Михельсон Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


МІХЕЛЬСОН Володимир Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Фізик, метеоролог. Фундатор нового наукового напряму – фізики горіння; один з фундаторів

актинометрії на теренах Російської імперії; автор закону залежності руху фронту займання від

складу газової суміші в стані горіння (1894). У фізиці існує науковий термін «Лінії Релея –

Міхельсона».

З міщанської родини.

Народився 18 (30) червня 1860 р. в м. Тульчині Подільської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Вінницької області України).

Помер 27 лютого 1927 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив одну з приватних Московських гімназій (1878), навчався в Петербурзькому інституту

інженерів шляхів сполучення (1878-1879), закінчив Московський університет (1879-1883), слухав

лекції в Берлінському університеті і Сорбонні (1887-1889).

Працював викладачем Московського сільськогосподарського інституту (1894-1927).

Лауреат премії ім В. Мошніна.

Спеціалізувався з проблем теорії теплового випромінювання, фізики горіння, актинометрії, метеорології.

Першим застосував методи статистичної фізики для визначення функції розподілу енергії в

спектрі випромінювання абсолютно чорного тіла; узагальнив принцип Доплера на випадок, коли

простір між спостерігачем і джерелом заповнений світлозаломлюваним середовищем з швидко

змінною щільністю; вивів формулу, котра якісно правильно передає вид експериментальних

кривих розподілу енергії в спектрі випромінювання; показав роль теплопровідності гарячої суміші

за розповсюдження фронту полум’я.

Заклав основи теорії вибухового горіння.

Створив низку актинометричних приладів (крижаний піргеліометр, біметалевий актинометр

тощо).

Організував «Середньоруську сільськогосподарсько-метеорологічну мережу» (1895-1897).

Друкувався в газеті «Вісті», журналах «Спостереження метеорологічної обсерваторії

Московського сільськогосподарського інституту», «Gournal de Physique», «Журнал Російського

фізико-хімічного товариства», «Philosophical Magazine».

Як вчений дебютував працею «Про нормальну швидкість займання гримучих газових сумішей»

(1887).

Потім настала черга наступних доробків: «Досвід теоретичного пояснення розподілу енергії в

спектрі твердого тіла» (1887), «Про різноманіття механічних теорій фізичних явищ» (1891), «Про

застосування крижаного калориметра в актинометрії» (1894), «Про принцип Доплера» (1899),

«Нариси з спектрального аналізу», «Фізика перед судом минулого і перед запитами майбутнього»

(обидва – 1901), «Огляд новітніх досліджень з термодинаміки променистої енергії» (1902), «Нова

актинометрія» (1908), «Курс фізики» (1913 -1914).

Метеорологічній обсерваторії Тімірязівської сільськогосподарської академії (Москва) присвоєно

ім’я нашого земляка (1927).

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Столєтов, В. Вільямс, С. Ростовцев, В. Він, Д.

Прянішніков, Е. Лейст, Г. Гельмгольц, Г. Ліпман, А. Кундт та ін.

***

ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ ЗАКОНОВІ ВЕЛИКИХ ЧИСЕЛ, з наукового кредо В. Міхельсона

Універсальна роль і сама необхідність існування ...функції випливають з тих загальних законів

теорії вірогідності, яка характеризує собою цілком нестрункий розподіл будь-яких елементів в

системі, підпорядкованій закону великих чисел.

ПЕРЕДБАЧИВ КВАНТОВУ ТЕОРІЮ, з розвідки О. Злигостєва «Відкриття квантів»

Міхельсона обрали професором кафедри фізики і метеорології Московського

сільськогосподарського інституту, колишньої Петровської сільськогосподарської академії і

майбутньої Тімірязевської сільськогосподарської академії в Петровську-Розумовському. Він

розгорнув велику роботу з організації метеорологічних спостережень і створення метеорологічної

обсерваторії. Особисто багато і плідно займався актинометрією.

Після Жовтневої революції ... одна з його статей, в якій він передбачав настання засухи, привернула увагу В. І. Леніна і за його вказівкою була опублікована в «Вістях» 17 вересня 1920 р.

під назвою «Важливе застереження».

