ЕШКОЛЬ Леві
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: єврейський.
Державний і політичний діяч. Справжнє прізвище – Школьник Лев Йосипович. Перший прем’єр-
міністр Ізраїлю, якого запросили з офіційним візитом до США.
З родини комерсанта.
Народився 25 жовтня 1895 р. в с. Оратові Липовецького повіту Київської губернії Російської
імперії (нині – Іллінецький район Вінницької області України).
Помер 26 лютого 1969 р. в м. Єрусалимі (Ізраїль).
Навчався в одній з Вільненських гімназій.
Працював збирачем цитрусових (1914-1918), служив у Британській армії (1918-1920), був
керівником департаменту переселення Палестинського бюро (1934-1941), членом центрального
командування Хагани (1941-1947), генеральним директором міністерства оборони Ізраїлю (1947-1950), міністром сільського господарства (1950-1952), міністром фінансів (1952-1964), прем’єр-
міністром (1964-1969).
Член ішува – вищого представницького органу (1920).
Започаткував дипломатичні відносини з ФРН, посилив зв’язки з СРСР.
Під час Шестиденної війни створив Уряд національної єдності (1967).
Емігрував до Палестини (1914).
Нині у м. Кір’ят-Оно (Ізраїль) одна з вулиць носить ім’я Е.
Портрет нашого земляка прикрашав банкноту в 5000 шекелів (1984), а після деномінації – 5
шекелів (1987).
Серед друзів та близьких знайомих Е. – І. Рабін, М. Бегін, Г. Меїр, М. Шарет, П. Сапір, М. Даян, П. Лавон, І. Алон, І. Галілі, Б. Аарон та ін.
***
ІСНУВАТИ ДАЛІ
, з політичного кредо Л. Ешколя
Якби ми зазнала поразки у війні, на адресу єврейської держави було б сказано немало хвальних
слів, можливо, найкрасивіших за всю нашу історію. Парламенти всіх країн світу ушанували б
хвилиною мовчання загибель двох з половиною мільйонів євреїв. Але ми вирішили вижити. Ми
билися і перемогли. За це вони засудили нас.
Але ми живемо і вважаємо за краще продовжувати жити далі.
ВІДЧУТТЯ СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ, зі спогадів Л. Ешколя
Я чудово пам’ятаю двір із великою кількістю корів i курей. Вiд нього залишилось у мене вiдчуття
сiльського життя. У садибi жило три поколiння. Головувала над усiєю родиною бабуся, дуже гарна
й розумна жiнка. У господарствi iнiцiатором нових дiлових iдей була саме вона.
…Мiй батько був селянином за своєю природою, i найкращими днями для нього були тi, що вiн
провiв у полi.
ЗРОБИВ УСЕ, з оцінки діяльності Л. Ешколя Г. Меїр
Зробив як прем’єр-міністр і міністр оборони все потрібне, щоб наші війська могли виконати своє
завдання.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТАЛАНТ, з замітки А. Баніта «Левi Ешколь: хлопець з Оратова, який став
ізраїльським прем’єром»
У роки перебування в Литвi Ешколь всерйоз зацікавився соцiалiстичними iдеями і став членом
радикальної молодiжної сiонiстської групи «Цеiре Сiон», яка ставила за мету заселення Палестини
i створення держави Ізраїль.
Життя в Палестинi Ешколь розпочав як сiльськогосподарський робiтник, але лiдерськi якостi ще
замолоду зробили його одним із керiвникiв сiонiстських органiзацiй. 1920 року вiн разом з
однодумцями створив кiбуц «Дганiя Бет». Спершу, подаючи приклад, поряд iз iншими працював
на полях, але незабаром йому доручили бути скарбником поселення.
Тодi ж почалася активна участь Ешколя в полiтичному та економiчному життi єврейських
поселень, яке призвело 1948 року до утворення держави Ізраїль.
Сучаснi iсторики й полiтологи особливо вiдзначають таку рису Ешколя, як дипломатичний талант, умiння йти на компромiси. В умовах багатопартiйностi в Ізраїлi йому вдавалося знаходити спiльну
мову навiть з опонентами.
ЖИВІ І МЕРТВІ, з статті «Леві Ешколь на прізвище Школьник» в «Єврейському журналі»
Він був твердо переконаний в тому, що Ізраїль не має віддавати відвойовані території без гарантій
повного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту.
...Ешколь також домігся дозволу радянських властей на репатріацію євреїв до Ізраїлю в особливих
випадках.
