КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Коломацкий Всеволод [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОЛОМАЦЬКИЙ Всеволод Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-чесько-словацький.

Священик. В чернецтві – Андрій (1946).

З родини псаломщика.

Народився 8 лютого 1896 р. в с. Саражинцях Київської губернії Російської імперії (нині –

Погребищенський район Вінницької області України).

Помер 10 лютого 1980 р. в м. Румбруку (Чехословаччина). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Києво-Подільському духовному училищі, Київській духовній семінарії.

За мобілізацією воював на фронтах першої світової війни, отримавши сім поранень. Був

священиком в Підкарпатській Русі, Чехії, Моравії, Словаччині.

Кавалер ордена святих Кирила і Мефодія II ступеня.

Зусиллями нашого земляка зведені храми в селах Руське (1926), Руське-Ракошино (1926-1927),

Старе Давидково, Барбове (обидва – 1927), Ржимиці (1933-1934), Худобине (1934-1936), Свалява

(1935), Стременичко, Блики (обидва – 1936), Великі Лучки (1936-1937), Оломоуца (1937-1939),

Тршебиче (1939-1940), Долни Коуце, Челеховіци (1941-1942), Стакчине, Дара (обидва – 1950),

Чеська Липа (1952), храму-пам’ятника на честь російських і чеських воїнів у Межилаборцях

(1948), кафедрального собору в ім’я св. Олександра Невського в Пряшеві (1948), храм в Ужгороді

(1929-1933), храм і цвинтарна каплиця в Домбоках (1931-1932), митрополича Хрестова церква і

єпископська резиденція в Мукачевому (1936-1937), відновлені храм і іконостас у кафедральному

соборі в Празі (1945-1946), виготовлені іконостаси в Литомержицях, Жатці, Мості, Плзні,

Горшовські Тині, Червоній Липі, Соколові, Фрідланді, Опаві, Судицях, Кашові, Острові.

Нелегко склалося особисте життя подвижника. Впродовж життя нашого земляка сім разів

заарештовували, під час Другої світової війни був депортований до фашистської Німеччини.

Дитиною пішла з життя донька К. Клавдія, а через вісім місяців згасла й дружина, матінка

Єлизавета (1927). Скорботу затьмарила заборона ховати близьких на цвинтарі с. Російське, тому

що воно вважалося греко-католицьким, а не православним. Сина Данила вдівець виховував

самотужки.

Об’єднана Чеська й Словацька православна церква широко відзначала 100-річчя з дня народження

подвижника (1996). Збираються матеріали для представлення його до канонізації Церквою

Чеських земель і Словаччини.

У свою чергу, Ужгородське товариство О. Духновича разом із Ужгородським товариством

підкарпатських русинів провели в актовому залі Русинського народного дому вечір, присвячений

110-й річниці з дня народження К. (2006).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Федченко, Дамаскін, Б. Євтушенко, О. Кабалюк, Й.

Резек, М. Пашковський, Горазд, В. Петршек та ін.


***

СЛУЖИТИ ГОСПОДОВІ,

з життєвого кредо В. Коломацького

Жити – Господові служити.

ЛЕГЕНДАРНА ОСОБИСТІСТЬ, з інтернет-порталу «Закарпаття»

Особистість протоієрея о. Всеволода можна сміливо назвати легендарною. Під час Першої світової

війни він був офіцером, воював у Карпатах. Опісля, перебуваючи в еміграції, став священиком на

Мукачівщині. Володіючи хистом архітектора-будівельника, в 1926 році спорудив витончену за

архітектурою православну Покровську церкву в с. Руське (нині воно злилося з с. Ракошино). Зараз

на базі храму виріс вельми шанований віруючими чоловічий монастир.

Оцінивши талант о. Всеволода, російські емігранти Ужгорода звернулися до нього з проханням

побудувати в крайовому центрі новий храм «Пам’яті російським воїнам, убитим у Велику війну»,

як тоді називали Першу світову.

Отець Всеволод упорався із завданням блискуче. В 1930 році, на набережній р. Уж виріс красень-

храм, червоно-білий з позолоченим куполом. Священик не тільки керував будівництвом, але й

сам, із сокирою в руках, працював на найвідповідальніших ділянках. Прекрасно змодельований

купол храму – теж його заслуга. Тодішні газети писали, що Коломацький за неповний рік

«здійснив чудо». Цю церкву тепер включили до реєстру «Пам’ятників архітектури».

Про те, що це не рядовий храм, а пам’ятник загиблим в Першу світову війну російським солдатам, нагадує меморіальна дошка, встановлена Закарпатським товариством «Російський дім» (1994).

Доречно нагадати, що на просторах колишнього СРСР іншого православного храму, присвяченого

воїнам Першої світової війни, більше ніде немає. Уже цим Ужгородський храм – унікальний.

НЕ РАЗ РИЗИКУВАВ ЖИТТЯМ, з розвідки К. Свердлової