Некрасов Николай (fb2)




НЕКРАСОВ Микола Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З поміщицької родини.

Народився 28 листопада (10 грудня) 1821 р. в м. Немирові Брацлавського повіту Подільської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 27 грудня 1877 (8 січня 1878 р.) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на цвинтарі Новодівочого монастиря.

Навчався в Ярославській гімназії (1832-1837), слухав лекції на філологічному факультеті

Петербурзького університету (1838-1840).

Був видавцем і редактором журналу «Сучасник» (1847-1866), співредактором журналу

«Вітчизняні нотатки» (з 1868).

Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Син Вітчизни».

Дебютував в журналі «Син Вітчизни» віршем з приміткою «Перша спроба 16-річного юного поета

(1837) і пізніше – збіркою «Мрії і звуки» (1840).

Потім настала черга наступних доробків: «Балакун» (1843),»У дорозі» (1845), «Коробейники»

(1861), «Лицар на годину» (1862), «Мороз, Червоний ніс» (1864), «Дідусь» (1870), «Російські

жінки» (1871-1872), «Три елегії» (1873), «Ранок», «Зневіра», «Елегія», «Пророк» (усі – 1874),

«Кому на Русі жити добре» (1866 -1876), «Сучасники» (1875-1876), «Сівачам» (1876). І фінальна

збірка – «Останні пісні» (1877).

Н. зібрав і опублікував два альманахи: «Фізіологія Петербургу» (1845), «Петербурзький збірник»

(1846), в яких надрукував повісті, оповідання, нариси І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, В.

Бєлінського, О. Герцена, В. Даля.

Наш земляк – автор вірша «Блажен незлобивий поет», написаного на смерть М. Гоголя.

У свою чергу Н. багато перекладав І. Франко.

Владі не подобалася незалежна творча позиція Н., і вона відповідно реагувала. Так, вірш

«Батьківщина» цензура заборонила, а нарис «Петербурзькі кути» безбожно порізала. У свою

чергу, сам поет, болісно сприйнявши критику свого першого збірника, скупив тираж і його

знищив.

Особисте життя генія теж не було легким. Ще трирічним малюком батько, ярославський поміщик-

самодур, перевіз сина до свого маєтку Грешнєво. Поводився він у родини надзвичайно грубо.

Часто діставалося і неслуху-хлопчику. А коли вже юнаком Н. відкрито пішов наперекір батькові, знехтувавши його вимогами йти на військову службу, той позбавив сина найменшої матеріальної

підтримки. Тож перші п’ять років у Петербурзі поет жив у підвалі, з якого за несплату господарка

збиралася його вигнати, перебивався з чорного хліба на воду, голодував.

А коли наш земляк у чудовому настрої відправився на весілля сестри, то – так сталося! –

потрапив… на похорони матері.

На тридцять третьому році життя він тяжко захворів (1853). Незважаючи на нестерпний біль, поет

продовжував працювати.

Нещастя, які випали на його долю, згодом найшли своє відображення у віршах і незакінченому

романі «Життя і пригоди Тихона Тростникова».

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Л. Толстой, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-

Щедрін, В. Жуковський, М. Добролюбов, В. Сологуб, Г. Плеханов, Д. Григорович, Я.

Полонський, І. Бєлінський, І. Панаєв та ін.


***

ПОЕТОМ МОЖЕШ І НЕ БУТИ

, з творчого кредо М. Некрасова

Поетом можеш і не бути, а громадянином бути зобов’язаний.

ПРОЇЖДЖИЙ КОРНЕТ, романс М. Некрасова «Що так жадібно дивишся на дорогу»

Что так жадно глядишь на дорогу

В стороне от веселых подруг?

Знать, забило сердечко тревогу —

Все лицо твое вспыхнуло вдруг.

И зачем ты бежишь торопливо

За промчавшейся тройкой вослед?

На тебя, подбоченясь красиво,

Загляделся проезжий корнет.

На тебя заглядеться не диво,

Полюбить тебя всякий не прочь:

Вьется алая лента игриво

В волосах твоих, черных как ночь;

Сквозь румянец щеки твоей смуглой

Пробивается легкий пушок.

Из-под брови твоей полукруглой

Смотрит бойко лукавый глазок.

Взгляд один чернобровой дикарки,

Полный чар, зажигающих кровь,

Старика разорит на подарки,

В сердце юноши кинет любовь.

Не гляди же с тоской на дорогу,

И за тройкой вослед не спеши,

И тоскливую в сердце тревогу

Поскорей навсегда заглуши!

Не нагнать тебе бешеной тройки:

Кони крепки, и сыты, и бойки,—

И ямщик под хмельком, и к другой

Мчится вихрем корнет молодой.


МИ РОЗЛУЧИЛИСЬ ДО РОЗЛУКИ, вірш М. Некрасова «Прощання»

Мы разошлись на полпути,

Мы разлучились до разлуки

И думали: не будет муки

В последнем роковом «прости»,

Но даже плакать нету силы.

Пиши – прошу я одного...

Мне эти письма будут милы

И святы, как цветы с могилы, –

С могилы сердца моего!


ПЛАЗУЮ, МОВ РАБ, вірш М. Некрасова «Я за те глибоко себе зневажаю»

Я за то глубоко презираю себя,

Что живу – день за днем бесполезно губя;

Что я, силы своей не пытав ни на чем,

Осудил сам себя беспощадным судом

И, лениво твердя: я ничтожен, я слаб! –

Добровольно всю жизнь пресмыкался как раб...


«СУЧАСНИК» СТАВ НЕКРАСІВСЬКИМ, з угоди між П. Плетньовим і М.