...Повертаючись до історії теплового випромінювання, слід зазначити, що статті Міхельсона

передували вимірювання, здійснені американським астрофізиком Самуелем Ланглєєм. Він

опублікував в 1886 р. свої дослідження над інфрачервоними променями за допомогою

винайденого ним болометра і дослідження з розподілу енергії в сонячному спектрі.

Міхельсон зазначає, що результати Ланглея роблять актуальним теоретичний аналіз розподілу

енергії в безперервному спектрі. Він підкреслює, що «велика частина запропонованих результатів

треба розглядати лише як перше, грубе наближення до дійсності». Отриманим теоретичним

кривим «властиві всі без виключення загальні властивості, які вказує Ланглей, описуючи свої

експериментальні криві». Однією з важливих властивостей кривих Ланглея є наявність

максимуму, який зміщується в ході підвищення температури у бік коротких хвиль.

Теорія Міхельсона дала наступне співвідношення між абсолютною температурою і довжиною

хвилі:


або, якщо ввести більш споживане позначення температури:


Міхельсону не вдалося дати точне формулювання закону зсуву. Однак його робота стала початком

шляху, яким пішов Вільгельм Він, котрий дав 1893 року точний вираз цього закону:


АМЕРИКАНЦІВ ВИПЕРЕДИВ НА ПІВСТОЛІТТЯ, з дослідження Л. Альтшулера, К.

Крупникова, В. Фортова і О. Фунтікова «Початок фізики мегабарних тисків»

Ще в кінці XIX ст. професор Московського сільськогосподарського інституту В. О. Міхельсон

звернув увагу факт, який його вразив, а саме: збереження амплітуди детонаційної хвилі в процесі

її розповсюдження зарядом. Подальшими віхами в теорії детонаційних процесів стали праці О.

Чепмена (1899), Є. Жуге (1917), а також Я. Зельдовича (1940). Останній запропонував одночасно з

Нейманом і Дюрінгом сучасний опис детонаційних процесів (модель ЗНД).

Основною відмінністю детонаційної хвилі від ударної є постійність швидкості її розповсюдження.

Експериментальні дослідження в США з цього питання розпочалися 1945 року, проте результати

вперше були опубліковані в науковій періодиці лише в середині 50-х.


ІСТОРИЧНО ВАЖЛИВА РОЛЬ, з замітки В. Соколова «До історії закону чорного

випромінювання»

Перші паростки вчення про теплову радіацію виникли ще в кінці XVII – на початку XVIII ст.

...Ньютон ...сформулював в 1701 р. наближений закон про пропорційність кількості променистої

енергії різниці температур тіла і навколишнього середовища. Відомі окремі приклади і ранішого

прояву інтересу до цього питання, однак початок систематичних і інтенсивних досліджень з

теплового випромінювання припадає на кінець XVIII ст.

...Сфера наукових інтересів В. О. Міхельсона була досить значною і багатогранною, причому в ній

не можна не відвести особливого місця дослідженням з теоретичного пояснення закономірностей

теплового випромінювання твердих тіл, котрі зіграли історично вельми важливу роль у вирішенні

даної проблеми.


ЩИРО ЗАХОПЛЮЮСЬ, з листа К. Онгстрема В. Міхельсонові

Я ніколи не забуду нашої чудової зустрічі на Унтер ден Лінден, коли, не розчувши Вашого імені, почав розпитувати про Володимира Міхельсона, робота якого про розподіл спектральної енергії

викликала у мене захоплення.

ПЕРШІ РЕГУЛЯРНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА СОНЯЧНОЮ РАДІАЦІЄЮ, з статті Т.

Росінської «Метеорологічна обсерваторія імені В. О. Міхельсона»

Новий, найважливіший етап в історії обсерваторії припадає на період з 1894 по 1927 рр., коли нею

керував Володимир Олександрович Міхельсон, видатний учений-фізик.

У 1895 р. при обсерваторії була організована Середньоруська сільськогосподарська

метеорологічна мережа, яка охопила 10 губерній, організатором якої був В. О. Міхельсон. До неї

входили 161 метеорологічна станція і добровольці-кореспонденти, а обсерваторія стала науковим

центром цієї мережі. Обсерваторія ж забезпечувала мережу приладами, зокрема простими,

сконструйованими В. О. Міхельсоном: дощомірами, евапорометрами (випарниками).

