представлення Завойського, хто б з радянських учених ні номінував його, не пройшло б в
сталінські роки ні президію АН СРСР, ні, тим паче, цековські структури.
СТАЄ ЗРОЗУМІЛИМ, з кореспонденції І. Силкіна «Фізика в Казанському університеті»
Образливо за Євгена Костянтиновича Завойського, справді, образливо. Так вже вийшло, що
значення його відкриття і масштаб особистості вченого гідно оцінили лише колеги-фізики, рядові
ж обивателі, у тому числі і його земляки-казанці, про праці геніального ученого в кращому разі
«щось чули». Тим часом відкриття електронного парамагнітного резонансу за своїм значенням
прирівнюється до неевклідової геометрії Лобачевського.
Фахівці в університетах всього світу, згадуючи про Казанський університет, пояснюють: «Там
працювали Лобачевський і Завойський». І всім все стає ясно.
ЗАСТЕБНУТИЙ НА ВСІ ГУДЗИКИ, зі спогадів В. Гінзбурга
З віком все рідше поверхове, та до того ж багаторічне знайомство, переростає в тісні відносини,
коли люди цілком відверто обговорюють навіть вельми делікатні питання. Але саме так сталося у
нас з Євгеном Костянтиновичем Завойським. Познайомилися ми в 1941 чи 1942 р., а «по-
справжньому» почали розмовляти лише через 30 років, в найостанніші роки його життя.
Після інфаркту Євген Костянтинович багато жив на дачі в академічному селищі Ново-Дарьїно.
Спочатку я один або з М. Марковим наносив Євгену Костянтиновичу «візити ввічливості»,
дізнавався, як він себе почуває. А потім, «промацавши» один одного, ми з ним перейшли від
медицини і академічного базікання до серйозних розмов про те, що нас хвилювало. Ходили і
ходили доріжками селища, поки Євген Костянтинович не втомлювався і вважав, що потрібно
відпочити.
Повинен констатувати, що до цього у мене було мінливе уявлення про Євгена Костянтиновича.
Хай провиною цьому була моя власна непроникливість, однак зіграли свою роль його стриманість
і неправильна, якщо виразитися м’яко, інформація, яка доходила до мене раніше. Це здається
повчальним: довгі роки начебто знаєш людину, а фактично нічого не знаєш про неї.
...Євген Костянтинович був виключно делікатною і підтягнутою людина. Життя він прожив
неймовірно важке, і, хоча написано про це скупо, легко уявити недомовлене. Таке життя привчило
його бути «застебнутим на всі ґудзики», і він, ймовірно, не часто ділився своїми потаємними
думками.
Його стриманість, можливо, породжувалася також великою скромністю і якоюсь мірою захищала
від безцеремонних вторгнень в його внутрішній світ. Але вона й утрудняла знайомство з ним, а
іноді могла створити мінливе враження про нього самого, як це було, наприклад, зі мною на
самому початку нашого поверхневого знайомства. Проте, коли ми все-таки подружилися і я
дізнався його краще, я відчув до нього велику симпатію.
