Кетлинский Казимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КЕТЛІНСЬКИЙ Казимир Пилипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Флотоводець.

З дворянської родини. Донька, Кетлінська В., – письменниця.

Народився 27 липня 1875 р. в м. Могилів-Подільському Подільської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Вінницької області України).

Убитий 28 січня 1918 р. в м. Мурманську РРФСР (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ). Похований в центрі міста (нині тут – Міжрейсовий будинок відпочинку моряків).

Могила не збереглася.

Закінчив петербурзькі Морський кадетський корпус (1895), Артилерійський офіцерський клас

(1902).

Служив артилерійським офіцером ескадреного броненосця «Ретвізан» (1901-1902) , флагманським

артилеристом Морського похідного штабу намісника на Далекому Сході (1902-1904),

флагманським артилерійським офіцером штабу командувача окремим практичним загоном

Чорного моря (1906-1908) та штабу начальника морських сил Чорного моря (1908-1909), старшим

офіцером лінійного корабля «Іван Златоуст» (1909-1911), викладачем петербурзької

Миколаївської морської академії (1913-1916), командиром крейсера «Аскольд» (1916-1917), головнокомандуючим укріпрайоном Мурманська і загоном човнів Кольського району (1917).

Щодо останньої посади, то історики відзначають: виконувати обов’язки почав «під контролем

Ради».

Учасник російсько-японської війни (1904-1905).

Контр-адмірал (1917).

Кавалер російських орденів св. Станіслава 2-го ступеня з мечами (1906), св. Володимира 4-го

ступеня з мечами і бантом (1907), св. Ганни 2-го ступеня з мечами (1914), св. Володимира 3-го

ступеня з мечами (1915), офіцерського хреста французького ордена Почесного Легіону (1914).

Нагороджений золотою шаблею з написом « За хоробрість « (1904).

Незважаючи на те, що неприйняття Жовтневої революції не висловлював, заарештований

більшовиками (1918).

Убитий дорогою з Центромура до штабу: за офіційною версією, невідомими, одягненими в

морську форму; за неофіційною – своїми ж матросами з крейсера «Аскольд», яким не подобалася

вимогливість командира.

Вулиці імені нашого земляка в м. Мурманськ не існує, а от вулиця Аскольдівців – є.

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Соколовський, М. Смирнов, Я. Туманов, О. Шульгін, Є.

Алексєєв, М. Черкаський та ін.


***

ДЕРЖАВУ – НАРОДОВІ,

з політичного кредо К. Кетлінського

Ми не здавали Росію ворогові, ми віддали її народу.


ЗАГАЛЬНІ НЕСТІЙКІСТЬ І НЕДОВІРА, з визнання К. Кетлінського в листопаді 1917 р.

Неорганізованість управління, безгосподарність, безконтрольність, фактична безвідповідальність, необхідність отримати результати за будь-яку ціну в короткий термін і на короткий проміжок часу

створили атмосферу надзвичайної нестійкості настрою в масах і абсолютно справедливої недовіри

до адміністрації.


ПРЕТЕНЗІЇ МАС – СПРАВЕДЛИВІ, з розвідки Д. Єрмолаєва «Забуте місто»

У 1917 році і без того непросте становище різко погіршало. Зараз важко сказати, яку роль в

наростанні загальної кризи зіграли

В умовах наростаючого в Мурманську дефіциту продуктів харчування з вини військової

адміністрації згнило 40 тисяч пудів муки. Тоді ж було кинуто напризволяще велике – 450 голів –

стадо корів і зіпсувалася велика партія солонини.


ЗАЗНАВ ТЯЖКОГО ПОРАНЕННЯ, з статті «Дві битви, які вирішили долю 1-ої Тихоокеанської

ескадри, і перший штурм Порт-Артура» на militera.lib.ru

Контр-адмірал Вітгефт пасивно спостерігав за боєм з нижнього містка головного командного

пункту, розташованого біля фок-щогли «Цесаревича». Він так і не послав ескадрені міноносці

Єлісєєва в торпедну атаку, хоча така можливість була.

На пропозицію начальника штабу і командира човна перейти в бойову рубку чи, бодай, на верхній

місток, куди падало менше осколків, Вітгефт, відповівши, що «йому все одно, де вмирати», наказав принести з каюти фотографію померлої дружини і продовжував в бездіяльності чекати

вирішення власної долі.

Він не тільки не призначив свого заступника, але й, що ще гірше, тримав при собі начальника

штабу з офіцерами і командиром корабля, неначе хотів узяти їх з собою на той світ. Це очікування

закінчилося в 17.37, коли снаряд калібру 307 мм ударив в підвалину фок-щогли і всі 19 офіцерів і

сигнальників, котрі перебували на містку, були убиті чи поранені.