Для повнішого досягнення мети була організована комісія, яка розробила інструкції з

метеорологічних і сільськогосподарських спостережень. До неї увійшли відомі учені. У 1898 р. із-

за украй мізерних засобів, що виділялися на утримання мережі, її передали до бюро вченого

комітету департаменту землеробства. Проте наука і практика збагатилася положеннями «Про цілі і

методи сільськогосподарських метеорологічних спостережень» В. О. Міхельсона, які не втратили

значення і донині.

З 1 січня 1912 р. обсерваторія перейшла в нову будівлю, проект якої розробили за завданням В. О.

Міхельсона. Тут же відведена земельна ділянка площею 1 га під метеорологічний майданчик.

Будівля обсерваторії є унікальною, ніде не повторюваною спорудою, добре пристосованою для

метеорологічних спостережень і наукових досліджень. Для анемометричних і актинометричних

спостережень зведена вежа заввишки 11 метрів (26 метрів над рівнем землі), а з південного боку –

відкритий актинометричний майданчик над 2-му поверсі будівлі.

Після переходу обсерваторії в нове приміщення, з’явилася можливість значно розширити

програму діяльності, ввести обробку самописних приладів, почати аерологічні спостереження і

організувати ширше сільськогосподарський-метеорологічні дослідження. На початку ХХ ст. В

обсерваторії були прилади, які застосовувалися на той час для метеорологічних спостережень не

лише в Росії, а практично у всьому світові.

В. О. Міхельсон широко розгорнув свою діяльність в галузі актинометрії. Він випробував і

удосконалив низку піргеліометрів (прилади для вимірювання інтенсивності прямої сонячної

радіації), а потім сконструював актинометри (слюдяний, біметалічний, абсолютний

універсальний). Пластинчасті актинометри Міхельсона знайшла широке розповсюдження і на

закордонних метеорологічних станціях.

В обсерваторії вперше в Росії почалися регулярні спостереження за сонячною радіацією.

НЕ ПЛУТАЙТЕ СВЯТЕ З ГРІШНИМ, зі спогадів К. Ціолковського

Ще 1887 року я познайомився з Голубицьким. У нього гостювала відома Ковалевська (жінка-

професор математики в Швеції). Він приїхав до Боровська, аби везти мене до Ковалевської, яка

побажала зі мною познайомитися. Моє убозтво і дикість, похідна від першого, перешкодили мені, і я не поїхав.

Голубицький же запропонував мені з’їздити до Столєтова (відомий учений) і виступити у Фізико-

хімічному товаристві з доповіддю про дирижабль.

Поїхав до Москви, блукав містом, нарешті потрапив до професора. Звідти поїхав робити

повідомлення в Політехнічний музей. Читати рукопис не довелося– не дали часу. Я лише стисло

пояснив суть. Ніхто не заперечував.

Потім робив доповідь доктор Репман. На чорній дошці він щось наплутав. Я з подивом розглядав

його креслення. Чую гучний голос Міхельсона (майбутнього професора): «Даруйте– у вас

позитивна електрика з’єднується з позитивною».

Я поспішив відійти убік.


ЦИКЛОНИ І ГРОЗИ, ШИКУЙСЬ, з розвідки В. Міхельсона «Коротке зібрання наукових

погодних прикмет»

Якщо купчасті хмари до вечора не розсіваються і не зникають, то можна чекати погіршення

погоди чи дощу.

Сухий туман або мла, особливо, супроводжувані запахом згару, указують на суху і теплу погоду.

Якщо вітер увечері не слабшає і повертається за сонцем, це ознака циклону і негоди.

Незвичайно сильне мерехтіння зірок (особливо до ранку) служить ознакою опадів.

Якщо вночі в лісі значно тепліше, ніж в полі, – це ознака ясної погоди.

Якщо вранці чи вдень видно баранчики, а до вечора з’являються шарувато-купчасті хмари, то

варто чекати нічної грози.