Мы разошлись на полпути,
Мы разлучились до разлуки
И думали: не будет муки
В последнем роковом «прости»,
Но даже плакать нету силы.
Пиши – прошу я одного...
Мне эти письма будут милы
И святы, как цветы с могилы, –
С могилы сердца моего!
ПЛАЗУЮ, МОВ РАБ, вірш М. Некрасова «Я за те глибоко себе зневажаю»
Я за то глубоко презираю себя,
Что живу – день за днем бесполезно губя;
Что я, силы своей не пытав ни на чем,
Осудил сам себя беспощадным судом
И, лениво твердя: я ничтожен, я слаб! –
Добровольно всю жизнь пресмыкался как раб...
«СУЧАСНИК» СТАВ НЕКРАСІВСЬКИМ, з угоди між П. Плетньовим і М. Некрасовим та І.
Панаєвим, укладеної у січні 1852 р.
1) Я, Плетньов, передаю їм, Панаєву і Некрасову, право видавати впродовж десяти років, тобто з
десятого лютого тисяча вісімсот п’ятдесят другого року по десяте лютого тисяча вісімсот
шістдесят другого року, літературний журнал «Сучасник», який належить мені.
6) Якщо після закінчення десятирічного терміну Панаєв і Некрасов побажають продовжити
видання цього журналу ще на десять років, то я, Плетньов, у жодному випадку не маю права
відмовити їм в цьому і зобов’язуюся продовжити надане їм право на видання журналу ще на
десять років на тих же умовах, що нині укладаються.
7) Ми, Панаєв і Некрасов, зобов’язуємося з свого боку платити пану Плетньову за право видавати
на свою користь зазначений журнал по три тисячі рублів сріблом на рік.
РУКУ ПОТИС З ВВІЧЛИВОСТІ, з книги Ф. Решетникова «З щоденника»
9 травня 1865
У редакції «Сучасника» лежала моя стаття – «Гірники. 1-й етнографічний нарис». Редактори
говорили, що вони її не помістять в березневу, квітневу книжки, бо хороших матеріалів багато.
Значить, вони натякали, що моя стаття – погань. Чому ж вони не сказали мені це в очі, навіщо
шість місяців тримають її? Пипін сказав, що вона у Некрасова.
Прийшов Некрасов, вклонився мені, а за руку не привітався і почав розмовляти з двома
прохачами. Через півтори години після його приходу Пипін сказав йому пошепки: «Що будемо
робити з Решетниковим? Я йому сказав, що стаття у Некрасова, і …що у нас тепер багато
матеріалів і ваша стаття в квітневу книжку не піде».
– Та треба розв’язатися з ним, – сказав Некрасов і, трохи згодом, підійшов до мене.
– Ви вибачите, пане Решетников, що ми так довго вашу статтю тримаємо. Її не можна
надрукувати. Якщо ви писатимете все в такому роді, як ви тепер пишете і поспішаєте писати, без
міркувань, то ви, з вашим талантом, допишетеся до того, що вас буде жаль. Якщо ви що-небудь
хороше напишете, ми із задоволенням приймемо. Але якщо ви писатимете так, то в поганому
журналі звичайно друкуватимуть.
Я попрощався з ним потиском руки, проте потиск був просто з ввічливості.
ВІРШ ЗВОДИТЬ МЕНЕ З РОЗУМУ, з листа І. Тургенєва С. Платонову
Скажіть від мене Некрасову, що його вірш... мене зовсім з розуму звів: день і ніч повторюю я цей
дивний витвір – і вже напам’ять вивчив...
І розійшлася по світові слава Некрасова. Люди різних поглядів, а далі і різних епох бачили в ньому
«те таємне джерело, з якого повинна пити людина, аби мати невичерпну силу для власних діянь і
міцність віри в необхідність свого життя.
НЕКРАСОВ – ПОХМУРИЙ, з «Щоденників» Л. Толстого
13 лютого 1854 р. Ясна Поляна.
Отримав листа від Некрасова. Він незадоволений «Розповіддю маркера».
24 серпня 1854 р. Васлуй.
Отримав схвального про «Отроцтво» листа від Некрасова, який, як завжди, підняв мій дух і
спонукав до продовження занять.
19 квітня 1856 р.
Закінчив також виправлення «Батька і сина», яких, за порадою Некрасова, назвав «Два гусари» –
краще.
5 травня 1856 р.
Був обід у Тургенєва, на якому я, безглуздо ображений віршем Некрасова, всім наговорив
неприємного.
21 за новим стилем (лютий 1857 р. – авт.). Париж.
Не міг зійтися з Тургенєвим і Некрасовим. …Тургенєв підозрілий і слабкий до зажури. Некрасов
похмурий.
СТРАШЕННО ТИСНУЛА ЦЕНЗУРА, з нотаток Ф. Достоєвського
Любов до народу була в Некрасова …результатом його власної скорботи по собі самому... У
служінні серцем своїм і талантом своєму народові він знаходив усе своє очищення перед самим
собою... В любові до нього він знаходив своє