Від Вітгефта залишилася лише нога, загинуло два офіцерів штабу і декілька матросів, були тяжко

поранені начальник штабу контр-адмірал Матусевич й інші офіцери та матроси (зокрема,

флагманський артилерист, капітан Казимир Кетлінський), контужений командир корабля капітан

першого рангу Іванов.


ЧАС ВИРІШИТЬ ЗА НАС, з книги О. Аюпова «Шлях заповідний»

Мічман Кураєв не розумів дій свого нового начальника контр-адмірала Казимира Пилиповича

Кетлінського. ...Адмірал, якого флот знав як суворого командира крейсера «Аскольд», що наказав

в 1915 році розстріляти матросів? які збунтувалися під час стоянки в Тулоні, раптом проявляє

лояльність до тих же більшовиків.

...Зважився на давно турбуюче його запитання:

– Казимире Пилиповичу, що нас чекає найближчим часом?

Адмірал відразу не відповів. Піднявся з крісла, прочинивши, поставив на стопор ілюмінатор. До

каюти відразу ж увірвався холодний порив вітру з Кольської затоки.

– Я не думаю, що нас чекає тривалий період смутного часу, як перед царюванням Романових.

Ймовірно, якийсь період доведеться потерпіти, стиснувши кулаки і остудивши серця, але порядок

в державі відновиться. ... Час вирішить все за нас...


НЕ ЗОВСІМ НАШ, з рецензії Д. Коржова «Вагон помилок «З безвиході»

Я завжди любив письменника Валентина Пікуля, та й продовжую ставитися до нього з повагою і

незмінним теплом. ...Інша справа – історична достовірність. З нею у Валентина Савича...

частенько виникають непорозуміння. Так сталося і з однією з його мурманських речей – романом

«З безвиході».

Метаморфоза трапилася у Пікуля і з контр-адміралом Казимиром Пилиповичем Кетлінським, який

в романі став Кирилом Фастовичем Ветлінським. У автора «З безвиході» він – прямо таки

завзятий антирадянщик, майже білогвардієць (як говорить він Басалаго: «Ми повинні встати в

горло Радянської влади немов кістка. Щоб вона продихнути від нас не могла»).

У реальності ж Казимир Пилипович послідовно виступав за Радянську владу, не тільки

безпосередньо співробітничав з нею, але й закликав до цього інших офіцерів. Він був цілком

лояльним службовцем. І порядок на увіреній йому території наводив, як на човні, – твердо і

рішуче.

Ось, що пише про нього кольський краєзнавець Іван Ушаков: «Визнав Радянську владу і не

допустив озброєних зіткнень на Мурмані. Крупний фахівець морської справи, патріот, людина

великої культури і особистої чарівливості».

Убили Кетлінського матроси з крейсера «Аскольд» – убили підло, з помсти. Вважаю, пов’язано це

було не із справами Мурманська, а з тулонською історією (4 матросів з «Аскольда», командиром

якого на той час був Кетлінський, засудили і розстріляли у Франції за звинуваченням в організації

вибуху крейсера).

Взагалі, посмертна доля одному з перших керівників нашого краю випала незавидна. Писали про

нього обережно, частіше погано, ніж добре, мовляв, не зовсім наш.


УБИВЦЬ ТАКИ РОЗСТРІЛЯЛИ, з статті О. Кітлінського «Повторювані неточності»

Зі слів матросів крейсера, в Кетлінського стріляли Б. І. Бондаренко, М. І. Картамишев і Г. І. Ковін.

Ця інформація опублікована у Лихачова Павла Володимировича, який організував сайт –

біографічне зібрання про офіцерів російського флоту.

Але й у нього є помилки: «Виконання вироку, не зважаючи на телеграму морського міністра

Григоровича, призупинили».

Насправді його не призупинили. Не зважаючи на телеграму міністра, матросів розстріляли.

...У Книзі Подільської дворянської Думи прізвище записане не через «Е», а через «Ять» старого

алфавіту, яке потім при реформі мови стали вважатися чистим «Е». А у формулярі прізвище

записано уже не через «Ять» і не через «Е», а через інший знак, нині геть забутий і в комп’ютерній

клавіатурі, природно, відсутній (кирилиця: знак (и)е). До речі, багато польських прізвищ до 1918

р. писалися саме через цей знак.

Справа в тому, що у польській мові є букводрукувальне «ie», російською знайшло віддзеркалення

ось в цьому знаку, але потім все змінили і КІтлінські стали писатися хто через «Е», а хто через «І».

Мої предки пішли через «І». А потім мого прадіда розжалували в солдати за участь в польському

повстанні 1831 р. ...і лише 1862 року звільнили в запас рядовим за вислугою років і пораненням. І

він був невимовно радий, що йому у виписці писар вписав букву «І».

