МАЙДЕЛЬ Едуард Володимирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Гідролог, картограф, океанолог, синоптик. Генерал-майор корпусу флотських штурманів (1896); перший завідуючий відділом передбачення погоди при Головній геофізичній обсерваторії (1872); складач першого метеорологічного прогнозу на теренах Російської імперії (1 січня 1872);
фундатор метеорологічної служби на Далекому Сході Російської імперії (1874).
З дворянської родини.
Народився 26 жовтня (7 листопада) 1842 р. в м. Немирові Подільської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Вінницької області України).
Помер 12 червня 1918 р. в м. Гельсінгфорсі ( нині м. Хельсінки – столиця Фінляндії). Місце
поховання – не відоме.
Закінчив петербурзький Морський корпус (1862), морську академію.
Ходив Балтійським морем (1862-1870), був завідуючим відділенням прогнозів при Головній
геофізичній обсерваторії (1872-1874), начальником промерної партії з виконання зимового
промірювання гирла р. Суйфун і спорудження стулкових знаків (1874-1877), гідрогеологом
Гідрографічної частини портів Східного океану (1877-1878), начальником промірної і знімальної
партій, завідував метеорологічними станціями у Владивостоку, досліджував клімат краю, морські
течії (1878-1879), начальником Окремої зйомки північного берега Чорного моря (1880-1886), робіт
гідрографії на Білому і Балтійському морях (1887-1893), Окремої зйомки Східного океану (1894-1898).
Член Російського географічного товариства.
Член Російського астрономічного товариства (1894).
Кавалер ордена св. Станіслава 3-го ступеня (1877).
Відзначений срібною медаллю Російського географічного товариства (1872).
Брав участь в розробці плану метеорологічних робіт експедиції, організованої для вивчення
Арало-Каспійської низовини, виконав точні магнітні визначення побережжя Японського моря,
картографування затоки Петра Великого, встановив, що причиною появи небезпечних для
судноплавства туманів в Японському морі є вузька смуга холодної води уздовж всього
материкового берега, звернув увагу на наявність і характер морської течії в протоці Лаперуза.
Друкувався в журналі «Морський збірник».
Як учений дебютував статтею «Північне сяйво і його зв’язок з вітрами» в журналі «Морський
збірник» (1867).
Потім настала черга наступних доробків: «Спосіб визначення шляху шторму» (1874), «Банки в
бухті Експедиції (залив Посьєта») (1882), «Про обмін вод Чорного і Середземного морів» (1885),
«Лоцманські замітки Західного берега Африки», «Вітри і шторми Індійського океану» (обидва –
1900), «Особливості плавання Магеллановим протокою і навколо мису Горн» (1901), «Штормові
таблиці для Атлантичного океану», «Матеріали для лоції Китайських морів» (обидва – 1902),
«Фізико-географічний нарис Китайського і Жовтого морів» (1904), «Значення Північносхідного
проходу для мореплавання» (1907).
Ім’я нашого земляка носять мис на о. Сахалін, мис в затоці Петра Великого і мис біля входу до
лиману на р. Роздольна.
Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Максимов, Л. Єлагін, А. Купфер та ін.
***
ЄДИНА КАРТИНА, з професійного кредо Е. Майделя
Безліч відомостей про планету складається в єдину географічну картину.
ЛАНДШАФТ НЕВПІЗНАННО ЗМІНЮЄТЬСЯ, з гідрографічного звіту Е. Майделя
Тоді як до впадання Нелькана верхів’я Індігірки з його численними притоками тече широкою
рівниною, яка лише місцями прорізується гірськими ланцюгами , з цього місця прибережний
ландшафт абсолютно змінюється. Лівий берег гористий майже до місця впадання Селегняха, а
правий – низинний і болотистий.
РУЙНУЮ ПОСТУПОВО ЗДОРОВ’Я, з донесення Е. Майделя морському міністрові Росії
Тоді як суднові офіцери користуються всіма зручностями кают-компанійського життя, їх
товариші-гідрографи проводять час майже наодинці, за мізерної їжі, без медичної допомоги, в
нежилих місцевостях і у відкритому морі, на шлюпках, руйнуючи поступово своє здоров’я від
суворих кліматичних умов просто неба.
Особливо тяжкі ці умови в тутешніх околицях Росії.
ОДИН З ПЕРШИХ, з нарису «Наука Примор’я (60-і роки XIX– XX ст.)» на fegi.ru
Започаткувала систематичні гідрографічні дослідження на Далекому Сході експедиція Г. І.
Невельського (1862-1863), котра картографувала узбережжя від затоки Святого Владимира до р.
Тюмень-Ула (Туманна).
