Лешетицького».
Велику увагу Падеревський приділяв справжній музичній виразності, уникаючи дешевих ефектів.
Однією з характерних рис його інтерпретації було вільне користування темпом rubato (rubato –
вільніше, відносно темпу, виконання, не строго в такт).
МУЗИКАНТ І ПОЛІТИК, з статті Я. Міллера «Падеревський Ігнаци Ян»
У 1909 р. Варшавський музичний інститут реорганізували в консерваторію, директором якої
запропонували стати Падеревському. Проте він не прийняв цю пропозицію, оскільки царський
уряд відмовив в необхідних для консерваторії засобах, і знову виїхав за кордон. Його подорожі, особливо в пізніший період, починають носити не лише артистичний, а й політичний характер.
У 1910 р. на свої власні засоби Падеревський поставив в Кракові Грюнвальдський пам’ятник.
З початку Першої світової війни, захищаючи інтереси Польщі, піаніст стає на бік коаліційних
країн. Його особисте знайомство з президентом США сприяло тому, що до умов мирного
договору був внесений особливий пункт про відродження Польщі.
...Пізніше жив у Швейцарії, в своєму маєтку біля Моргеса, де займався музикою і педагогічною
роботою, матеріально допомагаючи своїм учням.
Падеревський залишається одним з найвидатніших піаністів-віртуозів на рубежі XIX і XX ст.
«ПОДАМ У ВІДСТАВКУ», з розвідки В. Ярошенка «Калиновий міст»
Росія готова була розглядати питання про відтворення Польського королівства як автономії у
складі імперії. Проте імперія розвалилася.
У січні 1918 р. Ллойд Джордж заявив про принципи мирного врегулювання, яких дотримувалася
Британія.
Мирне врегулювання означало звільнення понад 20 мільйонів поляків.
Мемуари Ллойд Джорджа зберегли напружену атмосферу версальського торгу.
Ллойд Джордж:
– Якщо провести плебісцит по всій Сілезії, він дасть більшість німцям?
Падеревський:
– Так, якщо брати Сілезію в цілому, вона виявиться німецькою.
І додав:
– Якщо віднімете щось істотне, що вже надане Польщі, особисто я негайно вийду у відставку; я не
можу повернутися на батьківщину, якщо буде вирішено провести плебісцит чи істотно змінити
територію, про яку було публічно заявлено, що вона надається Польщі.
Погрозив:
– Коли народи втрачають віру в своїх керівників, починаються революції. Вони втратять віру і у
вас як в керівників людства, і тоді в моїй країні відбудеться революція.
Ллойд Джордж:
– Ніяких обіцянок поки не дано. Ми зробили лише деякі пропозиції німцям... Ми добилися
свободи для націй, у яких не було на неї ані найменшої надії. Вони одержали її ціною крові
італійців і французів, англійців і американців. Коли я бачу, як малі народи, котрі не встигли ще
самі скуштувати солодкість свободи, вже прагнуть підпорядкувати собі інших, моє серце
сповнюється гіркотою. Ці народи – більші імперіалісти, ніж Англія чи Франція, і вже, звичайно, більші, ніж Сполучені Штати.
Рішення Ради чотири про проведення плебісциту польська делегація прийняла «з глибокою
пошаною, але й з глибокою скорботою».
ПЕРЕГОВОРИ З УРЯДОМ ПАДЕРЕВСЬКОГО ЗАКІНЧИЛИСЯ НІЧИМ, з статті Л.
Троцького «Смерть польській буржуазії!»
13 січня 1919 р. дрібнобуржуазний уряд Морачевського змінив коаліційний буржуазний уряд
Падеревського, який 7 лютого 1919 р. повідомив радянський уряд, що він має намір прислати
місію для залагоджування конфлікту і відкриття загальних переговорів. Радянський уряд відповів
згодою і запропонував очистити всі спірні місця від військ обох сторін і шляхом голосування
трудящих визначити долю цих місцевостей.
Польський уряд на цю пропозицію відповів пересуванням власних військ на території союзних
республік –Литву і Білорусію – і нападом на Вільну (у квітні 1919 р.) переодягнених в
червоноармійські шинелі польських солдатів. Переговори з польською місією були знову
перервані на тривалий час.
...Розпочалося листування про перемир’я, про місце переговорів, яке закінчилася безрезультатно
унаслідок наполегливого небажання польського уряду погодитися на яке-небудь інше місце
переговорів, окрім Борисова, розташованого у військовій зоні.
Нарешті, 7 квітня 1920 р. польський уряд заявив, що всякий подальший обмін думок безцільний.
УКЛАВ ТАЄМНУ УГОДУ З ПЕТЛЮРОЮ, з дослідження «Загадка життя і смерті отамана
Петлюри» на kishinev.vlasti.net
11 лютого Петлюра очолив Директорію, залишаючи за собою посаду