Частина рідні одержала дозвіл повернутися до Польщі, що й вчинила, а дві гілки залишилися. За

корінням ми – вихідці з польських дворян. І всі Кетлінські належали до римської католицької

церкви.

Кетлінські за дворянською книгою Подільської губернії включені в шостий розділ.


ШКОДА ГАРДЕМАРИНА, уривок з повісті В. Звягінцева «Вихори Валгалли»

Біля входу на перон Кетлінський притримав крок. Про що він розпитував колишнього

гардемарина, Шульгін не чув, проте очі хлопця світилися відчайдушною надією, змішаною з

острахом.

– Ось, Олександре Івановичу, дозвольте рекомендувати – старший гардемарин Морського корпусу

Беллі Володимир Олександрович, нащадок відомого в історії флоту капітана Беллі. У

сімнадцятому році застряг у Владивостоку, де проходив морську практику на допоміжному

крейсері «Орел». Після відкриття залізничного сполучення через Читу пробирається додому, в

Петербург. Грошей немає, їсти нічого, на потяг не може сісти п’яту добу...

...Шульгін знову відчув збудливе відчуття влади над чужою долею.

– Сильно зголодніли, хлопче? – поставив він найбезглуздіше в даній ситуації запитання. – І воші, напевно, є? Тоді розпорядіться, будь ласка, пане капітан першого рангу, щоб старшого

гардемарина помили в лазні (у потягу був добре обладнаний вагон-лазня), переодягнули належним

чином, а потім я запрошую вас обох на вечерю. – Говорив це і насолоджувався зміною виразу

обличчя Володимира Беллі. – Вважайте себе знову на службі. Від присяги ви, сподіваюся, не

відрікалися?

– Від якої присяги? – пробурмотів неслухняними, і не лише із-за морозу, губами хлопець.

– Казимире Пилиповичу, хіба гардемарини Морського корпусу не приймали присягу до жовтня

сімнадцятого?

– Так точно, ваше превосходительство, – включився в гру і Кетлінський, – приймали, як всі

військовослужбовці...

– Які ж можуть бути ще питання? Не смію вас більше затримувати. А в сімнадцять годин чекаю.

...– Ви в яких дисциплінах відчуваєте себе краще підготовленим? – запитав гардемарина

каперанг.

– Взагалі-то штурманська справа мені більше подобається. Але й з артилерійської підготовки у

мене повні дванадцять.

– Це добре. Артилеристи нам стануть у нагоді. Я й сам артилерист. Хто у вас практикою керував?

– Капітан першого рангу Кітіцин.

– Михайло Олександрович? Були знайомі, ще на Балтиці. Хороший моряк. Де він зараз?

– Знаю тільки, що навесні відвів загін з трьох кораблів до Японії, маючи намір йти на

Севастополь, – відповів гардемарин, проковтуючи шматок.

– Дійшов, можу вам повідомити. На пароплаві «Якут». З ним сто двадцять гардемаринів і команда.

А ви чому залишилися? Зараз би вже мічманом були...

– Я серйозно захворів. Тиф. Думали, не виживу.

– Ну, долі видніше. Дасть Бог, незабаром побачитеся з однокашниками. – кивнув Кетлінський, і з

смаком випив. Йому теж подобалося їхати потягом Шульгіна. Порядки абсолютно як на старому

флоті. Він промокнув губи серветкою. – У них були в боях важкі втрати. Під час десанту до Одеси

трохи не половина.

Гардемарин, розморившись в теплі і випивши три великі чарки, осоловів і виразно клював носом.

– Відведіть його до купе, – попросив Шульгін Кетлінського.

– Спить, – повідомив, повернувшись, кавторанг. – А для чого він вам взагалі потрібний, дозвольте

поцікавитися?

– Та так. Шкода стало. Візьмете його до себе, дивись, хороший офіцер вийде. А якщо навіть і не

дуже, все ж краще, ніж під огорожею помирати чи біля стінки...


СМЕРТЬ, НІБИ ТРАЛ, з вірша Д. Коржова «Адміралові Казимиру Кетлинському»

Словно кортик, прямой и острый,

Испытавший и бури, и штиль,

Он попробовал полуостров,

Как корабль, сквозь тьму провести.

...Страшно. Бес с краснозвездным прищуром

Взялся в салки с Россией играть,

Будет класть на нее с прибором

И гармошку на струны рвать.

«Чудище и стозевно, и обло»,

Суетливы шаги за спиной.

Револьверик недужно и подло

Плюнет в душу свинцовой слюной.

И земля, накренившись устало,

Как корабль, поплывет из-под ног,

И притянет к себе, словно тралом,

На февральское, смертное дно.