церкви.
Кетлінські за дворянською книгою Подільської губернії включені в шостий розділ.
ШКОДА ГАРДЕМАРИНА, уривок з повісті В. Звягінцева «Вихори Валгалли»
Біля входу на перон Кетлінський притримав крок. Про що він розпитував колишнього
гардемарина, Шульгін не чув, проте очі хлопця світилися відчайдушною надією, змішаною з
острахом.
– Ось, Олександре Івановичу, дозвольте рекомендувати – старший гардемарин Морського корпусу
Беллі Володимир Олександрович, нащадок відомого в історії флоту капітана Беллі. У
сімнадцятому році застряг у Владивостоку, де проходив морську практику на допоміжному
крейсері «Орел». Після відкриття залізничного сполучення через Читу пробирається додому, в
Петербург. Грошей немає, їсти нічого, на потяг не може сісти п’яту добу...
...Шульгін знову відчув збудливе відчуття влади над чужою долею.
– Сильно зголодніли, хлопче? – поставив він найбезглуздіше в даній ситуації запитання. – І воші, напевно, є? Тоді розпорядіться, будь ласка, пане капітан першого рангу, щоб старшого
гардемарина помили в лазні (у потягу був добре обладнаний вагон-лазня), переодягнули належним
чином, а потім я запрошую вас обох на вечерю. – Говорив це і насолоджувався зміною виразу
обличчя Володимира Беллі. – Вважайте себе знову на службі. Від присяги ви, сподіваюся, не
відрікалися?
– Від якої присяги? – пробурмотів неслухняними, і не лише із-за морозу, губами хлопець.
– Казимире Пилиповичу, хіба гардемарини Морського корпусу не приймали присягу до жовтня
сімнадцятого?
– Так точно, ваше превосходительство, – включився в гру і Кетлінський, – приймали, як всі
військовослужбовці...
– Які ж можуть бути ще питання? Не смію вас більше затримувати. А в сімнадцять годин чекаю.
...– Ви в яких дисциплінах відчуваєте себе краще підготовленим? – запитав гардемарина
каперанг.
– Взагалі-то штурманська справа мені більше подобається. Але й з артилерійської підготовки у
мене повні дванадцять.
– Це добре. Артилеристи нам стануть у нагоді. Я й сам артилерист. Хто у вас практикою керував?
– Капітан першого рангу Кітіцин.
– Михайло Олександрович? Були знайомі, ще на Балтиці. Хороший моряк. Де він зараз?
– Знаю тільки, що навесні відвів загін з трьох кораблів до Японії, маючи намір йти на
Севастополь, – відповів гардемарин, проковтуючи шматок.
– Дійшов, можу вам повідомити. На пароплаві «Якут». З ним сто двадцять гардемаринів і команда.
А ви чому залишилися? Зараз би вже мічманом були...
– Я серйозно захворів. Тиф. Думали, не виживу.
– Ну, долі видніше. Дасть Бог, незабаром побачитеся з однокашниками. – кивнув Кетлінський, і з
смаком випив. Йому теж подобалося їхати потягом Шульгіна. Порядки абсолютно як на старому
флоті. Він промокнув губи серветкою. – У них були в боях важкі втрати. Під час десанту до Одеси
трохи не половина.
Гардемарин, розморившись в теплі і випивши три великі чарки, осоловів і виразно клював носом.
– Відведіть його до купе, – попросив Шульгін Кетлінського.
– Спить, – повідомив, повернувшись, кавторанг. – А для чого він вам взагалі потрібний, дозвольте
поцікавитися?
– Та так. Шкода стало. Візьмете його до себе, дивись, хороший офіцер вийде. А якщо навіть і не
дуже, все ж краще, ніж під огорожею помирати чи біля стінки...
СМЕРТЬ, НІБИ ТРАЛ, з вірша Д. Коржова «Адміралові Казимиру Кетлинському»
Словно кортик, прямой и острый,
Испытавший и бури, и штиль,
Он попробовал полуостров,
Как корабль, сквозь тьму провести.
...Страшно. Бес с краснозвездным прищуром
Взялся в салки с Россией играть,
Будет класть на нее с прибором
И гармошку на струны рвать.
«Чудище и стозевно, и обло»,
Суетливы шаги за спиной.
Револьверик недужно и подло
Плюнет в душу свинцовой слюной.
И земля, накренившись устало,
Как корабль, поплывет из-под ног,
И притянет к себе, словно тралом,
На февральское, смертное дно.