І ще один вельми примітний факт. Як відомо, в своєму заповіті Жаботинський прохав поховати
себе «лише за розпорядженням єврейського уряду в незалежній державі, яку буде створено
незабаром в Палестині». 15 років поспіль Давид Бен-Гуріон рішуче відмовляв у виконанні цього
прохання. «Ці похорони – приватна справа сім’ї Жаботинського. Нам потрібні живі євреї, а не
мертві», – відповідав він.
І коли 1964 року до нового очільника уряду прийшов лідер Херута Менахем Бегін з проханням
про поховання в Ізраїлі праху Жаботинського, Ешколь порекомендував уряду відгукнутися. І в
липні, через 24 роки після смерті, прах перевезли до Єрусалиму і поховали на горі Герцля.
ТИХОЮ САПОЮ, з статті Е. Ганора «Ніщо не нове під Місяцем»
Прем’єр-міністром призначили Леві Ешколя, який віддав портфель міністра фінансів Пінхасу
Сапіру. Сам Ешколь узяв під своє крило також і міністерство оборони.
Цей факт Моше Даян і Шимон Перес розцінили однозначно: той не дозволить їм підібратися до
ключових державних постів. Розгніваний Даян поривався вийти зі складу Кнесету і з партії, голосно брязнувши дверима, проте після особистої бесіди з Ешколем передумав і залишився на
мало почесному посту міністра сільського господарства.
А що Старий? Він так і не зміг забути і пробачити Лавону історію з провалом операції в Єгипті. І
продовжував нацьковувати Ешколя, відновити розслідування..., проте Ешколь ...не бажав потурати
Бен-Гуріону ні в чому. Зрозуміло, це дратувало Старого, він не міг змиритися з тим, що Ешколь
його ігнорує.
Кінець терпінню настав, коли Ешколь як жест примирення з радикальним рухом «Херут» під
керівництвом Бегіна перевіз до Ізраїлю прах Зеєва Жаботинського і організував пишну державну
церемонію перепоховання, а потім вирішив об’єднати МАПАЙ з партією «Ахдут а-авода».
У жовтні 1964 року Бен-Гуріон в категоричній формі зажадав від Ешколя відновити розслідування
у справі Лавона, а оскільки Ешколь знову відмовив, Старий став добиватися скликання з’їзду
партійного Центру– мовляв, хай там всі й вирішать. Ешколю довелося здатися.
Але він не призначив нове розслідування проти Лавона. У грудні 1965 року він просто оголосив...
про власну відставку.
Бен-Гуріон відмовився від ідеї скликання з’їзду. І він сам, і Ешколь розуміли, що час розставити
крапки над «i» як в справі Лавона, так і в своїх взаєминах. Вийшло це у них погано. І коли в
лютому 1956-го на партійній конференції Ешколь, виставивши свою кандидатуру на пост
очільника уряду проти кандидатури Бен-Гуріона, отримав перемогу, Старий зрозумів, що його час
у великій політиці добіг кінця.
«БІТТЛЗ» ЄВРЕЇВ РОЗБЕЩУЄ, з розвідки А. Монро «Відомі люди на ізраїльських грошових
знаках»
Під час каденції Ешколя НВП Ізраїлю зростав стабільно в темпі 10% на рік.
Його заслугою є також створення надійної водної інфраструктури і забезпечення держави водними
ресурсами.
...Говорять, що це він з ідеологічних міркувань не пустив до Ізраїлю групу «Біттлз», сказавши, що
не дасть «розбещувати чужою ідеологією ізраїльську молодь».
НЕГЕРОЇЧНИЙ ГЕРОЙ, з рецензії М. Горєліка «Марк Зайчик і його «Мір’ям, Леві і велика
війна»
Зайчик обрав для своєї книги невиграшного, негероїчного героя. Ешколь – можливо,
найнепомітніший глава Ізраїлю. Начисто позбавлений блиску, який був у його попередника Бен-
Гуріона і тих, хто успадковував Ешколя на цьому високому посту. І оратором був ніяким... У
літературі, присвяченій Шестиденній війні, про нього зазвичай згадують як про людину слабку, безбарвну, нерішучу.
Усі роки свого прем’єрства Ешколя гостро критикували: усередині країни і на міжнародному полі, зліва і справа, з боку тих, кого вважав своїми, і, природно, з боку політичних супротивників. У
останні дні перед війною загальна незадоволеність досягла рівня шквалу. Ешколь виявив стійкість, терплячість, не поспішав ухвалювати рішення. Це багатьох обурювало: чого він чекає,
бомбардувань Тель-Авіва?! Народ в ньому розчарувався, народ марив вождем.
