питання про
поземельну громаду у малоросів» (1879).
Уже після смерті автора вийшов нарис «Два дні» (1880).
К. помер від черевного тифу дуже молодим, встигши позайматися літературою всього два роки.
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Салтиков-Щедрін, М. Михайловський, Д. Гірс, М.
Протопопов, М. Кулішер, С. Венгеров, М. Некрасов, С. Южаков та ін.
***
МУКА-НАУКА
, з життєвого кредо Л. Котелянського
Одного мука – десятьом наука.
ПАМФЛЕТА НА ЖУРНАЛІСТІВ НЕ ДОПИСАВ, з нарису Є. Назаренка «На злеті»
Про багатьох письменників – уродженців Поділля – ми ще не знаємо. До таких відноситься і Лев
Осипович Котелянський. А народився він у Кам’янці-Подільському. Потім разом з батьками
переїхав до Одеси.
Після закінчення гімназії починає співробітничати у пресі. З 1870-го року друкує в одеській газеті
«День» статті і фейлетони, в яких висвітлює громадські та культурні події.
Найбільш успішним у творчості Л. Котелянського став 1878-й рік. …Та нашому землякові
судилося коротке життя. Він постійно хворів на сухоти. І в березні 1879-го року після загострення
хвороби помер у Петербурзі двадцятивосьмирічним.
В його рукописах знайшли сатиричний нарис «Два дні», який був надрукований в 1880-му році.
Це безжальний памфлет про умови роботи в окремих тодішніх засобах масової інформації, мораль
її працівників.
«Вітчизняні нотатки» сумували з приводу передчасної смерті талановитого автора, життя якого
обірвалось під час творчого злету.
ЗАЛИШИВСЯ ВДЯЧНИМ, з нарису С. Кривенка «Михайло Салтиков-Щедрін. Його життя і
літературна діяльність»
Як Некрасов говорить старому розсильному, у якого болять ноги від ходіння: «Жити тобі, поки ти
на ходу», – так можна було б сказати й Салтикову щодо літератури. Література була для нього тим
же, чим земля для відомого міфічного героя, котрий одержував силу від землі, або казкова жива
вода для порубаних на шмаття багатирів, які, будучи нею окроплені, знову оживали, ставали ще
сильнішими і відправлялися на нові подвиги.
Сказати, що він просто читав і готував до друку рукопис, – означає мало сказати, тому що треба
знати, як це робилося: у протилежність Некрасову і Єлисєєву він багато викреслював і сильно
виправляв рукописи, так що деякі з них надходили до друкарні всі покресленими, а інші сторінки
й зовсім були переписані на полях його рукою. Що це була за «єгипетська робота», не всякий знає
і не може уявити, не знаючи добре журнальної справи.
...М. К. Михайловський розповідає, наприклад, про таку операцію, проведеною Салтиковим над
повістю Котелянського «Чиншовики»: він витравив цілком впродовж повісті одну з дійових осіб з
усіма її досить складними відносинами з дійовими особами, що залишилися. І Котелянський потім
був вдячний Салтикову за цю операцію, оскільки вона поліпшила повість, і лише дивувався, як
той ухитрився це зробити, як вистачило у нього на це терпіння та уважності.
ПРЕСА МОЖЕ МАЛО, ПРОТЕ – МОЖЕ, з книги С. Степняка-Кравчинського «Росія під
владою царів»
У статті, опублікованій мною в «Контемпорері ревю», я писав про сліпоту деяких публіцистів,
котрі стверджують, ніби Росія не здатна стати господарем у власному домі.
Кращим доказом протилежного є той факт, що російський