Вождем Ешколь не був. І бути не бажав.
Він перебував у ситуації тотального тиску, переживав почуття жахливої самоти. Зрештою все
зробив правильно, пройшовши лезом бритви...
Після війни став, звичайно, національним героєм, але це вже потім...
ДАВ ОДКОША ВАШИНГТОНУ, з кореспонденції І. Федюшина «Моссад причетний до
вбивства Джона Кеннеді?»
Білий дім не завжди був таким поблажливим, як нині, до ядерної програми Ізраїлю. Президент
Кеннеді, наприклад, був не в захваті від створення Ізраїлем своєї атомної зброї, до того ж із
матеріалів французького ядерного реактора, вкраденого у США. Він вважав, що Ізраїль може
втягнути світ у ядерний конфлікт, наслідки якого виявляться непередбачуваними.
…Ізраїльські спецслужби отримали інформацію, що Джон Кеннеді дав розпорядження
американському послу в Тель-Авіві відвідати 16 червня 1963 року президента Ізраїлю Давида Бен-
Гуріона і вручити йому особисте послання з категоричною вимогою допустити до ядерного центру
в Дімоні американських інспекторів, яким повинні бути надані переконливі докази мирного
характеру ізраїльської ядерної програми. Інакше США відмовлять Ізраїлю в протегуванні на
міжнародній арені.
Проте 16 червня 1963 року Бен-Гуріон несподівано для всіх подав у відставку. Джон Кеннеді
направив його наступникові Леві Ешколю ще жорсткіше звернення. Новий ізраїльський президент
розцінив його як «дипломатично некоректне і таке, що зазіхає на державний суверенітет його
країни». Кабінет міністрів Ізраїлю, зібравшись на термінову нараду, запропонував організувати у
Вашингтоні таємну зустріч делегацій обох країн для обговорення проблеми двосторонніх
відносин.
Зустріч відбулася в листопаді того самого року. Проте ні американська, ні ізраїльська делегації так
і не порушили теми ядерної програми Тель-Авіва, вирішивши розглянути її пізніше. Однак
подальшого розвитку ця проблема в американсько-ізраїльських відносинах так і не мала: 22
листопада того самого року Джона Кеннеді вбили. Новий господар Білого дому Ліндон Джонсон
гострої теми вже не торкався. Відтоді, як пише ізраїльська преса, «масовий тиск вашингтонської
адміністрації на Тель-Авів, аби ліквідувати ядерну програму, припинився раз і назавжди».
Майкл Пайпер повідомляє, що до ради директорів компанії «Перміндекс» входив і подвійний
агент ЦРУ і Моссаду Клей Шоу. Разом з іншими агентами ЦРУ– Девідом Феррі та Гі Беністером–
він був серед основних фігур у розслідуванні окружного прокурора Нового Орлеана Джіма
Гаррісона, який вивчав обставини вбивства Джона Кеннеді. Усі ці люди згодом постали перед
судом за звинуваченням у «змові з метою вбивства президента США».
Пайпер зазначає: прямим доказом залучення Моссаду до вбивства президента Кеннеді є свідчення
Маріти Лоренс– колишньої коханки Фіделя Кастро, яка працювала на ЦРУ. Вона зізналася, що її
колишній куратор із ЦРУ Френк Стерджис якось оповів, що брав участь у змові проти Джона
Кеннеді.
…Як стверджує відомий оглядач американської телекомпанії Сі-Бі-Ес Волтер Кронкайт, він не
знає «жодної іншої організації, крім Моссад у, здатної так ефективно заплутати сліди і так довго
тримати в таємниці обставини вбивства Джона Кеннеді».
КРАЩЕ Б ЧУЖИНЕЦЬ, бувальщина
Неофіційні джерела стверджують, що шеф радянської дипломатії Андрій Громико, дізнавшись про
те, що прем’єр-міністр Ізраїлю – виходець з України, відзначив:
– Так, значить, наша людина...
А потім глибокодумно додав:
– Нічого хорошого від нього чекати не доводиться.
НАВПІЛ, анекдот
У гостях господиня цікавиться у Ешколя:
– Вам чай чи каву?
– Хеці-те, хеці-кава (половина – чаю, половина – кави).